Укр | Рус
Бокс. Чемпіонська «машина» Джошуа нокаутував Повєткіна в сьомому раунді! Спортивна гімнастика. Дзвінке повернення Верняєва! Футбол. Чергова поразка «Арсеналу» Від загострення відносин між Угорщиною та Україною виграє лише Росія - Климпуш-Цинцадзе Китай і Ватикан підписали історичну угоду щодо єпископів Чиста лікарня безпечна для пацієнта: це можливо і в Дубровиці Футбол. «Леви» між собою не виявили сильнішого Вихованець Рівненського клубу «Ліга Чемпіонів» здобув срібло на чемпіонаті світу з кікбоксингу У Рівному поліцейські викрили аферистку, яка ошукала чотирьох власників ресторанів ОБСЄ: Біля кордону з РФ знову помітили колону вантажівок Бойовики за добу сім разів обстріляли позиції ООС — штаб ОБСЄ: Попри "шкільне перемир'я", обстрілів побільшало на 30% Метою тиску Угорщини на Україну може бути отримання дивідендів від Росії - МЗС Порошенко: Санкції - єдиний засіб впливу на агресора, і вони працюють Кількість загиблих унаслідок аварії порома у Танзанії зросла до 207
Загрузка...
Голосування
Чи стежите ви за курсом валют?

Голосувати

Чи довіряєте ви українським банкам?

Голосувати

На вашу думку, який найкращий метод зберегти заощадження?

Голосувати

На що ви витрачаєте найбільшу частку місячного бюджету?

Голосувати

Чи вдається вам щомісяця заощаджувати?

Голосувати
На головну
09.11.2016

Найдорожчий скарб народу й основа патріотизму

Світлана ЧОРНА.

Сьогодні — День української писемності та мови

 

Великий поборник рідної мови, дисидент, педагог Олекса Тихий з Донеччини, котрий активно виступав проти русифікації й на захист українського слова, за що у 1977-му судом був визнаний «виключно небезпечним рецидивістом» і засуджений на десять років пермських таборів, звідки вже й не повернувся, писав: «Мова — одна з основних ознак нації. Мова — фундамент культури.

Рідна мова — найдорожчий скарб народу. Рідна мова — підвалини інтелекту, рідна мова — основа патріотизму. Умирає мова — умирає культура. Умирає культура — припиняється прогрес, і історію починають творити нерони, бісмарки, муссоліні, гітлери, сталіни, мао цзедуни. А яка то історія — всім відомо». За те, щоб в Україні жила й розвивалася українська мова, Олекса Тихий віддав своє життя. Він, на відміну від тих, хто заявляє: «Та яка різниця, як говорить», твердо знав: «Чия мова — того й влада».

 

Невтомно, «як парость виноградної лози» плекають рідну мову в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що виник на базі філологічного факультету, факультету іноземних мов та відділення сходознавства і цими днями відзначає 15 років з дня свого заснування.


— Сьогодні в Інституті філології студенти вивчають тридцять різних мов, — каже директор, доктор філологічних наук, професор Григорій Семенюк. — І не лише європейські, а й східні — китайську, корейську, японську або й такі екзотичні, як індонезійська, в’єтнамська. Два роки тому, після анексії Криму, впровадили вивчення кримськотатарської. Ще в 2009-му з ініціативи академіка НАН України ректора нашого університету Губерського Л. В. у Шевченковому університеті була прийнята Концепція вивчення іноземних мов на неспеціальних факультетах. За час існування Інституту філології підписано угоди з понад 60 університетами світу (а заклад має таких угод більш як із 200), зокрема, Франції, Китаю, Японії, де наші студенти і викладачі проходять стажування. Залучаємо до навчального процесу і викладачів-носіїв мов з усіх країн, мови яких вивчають у нашому виші.


