Вікентій (Честослав, Вікенс) Хвойка народився 21 лютого 1850 року в с. Семин на Ельбі в тодішній Австрійській імперії. Його чеський рід — старовинного лицарського походження, але після однієї з битв, у якій брали участь його предки, їхній маєток спалили, всі родові документи було знищено, й вони стали звичайними поселянами. Вацлав і Анна Хвойки тримали велике молочне господарство. Їхній первісток Чеслав любив згадувати, як у дитинстві ходив із батьком на полювання, а мати весь час поралася по господарству. Згодом у родині Хвойки з’явилося ще четверо синів і четверо доньок.

Вікентій у 1864 році закінчив комерційне училище у Хрудімі й переїхав до Праги, де захопився вивченням давньої історії та старожитностей, знайомився з відомими чеськими істориками та археологами, вивчав європейські мови, читав багато спеціальної літератури. У 18-річному віці переважно пішки подорожував Австрією та Німеччиною, оглянув давньоримські земляні укріплення вздовж Рейну та Дунаю, середньовічні замки.


У 26 років Хвойка кардинально змінив життя. Він відмовився одружуватися з багатою, але нелюбою йому дівчиною. Мало того: у Празі познайомився з українською сім’єю Александровських, закохався в дівчину з цього роду і поїхав із родиною коханої до Києва. Та невдовзі наречена занедужала на невиліковну душевну хворобу, тому Вікентій Хвойка до кінця життя залишався одинаком.


Перші 15 років у Києві він заробляв викладанням німецької, малювання та фехтування. Згодом зайнявся бізнесом, розбагатів на торгівлі хмелем і просом-росичкою, захопився агрономією. Потоваришував із чеською родиною Дефорен, яка мала дачу в селі Петрушки (нині Києво-Святошинський район), і облаштував у їхній клуні агрономічну лабораторію. На жаль, у клуні 40-річного Вікентія Хвойки сталася пожежа, в якій перетворилися на попіл всі його нагороди з кількох сільськогосподарських виставок у Російській імперії, срібна медаль Паризької виставки 1889 року й диплом члена французької Аграрно-промислово-технічної академії. Розгрібаючи лопатами згарище, робітники викидали щось блискуче й кольорове — уламки якихось синіх, зелених і рожевих скляних кілець. Їх Хвойка продав київським знавцям старожитностей... Так було поставлено крапку на агрономії і з’явилося нове захоплення — археологія.  Меценатами Хвойки стали Ханенко й Терещенко.


Місця для майбутніх розкопок визначав, їздячи по селах навколо Києва. Розпитував, чи при оранці на полях не знаходили якихось старовинних речей, черепків. Селяни приносили свої знахідки, показували, де їх добули. У 1893-му на вул. Кирилівській у Києві Вікентій Хвойка виявив стоянку первісних мисливців на мамонтів. На одному з бивнів було вигравіювано загадковий орнамент. На Кирилівській вулиці Хвойка віднайшов рештки трипільської кераміки.


4 лютого 1896 року хворий на сухоти Хвойка у Середньому Придніпров’ї відкрив трипільську стоянку — праджерело нашої культури. Він розкопав декілька гончарних печей і 50 залишків жител-землянок. А в них — цілі й побиті керамічні посудини зі складним візерунком, глиняні статуетки людей і тварин, знаряддя праці та зброя з каменю й рогу. Їх залишили землеробсько-скотарські племена, які жили у першій половині четвертого тисячоліття до нашої ери. Вчені визнають, що жодної культури в Європі, в Єгипті на той час іще не існувало; були тільки поселення шумерів у Дворіччі.


Вікентій Хвойка досліджував пам’ятки бронзового віку, городища й кургани скіфського часу, зарубинецької, черняхівської та ранньої слов’янської культур; часто бував на землях Запоріжжя. У 1899 році він заснував Київський міський музей старовини і мистецтва. У 1907 р. Хвойка проводив розкопки на Старокиївській горі. Виявив капище VІІІ—ІX ст., знайшов цеглу із зображенням великокнязівського тризуба.


Упокоївся першовідкривач трипільської культури 2 листопада 1914 р.