У селі Лозуватка П’ятихатського району Дніпропетровської області на один квадратний кілометр території припадає велика концентрація батьківської любові до прийомних дітей. Підтвердження цьому — наявність тут, в одному місці, трьох дитячих будинків сімейного типу і трьох прийомних родин, де виховуються 32 дітей різного віку! Отже, лозуватці — лідери у районі, котрий нині посідає перше місце в області з охоплення знедолених дітей батьківськими формами виховання.

Яскравий приклад цьому — родина КАРПЕНКІВ, котра зігріває своїм теплом одразу дев’ятьох дітей. П’ять років тому син Раїси та Бориса Роман пішов із рідної хати на самостійний хліб. Як і багатьом батькам, їм здавалося, що їхній хлопчик завжди буде маленьким, але час пролетів так швидко, що вони й озирнутися не встигли, як пташеня випурхнуло з гніздечка. Борис на той час позмінно працював на заводі в сусідньому Вільногірську, тож Раїса дедалі частіше залишалася вечорами вдома сама. Стіни і тиша великого будинку почали гнітити її, хоч вовком вий.

Рішення виховувати прийомних дітей приймали спільно. Хотіли трьох, а взяли одразу п’ятьох. Їхали в Криворізький притулок знайомитися, а самим лячно було: чи зможуть притертися характерами? Те знайомство назавжди закарбувалось у пам’яті. Адже тоді до потенційних батьків вийшла така не за віком дрібна дітвора, що їм одразу захотілось обігріти цю малечу. Тим більше що й діти з першої ж зустрічі потяглися до Бориса Володимировича та Раїси Григорівни. П’ятеро братиків і сестричок з однієї родини не було як ділити. А останні малюки, яких Раїса та Борис узяли до себе під опіку, — брат і сестра Сергій та Віка — за цікавим збігом долі мають таке ж прізвище, як і прийомні батьки, — Карпенки. Живуть тут, у цьому зігрітому любов’ю домі, вже майже три роки.

Усі діти швидко влилися в родину, всіх прийомні батьки люблять однаково, а ті щиро повертають їм любов, кличуть татом і мамою. Особливо це впадає в око, коли і старші, й менші поспішають поділитися своїми радощами й виснуть на батьках гронами.

— Час так швидко летить. Попервах найменші донечки капцями вимикали світло, бо не дотягувалися до вимикачів, — пригадує Борис Володимирович. — Були маленькі, кумедні такі! Сашу ми брали, то він ще в дитячий садочок ходив. Тепер — уже п’ятикласник!

Всі діти зростають помічниками.

«До роботи ми їх привчали поступово, потроху і без примусу, — розповідає Раїса Григорівна. — Попервах вони приходили зі школи, сідали за стіл і чекали, поки їм обід подадуть. То я стала їм пропонувати самим на стіл накрити. Тепер вони так люблять мені допомагати, що за ними й не похопишся».

І це не просто слова. Скажемо більше: у дружній родині Карпенків покаранням служить відлучення від господарських справ. Коли тато каже прийомному сину, який провинився: «Сідай і відпочивай», тут це сприймається як покута за гріхи.

Колись зі старшим Євгеном був випадок: таке «покарання» безділлям він витримав три дні, протягом яких відіспався, насидівся в Інтернеті, а потім загукав тата Бориса в гараж і поставив йому ультиматум: або дозвольте допомагати по господарству, або він щось собі зробить. Байдикувати далі у хлопчини просто забракло сили.

У цій родині на вихідних влаштовуються, як мама Раїса каже, «борошняні дні», себто готують страви з борошна. Всі разом ліплять вареники або пиріжки. Готувати і їсти тут є кому. Але й посуд у Карпенків миють усі — і хлопці, й дівчата.

Тому й не дивно, що Катя, котра раніше не мала уявлення ні про яку хатню роботу, обрала для себе спеціальність кухаря-кондитера і нині з охотою опановує кулінарну науку. Та що там говорити про дівчат, коли найменший із хлопців Сашко страх як полюбив пекти бісквіти! Вони в нього виходять високі, пухкі, бо малий кухар уже знає чи не всі секрети випічки.

Старші хлопці завжди залюбки допомагають татові Борису у його будівельних клопотах, бо оселя Карпенків постійно змінюється: то комп’ютерну кімнату у веранді зробили, то добудовували простору кухню до хати, бо в тій, що була, перестали всі поміщатися, тепер от котельну побудували.

І город, і господарство у родини чималенькі. Садять овочі, які потім разом із мамою консервують. Минулого сезону чимало закрили огірків у кетчупі — тепер ласують із превеликим задоволенням. І грибів назбирали й законсервували вдосталь, тепер готують їх із картоплею.

Корову тут уміють доїти всі: і старші, й менші, і дівчата, й хлопці. Тож батьки впевнені, що їхні діти в житті не пропадуть. Та вже й тепер, коли мама Рая, наприклад, поїхала до обласного центру, де через підозру на апендицит викликали «швидку» для їхньої Каті, вдома без неї нічого не розвалилося. Віка подоїла корову, наварила на всіх борщу, зібрала менших дітей до школи.

Усі свята тут відзначають зі щедрим столом, обов’язкова страва на якому — печена або копчена качка. Причому батьки турбуються про те, щоб їхні діти їли м’яса вволю постійно. Для цього порізали чимало вирощеної птиці і склали її в морозильну камеру. Тепер мають із чого готувати.

У кожного з цієї дружньої родини є якісь уподобання і цікаві заняття. Рита, наприклад, залюбки співає, тож у школі виступає на всіх великих святах. Віка займається стрільбою, тому у вільний час ходить до шкільного тиру. Всі хлопці тут — фанати футболу, тому ганяють м’яча мало не круглий рік. «Ходимо й на танці, — вступає в розмову найстарша з дівчаток Віка. — Викладачка приїжджає до нас у школу двічі на тиждень, проводить з усіма охочими заняття».

Щороку, за винятком нинішнього, у Карпенків є випускник. Тож батьки зарані готують святкові вбрання для своїх вихованців, турбуються про фотографії на згадку. У них узагалі великий фотоархів.

«Минулого літа на море ми не їздили, але це не означає, що наші діти не оздоровились, — розповідає тато-вихователь. — Ото зранку по холодку разом поробимо всі справи, а тоді — гайда на ставок, де діти купаються і засмагають аж до вечора. І так — щодня».

Борис Володимирович та Раїса Григорівна щасливі, що не справдилися їхні побоювання про притирання до підлітків, котрі прийшли в їхню родину з різних сімей. Ці батьки стали справжніми друзями для дітей із важкими долями.

Олена ЧЕРНЯВСЬКА.

Фото автора.

Лозуватка П’ятихатського району Дніпропетровської області.