Тоді, далекого 1978 року, 22 січня теж припадало на неділю. Але за радянщини День Соборності на честь проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР, що відбулося 1919 року, не відзначали й навіть не згадували цю дату. 39 років тому, напередодні чергової річниці згаданої події, Олекса Гірник, український патріот із прикарпатського міста Калуша, спалив себе на Чернечій горі в Каневі, біля могили Тараса Шевченка, на знак протесту проти політики зросійщення України та українського народу.
Йому було 66. Позаду — польські тюрми та радянські концтабори під Норильськом і Магаданом. А ще — невгамовне сумління, яке спонукало продовжувати боротьбу. Про все це Олекса Гірник сповістив у сотнях своїх рукописних листівках, які, перед тим як облив себе бензином та підніс запальничку до грудей, розкидав схилами Чернечої гори. Його мертве тіло знайшли тільки вранці. Міліція почала збирати розкидані листівки, загалом знайшли 970, декілька збереглося у місцевих жителів. Ця справа залишалася таємницею, але саме через працівників міліції про вчинок Гірника дізналися спочатку в Каневі, а потім і в інших містах України. У помешканні Гірників було проведено обшук. Дружині сказали, що чоловік загинув в автомобільній аварії. Спочатку родині не хотіли віддавати тіло Олекси, але пізніше дозволили поховати на батьківщині, заборонивши відкривати труну. Попри заборони, щороку 21 січня хтось клав червону калину на місце смерті Олекси Гірника. Через декілька років через рідних у Польщі і через зв’язки з рухом «Солідарність» повідомлення про вчинок Гірника передали на Захід. Відомості про нього спочатку поширювалися хвилями радіо «Свобода» — тільки після здобуття незалежності Україною правду про вчинок Гірника було вперше оприлюднено в газеті «Літературна Україна».
Син Героя України Євген Гірник неодноразово зауважував, що радянська влада намагалася замовчати подвиг Олекси Гірника: «В часи, коли батько пожертвував своїм життям за Україну, за неї боролися одиниці. Але Україна не загинула, бо були петлюрівці, мазепинці, Січові Стрільці, шестидесятники, бо були такі люди, як Олекса Гірник. Адже держава не загине доти, доки за неї бореться хоча б одна людина. Одним з таких борців і був Олекса Гірник». За його словами, батько пройшов свій шлях до Шевченка, і він сподівається, що вся Україна пройде цей шлях і стане тією українською Україною, за яку він боровся і віддав своє життя. Син також згадував, що на тому трагічному місці в Каневі двічі зникали пам’ятні знаки. А ще раніше народні депутати двічі відхиляли пропозицію про відзначення на державному рівні 100-ліття від дня народження Олекси Гірника. Зате героя гідно вшанували земляки, оголосивши 2012-й його роком на Прикарпатті, обласна рада виділила 100 тисяч гривень на оновлення пам’ятного знака в Калуші і на впорядкування навколишньої території. Під бронзовим барельєфом напис: «Мешканцеві Калуша, що з любові до України і гніву до її гнобителів спалив себе 21 січня 1978 року на Тарасовій горі у Каневі».
18 січня 2007 року згідно з указом Президента № 28/2007 «За проявлену мужність і самопожертву в ім’я незалежної України Олексі Миколайовичу Гірнику присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням державного ордена. 21 січня 2009 року на Чернечій горі у Каневі відбулося врочисте відкриття пам’ятного знака нескореному протестанту. Його син заснував Фундацію імені Олекси Гірника. На згадку про нього створено художньо-документальний фільм та написано книжки, зокрема, Михайла Іщенка «Спалився за Україну» і Василя Бабія «Вогонь безсмертя». Щороку на малій батьківщині дисидента, у селищі Богородчани, до дня його народження (28 березня 1912 року) проводять волейбольні турніри його імені. Меморіальну дошку Олексі Гірнику встановлено на фасаді будівлі колишньої Станиславівської гімназії, його іменем названо Богородчанську школу № 1, в якій облаштовано кімнату О. Гірника, а на подвір’ї школи встановлено меморіальний знак із зображенням героя. В Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби постійно діє виставка, присвячена його пам’яті.
Так само традиційно 21 січня вшановують подвиг Олекси Гірника на Тарасовій горі за участі місцевої громадськості, делегацій зі столиці та Івано-Франківщини. Там, на Чернечому схилі, київський скульптор Андріан Балог зобразив у темно-сірому граніті з гострими краями понівечену, в тріщинах, але не знищену українську землю, із «серця» якої виривається вогонь, який спалює терновий вінок нації. Це вічне полум’я назавжди залишиться символом незламної боротьби Олекси Гірника.
Дослівно
Із прощального листа до дружини:
«Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест — то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест — то пережиття, тортури української нації. Мій протест — то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест — то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець».
До речі, спогади про українського патріота були частиною експозиції першого і, можливо, єдиного у світі громадського музею «Смолоскип», який було відкрито в Донецьку, в головному офісі всеукраїнської громадської організації інвалідів «Чорнобиль-Допомога» 5 листопада 2008 року, через 30 років після загибелі О. Гірника і в день сорокаріччя самоспалення ще одного героя Василя Макуха. Хтозна, яка нинішня доля того музею і його експонатів? Хоча неважко й здогадатися.
Івано-Франківська область.
