Ігор Михайлович — один із небагатьох народних депутатів Опозиційного блоку у Верховній Раді, який згодився поговорити з журналістом «Голосу України» про власне приватне життя. Покритикувати владу не проти і Вадим Новінський, і Юрій Бойко. А от про сім’ю спілкуватися категорично відмовляються. Воно й не дивно — олігархи...
Ігоря Шурму, лікаря за фахом, олігархом не назвеш. Але, згідно з е-декларацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, родина народного обранця таки не бідує. Загалом депутату та його дружині належать шість квартир та інших об’єктів нерухомості у Львові та Харкові. За оренду нерухомого майна депутат минулоріч виручив 31 тисячу грн., а від продажу — 320 тисяч у національній валюті. Крім того, родина тримає в банку 5,1 млн. грн., дохід від яких у 2015-му сягнув понад мільйон. На дружину депутата зареєстрований автомобіль Toyota Hіghlander 2011 року випуску, а у Ігоря Михайловича з дорогих речей задекларовані два годинники — Rolex Submarіner і Krіeger, а також італійська норкова шуба. А ще нардеп вніс у свою декларацію авторське право на цикл наукових лекцій і брошур на медичну тематику. Як от «Автоматизована система організації, керування й контролю швидкої медичної допомоги великого міста»...
— Я одружений і живу зі своєю дружиною вже 35 років, — розповідає про власну родину Ігор Михайлович. — У період глобальних змін у сімейних відносинах я гордий і за себе, і за неї, що ми все-таки зуміли протриматися разом три з половиною десятиліття. Адже не секрет, що сімейне життя іноді заганяє найкращі почуття у глухий кут, і я радий, що ми з честю виходили з різних ситуацій...
Також депутат розповів, що мешкають вони з дружиною окремо від дітей (чи діти від них), разом виховали і досі продовжують виховувати двох дорослих синів — Ростислава і Влада. Старшому — 33 (до речі, незважаючи на молодий вік, він очолює одне з найбільших сталеливарних підприємств в Україні; гендиректором «Запоріжсталі» Ростислав став у 2012-му; освіту отримував у Києво-Могилянській академії). Молодшому сину — 31.
— Уже 15 років із нами живе кіт, — продовжує Ігор Михайлович. — Його звуть Люцик — скорочене від Люцифер. Він чорненький і дуже шустрий. І ще з нами вже сьомий рік живе чорний тер’єр на ім’я Соня, жартома — Софія Михайлівна (вона у нас дуже полюбляє поспати). Соня приїхала з нами з Харкова. Відтоді з нами подорожує: де ми, там і вона — Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Карпати... Мені важко назвати її собакою, бо вона вже як член родини. Її дуже люблять і діти, і онуки... Ще маємо двох невісток, четверо онуків (три онучки і один онук). Добрі невістки, обидві — родом зі сходу. Юля — дружина Ростислава, Ксенія — Влада. У старшого діти — Анастасія і Дмитро, у молодшого — Олександра і Аня. Я радий, що мої хлопці зуміли перелаштуватися і поділяють і свої цінності, які ми їм прищепили, і цінності своїх жінок, які народилися на сході України. Там, безперечно, зовсім інша ментальність, але це, напевне, найголовніше для України — коли діти з різних регіонів створюють нові сім’ї. У моїх синів після створення власних родин щез притаманний західнякам галицький радикалізм, а у жінок зникла східноукраїнська зацикленість, властива, як я вважаю, вихідцям із Луганщини, Донеччини. Я переконаний, це дуже корисно для усіх. Тепер вони родинами ходять у церкву, як заведено у нас, у Львові. Зрештою, саме за такими сім’ями майбутнє...
Також Ігор Михайлович розповів, що у нього ще жива мама (батька поховали у минулому році). У неї дуже милозвучне ім’я — Ярослава-Анна. Вона постійно проживає зі своєю донькою, сестрою народного депутата. Зітхає, що доглядати за старенькими дуже важко. І уточнює — психологічно.
— Мама впізнає нас, говорить, але у свої майже 90 років не завжди сприймає цей світ реально. Не так давно попросилася до дітей, до онуків, хотіла спілкування з ними... Ми мусили якось виконати її прохання, хоча... До речі, про онуків, — пожвавився народний депутат. — Так склалося, що молодший син привіз нам своїх дітей, глядіти. Декілька годин із малечею — і я для себе зрозумів, що батьки таки мусять бути молодими. Коли ти лишаєшся сам на сам з онуками (чотирьох і двох років), то розумієш, скільки ця малеча потребує уваги. Ні, загалом проблем нема. З одного боку, якщо ти просто хочеш, щоб вони сиділи тихесенько, можна дати їм по планшету, включити мультики, і вони принишкнуть. Але коли ти прагнеш зробити своє спілкування з ними змістовним, щоб вони чогось навчилися, треба їм і щось розповісти, і зводити на якусь екскурсію. Аби вони хотіли лишатися у бабусі і дідуся — треба приділяти чимало часу. Ми з ними ходимо в парк гуляти, стараємося щось цікаве їм розказати, щось показати, можемо навіть десь поїхати, щоб малечі було цікаво. До речі, це навіть важче, аніж сидіти у сесійній залі! Бо на тобі — постійна відповідальність...
Фото надано Опозиційним блоком.
