На найбільшому в Україні 237-му Тарутинському військовому полігоні вже півтора десятка років не гримлять постріли, танки і бойові машини не утюжать землю, десантники не здійснюють стрибки з літаків. Тут на цілинних землях, що ніколи не знали селянського плуга, сьогодні панує тиша.
У 2012 році на цих землях рішенням 12-ї сесії Одеської обласної ради № 445-VІ від 26 квітня того-таки року на площі 5200 гектарів створено ландшафтний заказник «Тарутинський степ», що є об’єктом природно-заповідного фонду України. Заказник, розташований у самому центрі військового полігона, межує із двома іншими районами — Арцизьким і Саратським. Місця тут чудові — небо й степ безкрайній, ковила, сірі й чорні журавлі, дрохви, сапсани, беркути — справжні володарі цих місць.
І ось днями в цих заповідних місцях з’явилися трактори, які стали орати незайману цілину. Звісно, жителі району, насамперед екологічна громадськість Одеської області, миттєво відреагували на незаконні, на їхній погляд, сільгоспроботи. Що з’ясувалося?
Міністерство оборони України, що є розпорядником території Тарутинського військового полігона, в особі Білгород-Дністровської КЕЧ (квартирно-експлуатаційної частини), нехтуючи рішенням облради, віддало цю землю в користування агрофірмам «Шанс-2016», «Джон Дір-Б» (відповідно 1039 і 900 гектарів). Сьогодні вони розорюють заказник. А з другого боку ще одне фермерське господарство також 800 гектарів розорює. Такими темпами, що якщо не зупинити, через тиждень Тарутинський район залишиться без заказника.
Анатолій СЕРЕК-БАСАНІ, тимчасово виконуючий обов’язки голови Тарутинської райдержадміністрації:
— Міністерство оборони має право розпоряджатися землями відповідно до їх цільового призначення, тобто для вишколу. Але вишкіл і вирощування сільгоспкультур — це різні речі. Якби тут велися військові навчання, ми не проти, ми з цим згодні, ми пропонували відновити військову частину. Але сьогодні Міноборони поводиться з позиції сили: воно сильніше, воно вище й воно все може. Тарутинський район інших доходів, крім сільського господарства, не має. Ми почали розвивати зелений туризм. До нас уже приїжджають люди з Європи, плануються туристичні маршрути, ми хотіли винні тури пов’язати із зеленим туризмом, адже в нас край вина. Із 2005-го ці землі віднесено до земель запасу Тарутинської РДА.
Коли почали незаконно орати, районна влада звернулася в поліцію. Правоохоронцям, що прибули, було надано всі правовстановлюючі земельні документи, договори спільної діяльності й договори обробітку. Знову-таки, є процедура, і вони не можуть зупинити ці роботи. Удруге почала інша фірма орати. Я зателефонував начальникові поліції, викликали наряд, і все те саме. Половина заказника вже розорано.
Олександр ТАСМАСИС, голова Тарутинської районної ради:
— Сьогодні додавати землі в сільськогосподарський оборот немає сенсу. Це краще знають економісти. За останніх десять років наша країна майже вдвічі збільшила обсяги виробництва зерна. Будь-яку рівну ділянку сьогодні можна розорати й долучити до сільськогосподарського обороту, але ми повинні піклуватися і про екологію, і про майбутнє. Ці землі навіть фізично не підготовлені до їх використання в зерновому виробництві. Тут немає лісозахисних смуг. За такої обробки тільки один суховій — і половину родючого шару здує.
Заказник може бути, хоч як це парадоксально, і на полігоні: військові постріляли, повчилися й пішли. Головне, щоб вони не косили трави, не обробляли їх хімією. Якщо використовувати територію заказника як полігон, то немає конфлікту інтересів. Ми запрошували представників Південного оперативного командування: подивіться, визначте, яка частина потрібна вам для бойової підготовки. Ми готові були для них оплатити проект відведення. Але водночас полігон може бути природним заказником, на ньому здійснюють природоохоронні заходи, одне другому не заважає. Щоб підтримувався якийсь баланс, екологи повинні розробити порядок використання степу для його збереження. А те, що ми бачимо нині, призводить до повного знищення степової флори.
