Ще жоден із тих народних обранців, які розповідали читачам «Голосу України» про своє приватне життя, не зізнався, що знаходить достатньо часу на власну родину та захоплення. Всім бракує часу на «особисте». Микола Васильович ЛЮШНЯК — представник інтересів громади Тернопільщини у парламенті (166-й округ) — не виняток: скаржиться, що упродовж трьох останніх років абсолютно не приділяє часу своїм численним хобі. Бо й вільної хвилини на це не має. А от про сім’ю свою розповідати відмовився навідріз: «Ця тема для мене, як для політика, закрита. І крапка». Тож говоритимемо про захоплення...

— Дуже люблю відпочинок у Карпатах, гірськолижний спорт. Граю у великий теніс, а ще — ходжу на риболовлю і полювання...
— То, мабуть, у вас, як у мисливця, є чимало трофеїв?
— Я не є, як кажуть, агресивним мисливцем. Як правило, ходжу на полювання заради того, аби поспілкуватися з близькими друзями, відпочити на природі, помилуватися красою лісу. Обожнюю дивитися, як восени він починає впадати у зимову сплячку, як змінюється природа, коли випадає перший сніг... Люблю спостерігати за зміною пір року. Мабуть, через те я і вирішив майже 15 років тому стати мисливцем...
— Та ви ж іще й рибалка? Рибалки загалом люблять вихвалятися своїм уловом або тим, що зірвалося з гачка...
— Чесно зізнаюся, щуки жодної досі не спіймав. Коропів — траплялося. А так переважно наша дрібна річкова риба попадалася. Від риболовлі також отримую задоволення. І вважаю, що вона була успішною, якщо вдається хоч щось зловити. Адже у цьому процесі головне — натхнення, потім з’являється азарт, виділяється адреналін. І це також своєрідний відпочинок від буденного напруженого графіку. Він дає змогу організмові повністю переключитися на іншу хвилю, аби потім із відновленими силами повернутися до повсякденної роботи.
— А потім після риболовлі готуєте юшку? Рецептом з нашими читачами поділитеся?
— Юшку ми зазвичай не готуємо, бо річкова риба дуже кістлява. Але у нас є такий невеличкий мангальчик, який ми з собою завжди возимо. Він дає змогу просто й швидко приготувати смачну страву. Наприклад, смажених карасиків. Розказую: рибу треба одразу приглушити, швиденько почистити, довести її, так би мовити, до бойової готовності: перець, сіль, якісь спеції — присмачити. Далі — зробити на рибинах невеличкі надрізи, і за 15 хвилин смаження на карасиках з’являється гарна хрумка шкірочка. Смажимо на великій пательні, яка називається борона (має в діаметрі десь до півметра). На неї виливаємо 5-літрову банку олії. А потім вкладаємо на ту пательню рибу. Розповідаю — і слина котиться. Смакота, ні з чим не зрівнянні відчуття. Але шкода, що востаннє такий похід на природу був, якщо не помиляюся, у 2013-му.
— Ви також любите відпочинок у Карпатах...
— Так, там — лижі, ходьба, гори.
— У Карпатах є друзі, які вас там зустрічають?
— Чимало. В самих Карпатах, на Закарпатті. Мова — про моїх інститутських друзів, з якими навчався... Раніше частенько активно відпочивали.
— У родині є домашні улюбленці?
— Є. Собака. Колись була вівчарка німецька Зірка — практично як член родини. Її усі дуже любили. А після неї залишився нащадок — Рекс, Рекс-аборигенчик.
— А хто ним займається?
— Ніхто особливо не займається, бо ми живемо у приватному будинку. Собака має власний вольєр, йому добре. Звісно, час від часу ми його вигулюємо на природі, він дуже від того радіє.
— Дітей маєте?
— Так.
— Двійко?
— Трошки більше.
— Це скільки? Троє?
— Більше... Дітьми займається дружина, але, повторюся, моя сім’я — для преси закрита тема.
— То ви у нас багатодітний тато! Вам варто зі співвітчизниками ділитися досвідом, особливо на сторінках «Голосу України», і особливо у «Сім’ї»...
— Діти — це заслуга дружини. Вона піклується і про них, і про свого чоловіка, себто про мене. І я б побажав, аби всі чоловіки мали таких дружин, як у мене. Якби було так, то Україна була б неймовірно успішною державою.
— Вихідні у вас же хоч іноді бувають? Як ви їх зазвичай проводите?
— Це спілкування з домочадцями, відвідування різних заходів, також граємо з дітьми у шахи, шашки, розвиваючі ігри. Діти у нас — різні за віком, є старші, а є ще дошкільнята. Тож і дозвілля добираємо відповідно до уподобань малечі та віку.
— А хто вас навчив грати у шахи?
— Мене навчила мама — Тереза Михайлівна. Вона живе окремо. Але ми часто спілкуємося.
— А ви, відповідно, навчили своїх дітей. Так?
— Ну, я б сказав точніше: я брав участь у їхньому навчанні.
— Хто мама за фахом?
— Учитель. Тато також був учителем, він помер більш як 20 років тому.
— Брати-сестри є?
— Сестра старша. Наталія переважно живе за кордоном. І на цьому про сім’ю досить. Я ж попереджав — закрита для мене тема...
Замість P. S.
На завершення нашої розмови Микола Володимирович погодився поділитися деякими власними кулінарними секретами. З’ясувалося, що коли він був підлітком, то активно допомагав матусі готувати різні м’ясні делікатеси: ковбаси, шиночку, паштети... Народний депутат стверджує, що аби м’ясний смаколик вийшов «як треба» — м’ясо завжди на самому початку приготування має бути трішки пересолене. «Воно прийме стільки солі, скільки йому потрібно, — не більше й не менше, — переконує з власного досвіду пан Люшняк. — Те ж стосується і риби, адже її взагалі можна готувати на самій лише солі: в сковорідку насипаєте сіль і запікаєте в ній рибу. Потім шкірочку знімаєте, а споживаєте лише рибне філе. Смакота неймовірна...»

Розмовляла Ірина ЛЬВОВА.