Укр | Рус
загрузка...
Голосування
Як ви/ваші діти готуєтеся до ЗНО?

Голосувати

Як ви плануєте провести літню відпустку?

Голосувати
На головну
15.02.2017

Там, на позиціях, наші бійці можуть щомиті стати до бою

Олександр КЛИМЕНКО.

5 лютого 2016 року, у відповідь на обстріли, українські бійці відкрили вогонь і пішли виганяти сепаратистів із «промки» в Авдіївці. В операції брали участь групи розвідки 58-ї бригади, 16-го батальйону і 74-го окремого розвідбату. Військові взяли під контроль Авдіївську промзону, укріпились й успішно відбивають атаки. Це також дає змогу тримати під вогневим контролем трасу, якою терористи раніше безперешкодно перевозили боєприпаси з Донецька у Горлівку. Ось уже більше року точаться запеклі бої саме за це стратегічне місце. Нині тут тримають оборону бійці 72-ї бригади, як називають їх вороги «Чорної бригади», також військовики 81-ї бригади та інших підрозділів.

 


Солдат 81-ї бригади Олег Мазур біля позицій у районі Промзони.

 

Солдат 81-ї бригади Олексій Харіоновський на позиції у районі Промзони.

 

Сьогодні — м’який диван, тепло, домашній затишок, телевізор з купою новин...

Учора — сирий підвал на «Промці» в Авдіївці, де живуть і воюють наші люди — роботяги війни з 72-ї бригади. Обігрівач, який періодично вмикається, гуде, як трактор, і «краде» кисень.

Проста їжа: макарони, каша, консервований перець, квашена капуста, солоні помідори, голубці, привезені волонтерами, і дуже зручний одноразовий посуд, що набридає вже за пару днів. І диво — Wі-Fі у підвалі. І все це на тлі гупання артилерії, мінометів, пострілів блукаючого танка.

 

 

 

 

Перебіжки на позицію, ранкова розчинна кава в окопі, час від часу робота кулеметом.

 

Механік –водій БМП Олександр Шихмат та навідник Сергій Ковіта.

 

 

Командир роти 72-ї бригади Богдан Гарнага

 

Я — журналіст, я повернувся. Хлопці, наші захисники, залишились там. Не забувайте про них, не звикайте до війни і до смертей, які звуться статистикою втрат! У підвалі все нагадує про загиблих у ніч на 29 січня бійців 1-го батальйону. Біля ліжка лежать обгорілі залишки автомата Андрія Кизила — затворна рама і уламок прикладу. І раптом голос десь із темного закутку:

«Там Андрія речі ще залишились, зараз приїде машина, винеси їх...»

 

 

Один боєць, який брав участь у штурмі «Алмазу», розповідає:  «Бій тривав у спільних окопах і траншеях. Ідуть наші, а з іншого боку — вороги. Ми були так близько, що перекидались гранатами. Коли взяли «Алмаз», ворог не міг нас вибити звідти. І вони мінометами і артилерією просто рівняли нас із землею. Це було пекло. Але ми витримали. Після ворожих атак, у якісь моменти, там лежали їхні відірвані руки й ноги. З «двохсотих» навіть робили бруствери для стрільби. Загиблих сепарів довго не забирали свої, і ними доводилось прикриватись...

...Ми їхали на Промзону, і раптом почав гупати ворожий танк. На блокпосту нас не пропустили, хоча залишилась уже коротка відстань до місця. Довелось перечікувати обстріл у магазині. Серед десятка людей у камуфляжі — військових, волонтерів, трьох журналістів — були і два місцеві хлопчики років по 10—11. Трохи молодший, Діма, живе поруч, і йому просто піти додому. Дім старшого, Микити, далі.

 

Місцевий хлопчик Діма підійшов до нашого військового Сергія Березюка. «Дядьку, дай десять гривень!» Звісно, дав. Як то кажуть, солдат дитину не образить!

 

Діма каже Микиті: «Та йди вже додому, скільки цей обстріл буде тривати — невідомо». «Ні, не піду, мені страшно», — відповідає Микита. Вони, звично, як специ, обговорювали, як розривається 120-мм міна. Діма підійшов до нашого військового Сергія Березюка. «Дядьку, дай десять гривень!» Звісно, дав. Як то кажуть, солдат дитину не образить!

 

 

Волонтери приїхали! Юлія Толмачова, волонтерка з Житомира, як завжди, привезла багато потрібних речей.


Для того щоб зрозуміти жителів Авдіївки, яким зараз шле гуманітарну допомогу вся Україна, потрібно побути у їхній шкурі. Без електрики, під обстрілами. Ховатись у підвалі і слухати небо, чи не летить звідти смерть від земляків. Різні люди там є — і за, і проти України, але мені здається, що осуджувати їх не варто.

 

 

Міністр закордонних справ Литовської Республіки Лінас Лінкявічюс та Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс у Авдіївці.

 

Оксана Булгакова, мати трьох дітей, прийшла по допомогу на опорний пункт, створений місцевою поліцією, тепло відгукується про роботу поліцейських. Але, як і всі тут, хоче миру, спокійного життя, яке було до війни.

 

...Наступного дня, з Греком, ми їздили у справі до Пісок. Пусті засніжені поля на околицях Авдіївки, Опитного, Водяного, Пісок.

 

Пусті дороги, зриті вирвами від недавніх обстрілів.

 

 

Холодне тривожне надвечір’я із красивим червоним заходом сонця. Наче вимерла планета. Посеред цих доріг на узбіччях наші блокпости — з бліндажів, з труб просто валить дим. Мороз, але там, у землі, гріються наші бійці, готові кожної миті стати до бою. За нас із вами. Давайте не забувати про них.

 

Воїни 1-го батальйону 72-ї бригади, нагороджені серед інших орденами: прапорщик Олег Довгалюк, молодший сержант Максим Сухомлин, командир 1-го батальйону підполковник Олександр Вдовиченко, старший солдат Арсен Митрофанов, старший лейтенант Сергій Вдовиченко.

Фото автора. 

Всі статті рубрики На головну