До Запоріжжя навідався київський літератор Павло Вольвач. У столиці він живе і працює останні 18 літ, а до того був корінним запоріжцем. Працював на багатьох роботах, писав вірші, на початку 1990-х став редактором (кореспондентом) відділу інформації Запорізької облдержтелерадіокомпанії.
Та робота давала змогу бути у вирі подій, спілкуватися з багатьма людьми, від мільйонерів і «батьків» області та міста до бандитів і дисидентів. Усе це надихнуло Павла Вольвача написати черговий роман. «Сни неофіта» — про Запоріжжя. Тож немало запоріжців упізнають себе серед героїв книги, та й читачі з усієї України знайдуть у творі багато цікавого.
Чому — «сни» і чому — «неофіта»? Бо роман і про мрії багатьох людей, котрі у «хвацьких дев’яностих» починали нове життя. І це не лише бандити, «червоні директори», підприємці, правоохоронці, військові, а й вчорашні радянські письменники, журналісти, науковці тощо. Розповідаючи про роботу над романом, Павло Вольвач тримав увагу своїх читачів у Запорізькій обласній універсальній бібліотеці з притаманним йому гумором, самоіронією.
Отже, «Сни неофіта» — про дев’яності роки. А перший роман П. Вольвача був про вісімдесяті роки в тому ж таки Запоріжжі. Роман звався «Кляса». Він не отримав ні хорошої критики, ні «промоушену», але досі вважається бестселером і одним із кращих зразків сучасної української прози. Книжку перекладено кількома мовами і видано у кількох країнах Європи.
Другий за ліком роман Вольвача «Хрещатик-Плаза» — про «нульові» роки і вже про Київ, де автор працював на радіо «Свобода». Роман, кажуть, номінувався на Шевченківську премію, та «добрі люди» збігали куди треба і підкреслили нігтиком кілька рядків: «Ви бачите, що він пише?!»
Якою буде доля «Снів неофіта» — побачимо. А на зустрічі з Павлом Вольвачем у згаданій бібліотеці був аншлаг. Усі книги, які привіз з собою автор, розкупили ще до початку зустрічі.
Леонід СОСНИЦЬКИЙ.
Запоріжжя.
