У Києві відбулася презентація книги «Російська окупація і деокупація України: історія, сучасні загрози та виклики сьогодення», до якої увійшли статті провідних істориків, політологів, соціологів, письменників: Олександра Палія, Леоніда Залізняка, Павла Гай-Нижника, Романа Коваля та інших. Автори, проводячи історичні паралелі з сьогоднішніми подіями на сході України, показали історичні витоки російської агресії проти нашої держави та дали наукову оцінку Російській Федерації як державі-агресору та спонсору міжнародного тероризму.
Ці самі питання науковці обговорили й під час Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої темі окупації України сусідньою державою, яка, на думку дослідників, тривала щонайменше 300 років. І уточнюють: розпочалася вона не з «...окупованих російськими військами Криму і частини Донбасу. Руйнування Росією Запорозької Січі, знищення російськими більшовиками Центральної Ради — це лиш частина епізодів боротьби українців за визволення з-під російської окупації і за незалежність».
Як зазначив кандидат політичних наук Олександр Палій, Революція Гідності та війна українського народу, що триває на сході, стали центральними подіями новітньої історії не лише України, а й Європи та світу.
— Керівництво Росії, супернеконкурентоспроможної країни, яка нічого не виробляє, що б цікавило світ, прагнуло відновити імперію і потребувало для цього ресурсів України — матеріальних і трудових, — зазначає Олександр Палій. — І якщо Росія прагнула позбавити Україну перспектив нормального європейського розвитку, намагаючись втягнути її до Митного та Євразійського союзів (до того ж більшість керівників силових відомств України за часів Януковича, включно з міністрами оборони, керівниками розвідки, внутрішніх військ, СБУ, були російськими агентами і працювали на шкоду нашій державі), то чимало наших громадян усвідомлювали, що підкорення України Росією могло означати знищення і геноцид українського народу, як це вже було у XX столітті.
На перешкоді планам Москви стали акції протесту проти кремлівсько-януковицької політики.
— Майдан був колосальним за своїми масштабами, — продовжує Олександр Палій. — За соцопитуваннями Фонду «Демократичні ініціативи» у подіях у центрі столиці брали участь 5% населення країни, в інших містах і селах — 6%, а ще 9% допомагали мітингувальникам грошима, речами тощо. Тобто кожен п’ятий дорослий громадянин України, або майже 10 мільйонів осіб, безпосередньо чи опосередковано брали участь у подіях на Майдані.
— Російське керівництво сприйняло перемогу Майдану і втечу Януковича як власну катастрофу, — продовжує Олександр Палій. — Успішна модернізація України ставила хрест на імперських амбіціях Росії, тому Кремль вирішив задіяти заздалегідь розроблений план військової окупації Криму. Метою було, загарбавши чужу територію, добитися підтримки шовіністичної частини населення Росії та відвернути увагу російського суспільства від власної корупції, неефективності, бідності та приниження, а з другого боку, «покарати» Україну за Революцію, врешті-решт підкорити.
Нині окуповано 7% української території і 20% економіки країни, частина підприємств вивезена в Росію, розкрадена або ж знищена і відновленню не підлягає. Унаслідок агресії сусідньої країни в Україні майже 2 мільйони внутрішніх переселенців.
Як наголошують учасники конференції, місцеві колаборанти, а це маргіналізовані верстви суспільства, без російських окупаційних військ не змогли б утримати під своїм контролем захоплену територію. Росії вигідна окупація Донбасу. При цьому слід пам’ятати, що «ця країна ефективна в підступах щодо інших країн».
Утім, окупація «провітрила багатьом мізки, і люди побачити, хто друг, а хто ворог». На Майдані та на сході українці продемонстрували здатність до самоорганізації і самопожертви, відродили кращі військові традиції, об’єдналися навколо державницької ідеї.
Сьогодні окрема атака відбувається на історичну пам’ять українців.
