Біля кабінету керівника відділу радіоіндукованих онкологічних захворювань Інституту клінічної радіології, що входить до складу Національного наукового центру радіаційної медицини НАМН України, доктора медичних наук, заслуженого діяча науки і техніки України Олександра Литвиненка завжди велелюдно. По консультацію до нього приїжджають хворі не тільки з Києва та столичної області, а й багатьох інших регіонів країни, приходять пацієнти різних клінічних відділень інституту і, звісно, ті, кому потрібна операція, а робити її буде особисто Литвиненко. Одразу обмовлюся: можна вважати, що їм пощастило. Тому що якось у розмові президент Національної академії медичних наук України, академік НАМНУ Віталій Цимбалюк назвав професора Литвиненка одним із кращих хірургів в області раку молочної залози в жінок.

 

 

Саме про це захворювання розмовляю з Олександром Олександровичем і я. Щорічно виявляється приблизно майже 16,5 тисячі нових випадків раку молочної залози, розповідає він. Новозареєстрованих, не рахуючи тих пацієнтів, які «переходять» із попередніх років. Це велика цифра для жіночого населення, підкреслює професор. До того ж захворюваність щорічно збільшується в середньому на півтора-два відсотки.


— Тобто профілактичних обстежень такі пацієнтки не робили?


— Тут, як мовиться, дві сторони медалі. Жінки зазвичай приходять до лікарів з пухлиною десь майже у 3—3,5 сантиметра. Дрібніші розміри патологічних утворень у груді виявляють, як правило, рідко. За середнього часу подвоєння розмірів, що становить 90—110 днів від часу появи однієї клітини до збільшення пухлини до одного сантиметра, — приблизно 8,4 року. Тобто якщо жінка звертається до нас із пухлиною розміром в один сантиметр, це означає, що вона живе з нею не один рік — 6—8—10 років. Повторюся: майже 30 відсотків пацієнток, в яких виявляється рак молочної залози, мають уже метастази в пахвових лімфовузлах. Ще в 30 відсотків вони виявляються під час мікроскопічного дослідження. Тому лікувати захворювання необхідно комплексно або комбіновано — поєднувати кілька методів. Це і хіміотерапія, і хірургія, і гормоно- і променева терапія. Раніше, до речі, вважалося, що пухлина метастазує, коли досягає в розмірі одного сантиметра або має пахвові лімфовузли. Сьогодні ця доктрина помінялася: вважається вже, що пухлина може метастазувати, коли має 100—200 клітин, тобто коли починають утворюватися нові судини.


— Із чим це можна порівняти, щоб наочно уявити її розмір? 


— Скажімо, триміліметрова пухлина відповідає розміру сірникової голівки й має кількість клітин десять у третьому ступені. І проблема в тім, що діагностувати пухлину такого обсягу неможливо.


— Ви маєте на увазі вітчизняні можливості?


— Мова про світові масштаби. Діагностувати пухлину сьогодні можна, починаючи з півсантиметра. А точніше сказати — 5—7 міліметрів. Тобто вже в цей час ми можемо говорити про метастазний процес в організмі. І тому починати лікування потрібно з передопераційної хіміотерапії. І ще раз повторюся: лікувати комплексно, тому що треба подіяти на ті клітини, які й летять, відриваючись, і які вже відірвалися до приходу до нас пацієнтки із захворюванням. Від моменту утворення однієї клітини до виростання пухлини до розмірів, несумісних із життям, відбувається понад 40 подвоєнь. А до досягнення розміру в один сантиметр подвоєнь відбувається вже 30.

Але пацієнтку з пухлиною в один сантиметр ми бачимо рідко — як правило вона звертається, вже маючи пухлину в 3—5 сантиметрів. І важливо швидко продіагностувати і встигнути її пролікувати, тому що час грає проти.