Поглиблення міжнародної співпраці обумовило можливість отримання київськими студентами подвійних дипломів, зокрема, французького, турецького чи китайського. Чимало вихованців Григорія Семенюка у стінах альма-матер вивчають по дві, а то й по три різні мови, що значно підвищує конкурентоспроможність випускників на ринку праці. Вони, як зазначає Григорій Семенюк, працюють не лише в школах, вищих навчальних закладах, а й перекладачами, журналістами, в дипломатичних установах, стали письменниками.


Тож не дивно, що Інститут філології має високий рейтинг — якщо у перший рік заснування тут на 400 бюджетних місць надійшло 1200 заяв, то цьогоріч на таку ж кількість — приблизно одинадцять тисяч. Їх освіту на 24 кафедрах і в 22 мовно-культурних центрах, зазначає директор інституту, забезпечує більш як півтисячі викладачів, зокрема, 68 докторів наук і професорів, 325 доцентів та кандидатів наук.


Діяльність мовно-культурних центрів сприяє поглибленню міжнародних зв’язків, адже ними опікуються посольства різних країн, дипломати, культурні діячі, котрі є частими гостями студентів інституту. Під час тижнів мов, що проходять тут, з’являється можливість ознайомитися також із культурою, літературою, кухнею інших народів.


— Нині ми ставимо питання про впровадження в університеті Концепції вивчення української мови, — продовжує розмову Григорій Семенюк. — Бо які б мови не вивчали наші студенти, в основі навчального і виховного процесу має бути українська, державна мова. Адже це основа основ нашого буття, те, що консолідує націю. Це, як писав Панас Мирний, «жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». Ми, освітяни, маємо не лише дати студентові гарні знання, а й виховати його патріотом своєї країни.


— Осередком духовності всього нашого університету є кафедра фольклористики, яку очолює професор Олена Івановська, — продовжує Григорій Семенюк. — Слід зазначити, що фольклористична школа в навчальному закладі має славетну історію, адже її підвалини закладені ще першим ректором Університету святого Володимира — Михайлом Максимовичем. А фундатором кафедри стала професор Лідія Дунаєвська, упорядник та науковий редактор понад 20 збірок українських казок та казок народів світу.


— Кафедра фольклористики — це той науково-освітній майданчик, який дає змогу проводити широку українознавчу дослідницьку і національно-просвітницьку роботу, — каже завідувачка Олена Івановська. — Наш народ має незліченні духовні скарби — казки і легенди, пісні, неповторні традиції і звичаї, свята. Це і дитячі ігри, традиційна кухня, одяг, гуртовий спів і багато-багато іншого. Зібрати, вивчити і відтворити автентичні зразки через концертну, фестивальну, виставкову діяльність, а значить, і зберегти їх для наступних поколінь, і є наше завдання.


— На часі представлення розмаїтої фольклорної мапи України, — продовжує розмову Олена Івановська, — чому сприяють численні наукові експедиції на Вінниччині, Житомирщині, Полтавщині, Сумщині, Волині та в інших регіонах, конференції, виставки народних майстрів, у яких беруть участь студенти та викладачі, з результатами роботи яких знайомі в Туреччині, Японії та багатьох інших країнах.


В інституті працює Центр фольклору та етнографії, який очолює заслужений працівник культури України Олекса Доля. Майже 15 років тому було створено народний ансамбль української музики «Роксоланія» (художній керівник — професор Іван Павленко) — це своєрідна навчально-практична лабораторія, що дає навички з обробки, відтворення і популяризації музичного фольклору. «Роксоланія» вже презентувала два аудіодиски «Колограй» і «Журилася перепілочка», до яких увійшли обрядові, ліричні й жартівливі пісні з Полісся, Поділля, Полтавщини, деякі з них відтворювалися із записів Климента Квітки та з голосу Лесі Українки.


Кафедра фольклористики спільно з Українським центром культурних досліджень Міністерства культури (директор Олександр Буценко) нині працює над включенням до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО цілої низки об’єктів, зокрема і українського жіночого багатоголосся Наддніпрянської України.

 

На знімку: на святі в Інституті філології.


Фото надане автором.

Всі статті рубрики На головну