Навіть не всі чернігівці, не кажучи вже про приїжджих, знають про найромантичнішу споруду міста — садибний будинок Григорія Глібова. Цей замок, нехарактерний для Чернігово-Сіверщини, захований оддалік від гамірної траси і туристичних маршрутів, тихенько дивується людській неуважності. А тим часом це знак любові.
Є легенда, що Г. Глібов зустрів у Парижі жінку, яка йому дуже сподобалась, і запросив її до Чернігова. А вона відмовилась. Щоб привабити її, він побудував цей готичний будинок, схожий на невеликий лицарський замок. Тоді це було приміське село Бобровиця. Замок у селі! Проте, наскільки відомо, паризька мадемуазель до Чернігова так і не приїхала...
Та, схоже, Глібов не дуже тим переймався. Був вельми екстравагантним. Носив великі жовті ботфорти, на шкіряну куртку вдягав безрукавку, а капелюх увінчувало велике перо. Сучасників дивували і штани на шотландський манер, і «умопомрачительные раструбы» його рукавиць. Усе це нагадувало вбрання французького мушкетера.
А їздив він на легкому шарабані, запряженому парою «енглизированных» коней і, як іронічно писав сучасник, «ему, очевидно, не давали спать лавры «рыцаря печального образа» Дон Кихота, и он вообразил, что на черниговском небосклоне он возродит некоторые рыцарские обычаи».
Відомо, що 1883-го він одружився з Ольгою Яківною, донькою поміщика славного роду Тарновських. Вона була молодшою за нього на 8 років.
Сам Григорій Миколайович Глібов походив із дворян Чернігівської губернії, випускник Київського університету св. Володимира, який закінчив зі ступенем кандидата права, потім навчався у Московській сільгоспакадемії. Від 1890 р. Глібов — Чернігівський повітовий предводитель дворянства, у 1907 р. обраний до ІІІ Держдуми від землевласників Чернігівської губернії і пробув її членом до 1911 р.
Чому залишив почесне місце депутата Державної думи? На авіаційній виставці у Петербурзі він взяв із собою один із виставлених приладів. Пояснив це «припадком душевного расстройства» — ще б пак, не зміг устояти перед екзотикою! Тож і мусив вийти з Держдуми і навіть виїхав за кордон. Через рік повернувся, жив у Києві, в аристократичному районі Липок. Виїхав з України 1918-го, помер емігрантом 1932 року.
Образ чернігівського «лицаря» доповнює розповідь знавця чернігівських земців кандидата історичних наук Олександра Рахна: «У спільній власності з братами та сестрою він мав маєтки у тодішніх селах Бобровиця, Півці та Полуботки загальною площею понад 1000 десятин: такий собі чернігівський олігарх того часу.
У 1890-му Чернігівським повітовим дворянським зібранням Григорія Глібова обрано повітовим предводителем дворянства на наступні три роки.
Обов’язки повітового предводителя дворянства Григорій Глібов виконував більше 20 літ(!) — аж до 1911-го. Деякі з ініціатив чернігівського дворянина були мало не революційними для тогочасної Російської імперії.
Так, він пропонував винести на обговорення доповідь про заборону тілесних покарань для всього населення. Після обговорення зібрання одноголосно підтримало пропозицію. За це Григорію Глібову дісталося на горіхи від імперської влади: тоді такі «вольності» не дозволялися. Однак це не завадило йому отримати визнання та нагороди від влади — орден Святого Володимира ІV ступеня та орден Святого Станіслава ІІ ступеня».
Для будівництва двоповерхового палацу в неоготичному стилі Григорій Глібов продав майже третину своєї землі, що не могло не викликати здивування знайомих. Поряд із будинком збереглись льодовня, дім садівника, каретник. До воріт вела колись липова алея, рештки якої збереглися до сьогодні. Нині замок використовується Чернігівським інститутом сільськогосподарської мікробіології, працівники якого зберігають у панській льодовні свою моркву, картоплю та буряки.
Історик Олександр Рахно у красиву легенду про паризьку мадемуазель не вірить, бо не знайшов їй жодних підтверджень. Та хіба легендам потрібне підтвердження?
Чернігів.
Фото автора
