Вовчий Звір під Чорною Рипою
До Вовчого Звору (звір -- це глибоке межигір'я, ущелина з потічком) -- житлового рукава Новоселиці -- з центру села треба пішки йти добру годину, бо автодороги нема, лише сякий-такий путівець. Осідок -- у глухому підгір'ї, тулиться до гори Чорна Рипа (рипа -- гостра й висока скеляста кам'яна гора), висота якої над рівнем моря 1285 метрів. Бескид -- рубіж Закарпатської та Львівської областей. Хоч глухомань, зате краса тут дивовижна будь-якої пори року.
На знімку:
слід цивілізації присілка в глухомані --
"закосичені" параболічними телеантенами хати
лікар Любомир Запотічний обстежує
ткалю-старожилку Гафію Лобур
медсестри Калина та Дзвенислава Криваничі відвідали
довгожительку Гафію Клованич
Назва місцевості під лісом легко розгадується, бо кого-кого, а вовків у цьому краї вистачає. Хата від хати тут далеченько, іноді перший сусід аж за 200--300 метрів. Дворогосподарств у вовчому куті лише під три десятки. Основне заняття горян -- землеробство і тваринництво. Мотиками шкребуть пісний ґрунт, вирощують передусім картоплю, яку тутешньою говіркою величають булями. Родить земля й капусту, буряки, моркву, цибулю... На столах повсякчас є молочні страви, зокрема делікатесна бриндзя, бо селяни тримають і корови, і вівці та кози. Займаються й іншими господарськими справами. Скажімо, Василь Криванич майструє меблі із своєрідними візерунками, які приворожують зір. А сім'я його однофамільців уподобала собі незвичний промисел. Мають електроінкубатор, розводять перепілок. Їхні поживні яйця охоче купують на турбазі, яка гомонить цілий рік за ближнім гірським хребтом.
Та найбільший прибуток люди мають від лісових дарів. Тут -- грибний і ягідний клондайк. Білі гриби ростуть ледь не біля порога. Реалізація у свіжому і сушеному вигляді казково поповнює бідні гаманці горян.
На присілку, слава Богу, є початкова школа, щоб діти з півдесятка кілометрів не дріботіли у Новоселицю і не нарвались на вовка. Є й крамничка-надомник з химерною назвою "Гать", тож товари першої потреби під боком. Не забуває за Вовчий Звір і медицина. Саме в цей час тут побував лікарський десант. Досвідчений сімейний лікар Любомир Запотічний з підопічними медсестрами Калиною та Дзвениславою Криваничами здійснювали профілактичний обхід, обстежуючи стан здоров'я горян-самітників.
Села без колоритних фігур не буває. Ось Сергій Шефорост -- татарин, у молодості одружився з тутешньою дівчиною. Жили у Криму. Ще до анексії півострова сім'я перебралася сюди. Не шкодують, бо в горах спокій.
Де гори -- там і аксакали. З-поміж негустого населення Вовчого Звору аж шестеро старожилів, яким за 80, і всі тримаються нівроку. Як-от Гафія Лобур 1930 року народження. Коли не завітаєш до її старої оселі (на присілку досі збереглися хижі, яким вже два століття), то бабуся завжди біля кросен -- ткацького верстата. Любо глянути на старовинні покрівці-доріжки, які від світання до смеркання тче, передаючи досвід дочці, щоб не гинуло ремесло. Зір її не підводить -- газети читає без окулярів. А першою довгожителькою вважається Гафія Клованич -- у травні їй буде нівроку 92 роки. Гостей вона приймає весело, бо оптимістка, й каже, що в цьому й є секрет довголіття.
Тут не забувають предків. Передусім пам'ятають односельця Олексу Сирохмана. Це був колись справжній чародій, до якого навідувалися аж з Івано-Франківщини, Львівщини. Добре знався на знахарстві, коли змія підступно людину вжалить. Міг відігнати бурю. В магічній силі переконалися, коли на його землю зазіхнув колгосп. Щоб прокласти дорогу, бульдозером спробували розрити ділянку Олекси. А він помолився, і вмить заглухла техніка. Тиждень вовтузилися біля неї, а нічого не змогли вдіяти. Довелося евакуювати.
А ще земляки згадують покійного Михайла Криванича, який вважався мисливцем на всі гори. Він так відчував звірів, що міг підстрелити лисицю чи вовка, не виходячи з хати -- просто з віконечка. А був ще й скороходом. Навіть коли діду було за 70, під час полювання набагато молодші колеги не встигали у ходьбі за ним. Через це мав чудернацьке прізвисько -- Облетигора.
..."Це вам, паночку, не фіглі, це вам Карпати -- гори чарівні!" -- як писав один поет-верховинець...
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, Василь НИТКА.
Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.
Міжгірський район Закарпатської області.