Про судові позови
Ось уже чотири роки триває судова тяганина між Міністерством оборони України і Тарутинською районною державною адміністрацією щодо земель, на яких розташовується військовий полігон, де розкинувся ландшафтний заказник. Суди тривають і понині. Вони ухвалюють різні рішення, які часто суперечать одне одному. У законодавстві є низка питань, які чітко не прописані, в тому числі стосовно земель Міністерства оборони.
Не раз відбувалися переговори райдержадміністрації та районної ради з військовими, але вони ні до чого не приводили.
Міністерство оборони посилається на постанову... Ради Народних Комісарів УРСР 1946 року, коли для створення полігона було виселено жителів п’яти сіл. Відмова військових від деякої частини територій колишнього полігона оформлена офіційно: в 1995-му майже 700 гектарів було передано радгоспу «Чорноморський», у 2000-му ще 300 гектарів включено в землі запасу Веселодолинської сільської ради. Але це — «крапля в морі», адже площа всього полігона — понад 24 тисячі гектарів, половина з яких припадає на орні землі. У 2003—2005 роках місцева влада не раз зверталася до Президента, Кабінету Міністрів і Верховної Ради України із проханням розв’язати проблему подальшого використання земель, що пустують. Отримана відповідь зазначала, що право відповідної військової частини на користування землею може бути припинено «в разі добровільної відмови на право постійного користування» або «розформування військової частини з подальшою передачею цих земель у землі запасу». Так от, військова частина 55465 (А-1366), що займалася обслуговуванням і забезпеченням бойового навчання військ на полігоні, була розформована ще в 2004 році відповідно до директиви того-таки Міністерства оборони.
Відтоді територія Тарутинського полігона, його інфраструктура практично знищуються. На цій території були штаб, плац, казарми, складські приміщення. Нині збереглися тільки залишки колишніх військторгу і санчастини.
Більше жодного приміщення, придатного для господарської діяльності, тут просто немає.
Після того, як військова частина припинила своє існування, діючи в рамках Закону України «Про місцеві державні адміністрації» і Земельного кодексу України, Тарутинська райдержадміністрація ухвалила розпорядження про вилучення відповідної земельної ділянки. Укладалися орендні договори на землю, які давали змогу значно поповнити місцевий бюджет і вирішувати низку соціальних питань.
Використання полігона в інтересах місцевої територіальної громади — це земельні паї, розвиток сільського господарства і зеленого туризму, величезна робота з рекультивації землі, майже 7 тисяч робочих місць і багато чого іншого. Тепер, коли в занедбані землі вкладено стільки сил і коштів, Міністерство оборони вирішило згадати про свою причетність до полігона. І звернулося з позовними заявами в суди.
Верховний Суд України в жовтні нинішнього року погодився з постановою Вищого господарського суду із приводу земельної ділянки в Тарутинському районі, на яку претендувало Міністерство оборони. Ідеться про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, яку Тарутинська районна державна адміністрація віддала приватникам.
У сферу управління Міністерства оборони фактично повернули 2 тисячі 872 гектари землі Тарутинського загальновійськового полігона.
Зауважимо, в червні 2016 року Одеський апеляційний господарський суд залишив без задоволення скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тиса» на рішення Господарського суду Одеської області, що повернуло земельну ділянку загальною площею 214,29 гектара загальновійськового полігона у власність Міністерства оборони України.
Відповідно до рішення Господарського суду Одеської області, який підтримав Апеляційний господарський суд, три договори оренди землі, укладені між Тарутинською районною державною адміністрацією і ТОВ «Тиса», визнано недійсними, і підприємство зобов’язано повернути земельні ділянки у сферу управління Міністерства оборони України.
Крім того, військова прокуратура Південного регіону України повідомила, що Вищий господарський суд України задовольнив касаційну скаргу першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району проти Тарутинської районної державної адміністрації та приватного підприємства. Заступник військового прокурора вимагав визнати недійсними договори оренди й повернути Міністерству оборони України земельні ділянки загальною площею 223 гектари, які адміністрація віддала приватникові в оренду.
Судові позови начебто завершилися. Хто здобув перемогу — Міноборони чи територіальна громада Тарутинського району? Відомо одне: програла природа, програв Тарутинський степ, який буквально на очах губить свій первозданний вигляд і втрачений для майбутніх поколінь. Програли майбутні покоління громадян України.
Одеська область.
