Монументальну композицію, вагою вісім тонн і заввишки три метри, присвячену Героям АТО, створив заслужений художник України з міста Хмільник на Вінниччині Віктор Стукан на замовлення громади з райцентру Білопілля Сумської області. Урочисте відкриття пам’ятника відбулося на свято Покрови у День захисника України.
Покровитель воїнів, Архістратиг війська Господнього Архангел Михаїл, своїми крильми захищає від ворогів українських солдатів на сході країни. На передньому плані композиції зображено блокпост і вартового, далі під крилом видно ще одного воїна на тлі руїн донецького аеропорту. Солдатів захищає могутня постать Архангела. Такий пам’ятник встановили у парку Шевченка у Білопіллі.
Віктора Стукана знають у цьому містечку, для якого він створив пам’ятник Тарасові Шевченку. Як розповів скульптор, 12 захисників із Білопілля і району загинули на Донбасі. Їхні прізвища викарбували на меморіальних дошках по обидва боки алеї, що веде до пам’ятника. Шість плит, по два прізвища на кожній.
— Квіти, які мені вручили під час відкриття, я передав матерям загиблих бійців, — каже митець. — Перед кожною став на коліна, подякував за синів-Героїв і вручив по квітці. Вони втирали сльози, і я не міг їх стримати.
Віктор Стукан створив 59 монументальних пам’ятників. Каже, його скульптури — по всій Україні. Є і в Білорусі. Робота на честь загиблих в АТО — перша у його творчості. Понад шість місяців працював над нею. Вона далася найважче з усіх, які робив раніше.
— Робота над монументом Архістратигу Михаїлу перетворилася на суцільні страждання, — розповідає скульптор. — Не знаю, чим це пояснити. Мабуть, якась невідома сила перешкоджала створенню постаті Архангела. Декілька разів я мав намір взяти молоток і знищити те, що вже створив, — каже він. — Брав телефон, щоб повідомити замовникам, що нічого не вийде, нехай шукають іншого скульптора. Щоразу щось зупиняло. Серце підказувало: «Не роби цього, працюй далі...» Щоб надолужити згаяний час, доводилося працювати по двадцять годин на добу. Бувало, спав по три-чотири години.
Віктор Стукан має звання «Почесний громадянин Хмільника і Хмільницького району». Так земляки віддячили митцю за його роботи, що прикрашають місто. Пам’ятники його авторства також встановлені у кількох селах району.
— Коли працював над пам’ятником Шевченку для Хмільника, не повірите, у мене руки тремтіли, — зізнається скульптор. — Це була перша моя робота, присвячена нашому національному генію. Кидав розчин в обличчя на скульптурі і просив за це вибачення у Тараса. Розмовляв з ним. Після таких розмов працювати стало простіше, а на серці — спокійніше.
Віктор нагадує, що в Україні нараховується 1250 пам’ятників Шевченку, ще 250 встановлено у різних країнах. Але тільки на одній скульптурній композиції зображено хату, в якій народився Тарас. Ця композиція розміщена у парку Шевченка у згаданому вище райцентрі Білопілля на Сумщині. Саме так він втілив свій задум з хатиною у цій роботі.
Не знаю, чи є десь ще пам’ятник Матері, крім того, що прикрашає Хмільник. Жінка у хустині з нотками смутку в очах сидить біля вікна. Неважко здогадатися, що виглядає з дороги когось із своїх дітей, які, за словами одного з поетів, «...їдуть-їдуть і... ніяк не доїдуть до мами». Чи є в ній схожість із мамою Стукана? Каже, не може не бути, бо постать мами постійно перед очима. Особливо це відчувалося, коли працював над скульптурою.
— Мабуть, я народився з молотком у руках, — усміхається скульптор. — Змалку тягав його за собою. Розбивав усе, що піддавалося. Коли батьки сховали молоток, я знайшов сокиру. Після того мені повернули інструмент, який досі не випускаю з рук. Хоча мама дуже не хотіла, щоб я займався скульптурою. Вона мала гарний голос, прекрасно співала, вміла знаходити спільну мову з людьми. Це чи не єдиний у моєму житті випадок, коли я не послухав матусю.
Коли 18-річного Віктора проводжали до війська на строкову службу, у них на подвір’ї уже стояли три скульптури, виготовлені його руками. Кожна — заввишки по три метри. Повернувшись зі служби, хлопець продовжив справу, до якої лежало серце. Відтоді у нього одне робоче місце — майстерня скульптора.
З чого виготовляє свої твори Віктор Стукан? В основі матеріалу — бетон. Технологія спеціальна, розробляв її у процесі десятиліть роботи. Технологію не розголошує. Запевняє, що з такого матеріалу пам’ятники стоятимуть не десятки, а сотні літ. Покриває їх бронзою. Тематика робіт скульптора — різноманітна. Вони присвячені важливим віхам у житті нашої країни. Є пам’ятники на честь воїнів-афганців, жертв Голодомору і репресій, видатним постатям, зокрема, Тарасу Шевченку. У радянські часи багато робіт створював у пам’ять про загиблих на фронтах Другої світової війни.
— Два яскраві спогади збереглися у мене про колишніх фронтовиків, які воювали з Гітлером, — розповідає скульптор. — Пригадую, як вони гуртом йшли по нашій вулиці на свято Перемоги. Дорога з вибоїнами. Тому нагороди на грудях передзвонювали. Той звук зачаровував мене, малого. Друге враження — вони завжди дивилися вперед, перед собою, а не опускали очі.
Усі скульптури Стукана — монументальні, деякі сягають п’яти-шести метрів.
Вінницька область.
На знімку: Віктор Стукан: «Це мій перший пам’ятник на честь Героїв АТО».
Фото надано сином митця Ярославом Стуканом.