— Перед тим, як знищити націю, першою завжди вбивали пам’ять, — каже Олександр Палій. — Один із лідерів фашистської Німеччини Геббельс стверджував, що варто позбавити одне покоління знань про історію, і народ перетвориться на натовп, з яким можна робити все, що завгодно. Тому Україні слід засвоювати не лише новітні, а й давні уроки історії.
Доктор історичних наук, завідувач відділу історії України 1920—1930 рр. Інституту історії України НАНУ Станіслав Кульчицький ще в 1990-х роках написав пророчу статтю «Росія — тінь на незалежності України», в якій показав лицемірство наших сусідів, котрі на словах клялися у дружбі, а насправді вкрали в України-Руси її назву й історію, впродовж століть експлуатували її ресурси і завжди намагалися знищити, як і нині.
— Для українців, які захищають від російської агресії свою Батьківщину, це, безумовно, вітчизняна війна, — каже доктор історичних наук Леонід Залізняк. — Однак вона має виразні ознаки збройного зіткнення вищого порядку, що зветься війною цивілізацій. Останню визначають як воєнний конфлікт між суспільствами різної ментальності, культурної орієнтації, історичної пам’яті і традицій. Іншими словами, російсько-українська війна 2014—2016 років — це війна різних світів, війна між різними людськими цивілізаціями.
Про суттєву ментальну різницю між українцями та росіянами неодноразово писали не тільки українські, а й російські філософи, історики, політики.
— На принциповій різниці між народами Південної та Північної Русі, — зазначає Леонід Залізняк, — наголошував, наприклад, російський письменник О. Толстой. Він писав: «Є дві Русі. Перша — Київська, яка має коріння у світовій, а щонайменше — європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є друга Русь — Московська. Це — Русь тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця Московська Русь з давніх-давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи».
Зрозуміти глибинне підґрунтя цивілізаційного конфлікту між Європою та Євразією на землях України допоможуть і слова фундатора популярного серед кремлівської еліти євразійства, білоемігранта князя Миколи Трубецького, котрий у 1921 році писав: «Московська держава виникла завдяки татарському ярму. Руський цар став спадкоємцем татарсько-монгольського хана. Скинення татарського ярма полягало в заміні татарського хана православним царем і перенесенні ханської ставки у Москву».
На відміну від ментальної спадкоємиці Золотої Орди Росії Україна здавна була органічною складовою європейської цивілізації, про що неодноразово писали різні українські історики — від М. Костомарова, М. Грушевського до І. Лисяка-Рудницького та Р. Шпортюка.
Відомий письменник Василь Шкляр вважає, що війна з Росією на території України точиться вже три століття. «Покріпачення, мовне уярмлення, Голодомор — це її різні фази».
— Ми кажемо, що винні Сталін, Брежнєв, путінський режим, — зазначає Василь Шкляр, — насправді це війна нації проти нації, помста за те, що ми схотіли бути самими собою. Вона йде не лише на сході, а й на українських телеканалах, — підкреслює письменник, — на «Інтері», на «Україні», «112».
— Хочу закликати істориків, політологів, усіх залишити політкоректність, евфемізми, забудьте слово АТО, називайте речі своїми іменами, війну — війною, — зазначив автор «Чорного ворона».
Письменник, громадський діяч Антін Мухарський наголосив на тому, що головною зброєю проти окупації є мова, слово.
— Ми те, що слухаємо й читаємо, — каже Антін Мухарський.
І закликав невідкладно прийняти закон про «тотальне звучання української мови» в інформаційному просторі, бо «мова — це єдиний маркер України, іншого немає».
— Росія ніколи не поверне Україну без бою, — долучається до розмови історик, письменник Роман Коваль. — Треба розвінчувати все російське.
Такої ж думки і доктор юридичних наук Володимир Василенко, який зазначив, що «деокупація можлива тільки тоді, коли Україна зможе дати відсіч».
— Деокупація — це не лише фізичне визволення загарбаних територій, — наголошує Володимир Василенко, — а й колосальна робота із зміни ментальності.
