Коли Ольга й Руслан БОЙКО (на знімку) познайомилися, вони не сподобалися один одному, але викликали зацікавлення. Руслан видався Ользі шалапутом, але незабаром вона довідалася, що за його легковажністю ховається глибока чоловіча порядність і відповідальність за їхні стосунки (на той момент не скріплені ні печаткою в паспорті, ні Божим благословенням). «А раптом у нас не буде дітей?» — запитала якось Ольга Руслана й почула слова, які її вразили: «Тоді вдочеримо й усиновимо.

 

 

Що за проблема?» Вона вже знала: його слова не розходяться з ділом...


Руслан теж не одразу відкрив для себе Ольгу, котра спочатку здалася йому практичною й позбавленою романтики. Народжена людьми, які присвятили себе більше роботі, ніж вихованню дитини, вона справді подорослішала дуже рано. «З тобою в 11 років було вже нецікаво як з дитиною...» — сказала їй якось мама, на що Ольга тільки подумала: «А чи знаходила ти час, щоб бути зі мною?» А про себе вирішила, що не просто народить дітей, а й буде з ними постійно. Ольга хотіла мати багато малюків...

 

Уся родина в зборі, тільки тато на роботі.

 

Здоровий спосіб життя — у пріоритеті.

 

Так і сталося. Першою народилася Катруся. Через чотири роки — Богдан. Наступного дня після його народження Ользі сказали, що синові, швидше за все, не вижити і їй слід попрощатися з ним. Хлопчик з’явився на світ бездиханним, і немовля відвезли в реанімацію 3-ї дитячої лікарні — в інкубатори, що нагадують мініатюрні космічні кораблі... Ольгу вразило те, що вона побачила й відчула на цій тонкій грані між життям і смертю, пронизаній батьківськими молитвами й надіями. Вона приїхала туди не попрощатися із сином, а бути поруч — вона ж обіцяла... Богдан, схоже, відчував мамину присутність поруч і вижив усупереч прогнозам лікарів.


Місяць, проведений Ольгою й Русланом у реанімації, став початком нової глави в історії родини Бойко. У минулому залишилися суєтність матеріальних інтересів і неуважність до Божих заповідей... «Ми брали участь у якійсь гонитві, не замислювалися про духовні цінності. Робота Руслана була пов’язана із продажем пива й ігрових автоматів. Я до народження Каті працювала продавщицею, офіціанткою. Однією з головних цілей нашого життя було заробити побільше грошей. Знадобилося кілька ґрунтовних струсів (важке зцілення Богдана й іще одна історія), щоб ми зрозуміли: Бог попереджає нас — потрібно зупинитися й змінитися. Ми так і зробили», — каже Ольга.


Тоді вони вже зрозуміли, що разом — єдине ціле і їхня зустріч не була випадковою. Цікавість переросла в повагу й любов. Далі діти з’являлися один за одним: Давид, Марійка (перед її народженням вони обвінчалися), потім Іванко. «Ми не обговорювали з чоловіком, скільки дітей хочемо мати, не планували — довірили це Богу», — розповідає Ольга. Народження Вані дуже важко далося Ользі, і лікарям довелося буквально рятувати її. «Ми не можемо допустити, щоб наші діти залишилися сиротами», — сказав Руслан дружині, коли та, оговтавшись від пологів, повідомила чоловіку, що хотіла б іще дівчинку.


Змінивши себе й своє ставлення до життя, Руслан змінив і роботу. Тепер він водій «швидкої допомоги» Ленінської підстанції — поряд із новим будинком родини Бойко. Ольга, яка сидить із дітьми (а допомагають їй у цьому мама й бабуся чоловіка), не бажаючи віддавати їх у садок, каже, що не хоче, аби чоловік пропадав на роботі, хоч він і єдиний годувальник у родині. «Пропадати» не бажає й сам Руслан, багато часу він присвячує рідним, залучає дітей і дружину до фізкультури й здорового способу життя. Усю родину часто бачать на велосипедах, тільки народження Вані змусило зробити паузу в цих вояжах. «До настання холодів їздимо на Монастирський острів: скупнемося — і назад. Руслан обладнав у квартирі спортивний куточок. Богдан відтискається від підлоги вже більше ста разів!» — похваляється Ольга.


Саме татові присвятила одну зі своїх пісень Катя, оголосивши про це на всю країну зі сцени проекту «Маленькі гіганти», який ішов минулої осені по одному з центральних телеканалів країни. Історія приходу в цей проект Каті — підтвердження слів Ольги про невипадковість усього, що відбувалося з їхньою родиною всі ці роки. Невипадковою була зустріч із Валентиною Володимирівною Шкураток, учителем молодших класів СШ № 5, яка навчала Катю, вчить Богдана й до якої обов’язково піде Давид. «Це педагог від Бога, великої безкорисливості й душі людина», — вважає Ольга.


І, звичайно, невипадковою була зустріч із Аллою Чекасиною — творцем і художнім керівником колективу «Шоу-студія «Азарт», де допомагають розвиватися талановитим дітям. Алла Борисівна навчає своїх вихованців хореографії, вокалу, акторської майстерності. Ольга розповідає, що завжди відчувала в дочці артистизм і музикальність, можливо, отримані в спадок. Адже в дитинстві й сама співала в хорі, вчилася гри на кларнеті в музичній школі — тільки нікому було підтримати її в розвитку цих здібностей.


Бачили чарівну Катю Бойко із дивовижним голосом у програмі «Маленькі гіганти»? Якщо ні, подивіться. Ольга розповідає, що коли творці програми «Маленькі гіганти» запропонували Каті взяти участь у кастингу, спершу вона відмовилася: не мала грошей на поїздку в Київ, та й дітей ні з ким було залишити. Але Алла Борисівна узяла на себе витрати й сама супроводжувала ученицю на кастинг, який Катя успішно пройшла. На зйомках був Руслан, ну а Ольга вирвалася тільки на гала-концерт. «Я суворо ставлюся до дітей, тому що суворо ставлюся до себе, тож нечасто хвалю їх. Але там я розтанула», — згадує Ольга.


На цьому, мабуть, ми й поставимо три крапки в історії родини Бойко, яка ще пишеться й у якій усе відбувається не випадково.

Дніпро.


Фото автора і з архіву родини Бойко.