Виходить своєрідний підводний айсберг: 20 подвоєнь ми ще не бачимо, це доклінічний етап, а 7—10 подвоєнь — це надводна частина — ми її бачимо. А психологія пацієнтів яка? Приходять до нас, потім ходять до інших лікарів, збирають думки, плюс частина ходять до знахарів, і часу для лікування практично не залишається. Якось ми провели дослідження з вивчення пухлинних клітин у кістковому мозку. За першої-другої стадій у 52 відсотках у ньому є метастази. Тобто пахвові вузли не видно, пухлина невелика — десь один сантиметр, але вже є мета-стази в кістковому мозку. Це свідчення того, що лікування, насамперед передопераційну хіміотерапію, потрібно починати негайно.


— Питання про специфіку Київщини, яку визначає вплив наслідків Чорнобильської катастрофи: чи не пов’язані результати, отримані під час названих вами досліджень, про вплив саме їх?


— Усе, що я казав, стосується ситуації у світі загалом. У принципі захворюваність на рак молочної залози у великих містах вища, ніж у сільській місцевості. Тут позначається вплив низки чинників, зокрема екології, харчування і його структури, способу життя тощо. Так чи інакше, але сьогодні, зокрема в нашому відділенні, ми робимо акцент на променеве навантаження, що збільшується рік у рік. Пошлюся на такий факт. Уважається, наприклад, що рак щитовидної залози в Україні пов’язаний зі зростанням саме променевого навантаження, насамперед із Чорнобилем. Отож, на 1000 опромінених дозою один грей 10 пацієнтів занедужують на рак щитовидної залози. На 1000 опромінених жінок — знову-таки десять занедужують на рак молочної залози. Тобто дія іонізуючої радіації на щитовидну й на молочну залози приблизно однакова. Це дає підстави говорити про те, що іонізуюче опромінювання є одним із провідних чинників у розвитку раку молочної залози. Так, до речі, вважаємо не тільки ми — така позиція й ВООЗ. Потрібно враховувати й те, що водночас включаються й генні механізми розподілу клітин. І активізує їх саме іонізуюче опромінювання.


— Як часто професорові Литвиненку і його колегам доводиться оперувати?


— Щотижня ми робимо приблизно 10 операцій. У нас 30 хірургічних ліжок і стільки ж хіміотерапевтичних. Вони повністю заповнені. До того ж треба враховувати, що хіміотерапію проходять не тільки пацієнти із захворюванням молочної залози.


— Хірургічні втручання винятково радикальні чи застосовуються й малоінвазивні технології?


— Іноді так. Але треба пам’ятати, що рак — серйозне захворювання. Тому при цьому недузі вдаємося здебільшого до радикальних операцій. Зрозуміло, в поєднанні з комбінованою терапією.


— Успіхів вам і удачі вашим пацієнтам.


— Дякую. У прагненні цього ми з ними союзники.

 

ФАКТ

Кожні 35 хвилин у нашій країні реєструється новий випадок раку молочної залози. Щогодини від цього захворювання помирає одна жінка. За словами керівника інститутського відділу, приблизно в 30 відсотків жінок рак молочної залози виявляють у віці до 40 років. Тобто це захворювання молодшає. У 30 відсотків пацієнтів під час постановки діагнозу виявляють метастази в лімфатичних вузлах, в 10 — є вже віддалені метастази. А це означає, що вони якийсь час «ходили» з пухлиною розміром не менш як один сантиметр.


Бесіду вів Віктор КОЛОМАК.


Київ.

 

Із Бюлетеня національного канцер-реєстру України №17


Загальна кількість випадків захворюваності на рак молочної залози у 2014 році, за уточненими даними, — 13744. На кожні 100 тисяч жіночого населення налічувалося 70 хворих. Загальна кількість померлих у звітному році — 5926.


Найвищі показники жіночої захворюваності мають місце в Києві — 89,2 хворих на 100 тисяч жіночого населення, в Миколаївській області — 82, Сумській — 80, Запорізькій — 79,8, Дніпропетровській — 78,8. Найнижчі — в Закарпатській та Івано-Франківській областях — по 47,8.


Найвища захворюваність притаманна жінкам у віці від 60 до 74 років. Але її зростання починається вже з 35—39 років.