На Верховині нині по-справжньому класична зима: гори зодягнулися в пухнасті білі папахи, поля застелено товстими сніговими ковдрами -- ледь не до пояса; морози аж тріщать, а віхоли-фурделиці, розперезавшись, безупинно виють і вищать, як голодні вовки в горах...

 

На знімку:

 

"лісові дезертири"
з настовбурченими колючками
з переляку про майбутню зиму
дерлися до самого порога будинків
не лише лозянців...

 

Звісно, такій здоровій погоді лише радіти, особливо за Новорічних та Різдвяних свят, бо пригорщами додала святкового настрою. Відверто кажучи, ніхто й не передбачав, що зима буде така, адже останніми роками зима запам'яталася малосніжною та ще й короткочасною -- більшість сучасників катаклізми приречено мотивували глобальним потеплінням. Але тепер їхні прогнози-побоювання не справдилися...

 

Хто знається на народних прикметах, той не помиляється. Ностальгію за студеним і крижаним часом ще влітку розвіяли... їжаки. Рідкісним і несподіваним явищем стало те, що ці невеличкі тварини-ссавці з твердими голками масово мігрували з лісу до обійсть селян. Особливо їх появі в селах Міжгірщини втішалися діти, бо тваринки стали веселою забавою -- живими іграшками. У підполонному селі Лозянське переміщення мешканців хащ теж стало унікальною і загадковою подією. Щоправда, тільки не для людей поважного віку, котрі обізнані у природних ознаках, що передавалися з покоління в покоління. Моя 81-річна мама Ганна одразу пояснила казус: наступній зимі бути твердій. І так воно трапилося, властиво втупивши у свої права з самого початку холодної пори. Каже, що метеоспостереження запозичала від батька, мого дідуся Івана Гримута, який прожив на білому світі 85 років. Він не раз за життя точно вгадував: як йоржики візитують у село, то зима необхідно розкриється у всій своїй красі. Що був предок синоптиком, то був. У цьому факті постійно пересвідчувався і я за сінокосів з ним. Не було жодного випадку, щоб скошену траву намочив дощ. Щоб запобігти цьому, дід постійно глипав то на небо, яким пливли хмари, то на напрямок вітру. Він міг пророкувати, якою наступного сезону має бути родючою земля. Навіть прогнозувати грибний урожай. Чесно зізнаючись, часто шкодуєш, що буваючи в дитинстві пліч-о-пліч зі старшиною, не вів щоденник їх видющих повчань. Їхні знання норову природи, в тому числі далекоглядне метеорологічне передвістя, були б в неабиякій пригоді нащадкам.

 

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.

Фото автора.

 

Міжгір'я Закарпатської області.

 

Голос України