Серед визначних діячів української культури, які в незалежній Україні здобувають щораз більшого визнання, почесне місце належить Борисові Лятошинському (на знімку) — композиторові, диригентові, педагогові, який у своїй творчості вміло поєднав класичний і модерний стилі української музики. Його ставлять в один ряд з такими композиторами-філософами, як Густав Малер і Дмитро Шостакович.

Композитор народився в січні 1895 року в Житомирі, в інтелігентній сім’ї. Початкову освіту здобув у місцевій гімназії, а також паралельно вчився грати на фортепіано й скрипці, писав свої перші твори. Подальшу освіту здобував у Київському університеті (юридичний факультет), Київській консерваторії (у класі Р. Глієра), після закінчення якої залишився там викладати музично-теоретичні дисципліни. У цей період пише багато нових музичних творів, зокрема Симфонію №1, струнний квартет №1, дві сонати, цикл фортепіанних п’єс «Відображення», а також романси на слова Гейне, Метерлінка, Буніна, Шеллі та інших. У 34 роки завершує роботу над оперою «Золотий обруч» (за повістю І. Франка «Захар Беркут»).

У 1941—1944-х Лятошинський перебував в евакуації в Саратові, де займався викладацькою роботою і композиторською діяльністю (в ці роки пише «Український квінтет», прелюдії для фортепіано, романси, займається обробкою українських народних пісень). Наприкінці війни композитор повертається в Україну, продовжує викладати у Київській консерваторії. У цей період він пише низку нових творів, а саме: симфонічні поеми «На берегах Вісли» і «Гражина», Симфонію №3, фортепіанний концерт, хори на слова Т. Шевченка «За байраком байрак», «Тече вода в синє море», «Ліричну поему» та багато інших. Творчість Лятошинського не вкладалася в рамки офіційного соцреалізму, через те в 1930-х — 1950-х роках його музику неодноразово називали «антинародним формалістичним мотлохом», а окремі твори десятиліттями не допускали до виконання.

За своє життя композитор виховав велику плеяду талановитих музикантів: Євген Станкович, Леонід Грабовський, Леся Дичко, Валентин Сильвестров, Іван Карабиць, Ігор Шамо та багато інших, які продовжили справу маестро.