У Луцьку відкрито пам'ятник християнському милосердю волинян, які врятували в 1946--1947 роках від голодної смерті тисячі біженців зі сходу, півдня і центру України, а також з Брянської і Курської областей Росії.
На знімках:
традиційна жалобна хода
крокує вулицею Лесі Українки
виступає дослідник голодоморів в Україні
професор Василь Марочко,
праворуч від нього міський голова Луцька,
який теж багато сприяв,
щоб цей монумент було відкрито
пам'ятник освячує
митрополит Луцький і Волинський
УПЦ Київського патріархату
Михаїл
За голодомором 1932--1933 років, багатомільйонними втратами України в роки Другої світової війни, страшні події 1946--1947 років, якось ніби сховалися в тінь. Але тінь ця виявилася страшною, бо поглинула життя понад мільйона наших співвітчизників. Про це йшлося на Всеукраїнській науковій конференції "Голодомор в Україні 1946--1947 років: причини, перебіг, наслідки. Західна Україна в контексті голодомору". Захід відбувся 25--26 листопада у Волинському краєзнавчому музеї.
Сценарій того повоєнного голодомору, як відзначали учасники конференції, був дещо схожий на організований сталінським тоталітарним режимом мором 1932--1933 років. З єдиною хіба що різницею, селяни зі сходу, півдня і центральних областей України мали можливість виїжджати по продукти у західні, ще неохоплені масовою колективізацією, області. "Західняки", хоч і самі жили не досить сито, але не відмовляли в скибці хліба і вареній картоплині голодним. Лише Волинську область з її мільйонним населенням в ті часи відвідали в пошуках порятунку від голодної смерті майже два з половиною мільйони людей. І хоч у ті роки в лісах краю ще діяли загони УПА, смерть від голоду для біженців від сталінського "щастя" видавалася їм страшнішою від зустрічі з бандерівцями. Та й "лісові хлопці" не чіпали голодних братів зі сходу, бо вони виявилися найкращими пропагандистами проти комуністичного "раю". Більше того, як відзначалося на конференції, діяльність загонів Української повстанської армії, була гарантом того, що продзагони, які чистили колгоспні комори на Сході і доводили до голодної смерті тисячі людей, не посміли теж саме робити на Волині, Львівщині, Рівненщині...
На конференції своїми дослідженнями геноциду українського народу присутніх приголомшив головний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, голова ради Асоціації дослідників голодоморів в Україні, професор, доктор історичних наук Василь Марочко. На думку вченого, Україна втратила в роки голодомору 1932--1933 років майже 9,5 мільйона громадян, в 1946--1947 роках від голоду померли ще понад мільйон українців.
На конференції поручі з доповідями істориків, звучали й виступи очевидців страшних подій 1946--1947 років. Так уродженець села Копіювата Монастирищенського району Черкаської області Віктор Крамар, який до виходу на пенсію п'ятнадцять років працював директором однієї з луцьких шкіл, попросив передати подяку від односельчанина Василя Бабошка, якого в 1947 році прийняла і врятувала від голодної смерті сім'я Михайла Петровича Романюка із села Борохів колишнього Теремнівського, а нині Ківерцівського району. Василевого батька-фронтовика за торбинку колосків засудили до трьох років тюрми, а тим часом від голоду померли мама і дві сестрички. Було ж хлопцеві тоді лише 13 років. І таких прикладів того дня наводили десятки.
Зо матеріалах конференції видано наукову збірку.
Тема голодоморів 1932--1933 і 1946--1947 років отримала продовження наступного дня. Учасники конференції дістали змогу взяти участь у жалобних заходах, які традиційно проходять у Луцьку в останню суботу листопада. Розпочалися вони ходою від Театрального майдану за участі духовенства УПЦ Київського патріархату. Майже півтори тисячі лучан прийшли аби пом'янути померлих в роки голодоморів. У руках у багатьох були квіти, букети з пшеничного колосся, запалені лампадки. На відміну від попередніх років, хода робить тривалу зупинку біля Хресто-Воздвиженської церкви. Тут після десятилітнього очікування нарешті було відкрито пам'ятник християнському милосердю волинян, які в 1946--1947 роках врятували від голоду тисячі українців зі сходу, півдня і центру України.
Ідея зведення цього монумента належить вихідцю із Запорізької області, на жаль нині вже покійному Григорію Гуртовому. Досліджуючи історію нашого краю, зберігши тисячі пам'яток старовини і створивши прекрасний народний історичний музей у містечку Торчин, Григорій Олександрович був удостоєний звання почесного громадянина Волинської області. Він все життя пам'ятав, що лише завдяки чуйним волинянам залишився живим. Першу скульптуру християнському милосердю волинян нащадок запорізьких козаків встановив в організованому ним музеї, потім багато років добивався, щоб достойний подячний пам'ятник було зведено і в Луцьку. Від задуму до реалізації минуло майже два десятиліття. І ось нарешті 26 листопада пам'ятник відкрито. Виступаючи на врочистостях, луцький міський голова Микола Романюк поруч з іменем Григорія Гуртового згадав також колишнього і нині теж покійного голову облдержадміністрації Бориса Клімчука, який свого часу багато старань доклав, щоб ця подія в Луцьку відбулась. Це перший пам'ятник в Україні, зведений на вшанування жертв голодомору 1946--1947 років і щирих волинян та всіх західняків, які рятували людей від смерті.
Завершилося відзначення Дня пам'яті жертв голодоморів поминальною молитвою священиків УПЦ Київського патріархату і запалюванням свічок на площі перед замком Любарта.
Максим СОЛОНЕНКО.
Фото автора.
Волинська область.
