Нещодавно знайома звернулася до батьків дітей з аутизмом за порадою: що розповісти синові про особливих людей? Ольга підсумувала наші рекомендації й написала про свій досвід: як допомогти звичайній дитині налагодити спілкування з аутистом.
Надсилаючи її лист у газету, я хочу нагадати: усі аутисти різні! Як і всі люди на Землі. З віком (або завдяки корекційній роботі) багато хто з них вчиться керувати своїми емоціями й контролювати агресію (як і звичайні діти, дорослішаючи, перестають битися й кидатися іграшками), а деякі взагалі спокійні й просто витають у хмарах. Тож що толерантніше й мудріше буде суспільство (зокрема й діти), то більше шансів у «особливих» зрозуміти цей світ і соціалізуватися.
«Моя дитина в шкільному таборі потрапила в одну групу з хлопчиком-аутистом. Я довідалася про це випадково, коли син поскаржився, що один із хлопчиків поводиться агресивно, і показав слід від укусу. Я пішла розбиратися.
Вожатий відвів мене в бік і сказав, що цей хлопчик — аутист, і вони просто не встигають за ним стежити. Розумію. Але ж комфорт і безпека мають бути забезпечені всім дітям!
Залишивши дорослих вирішувати проблему на своєму рівні, я замислилася, що можу розповісти синові, аби згладити його спілкування з особливою дитиною. Адже дивна поведінка аутиста викликає у звичайної дитини бажання оголосити всіх аутистів «неадекватами» і «дурнями»... Тому перше, що треба зробити, — зруйнувати цей шаблон.
Я розповіла синові про те, що багато відомих учених були аутистами.
— Чому? — зацікавився він.
— У нас різні частини мозку відповідають за різні навички. Якщо одна з навичок (а в аутистів це спілкування з навколишніми) ослаблена, це місце в мозку використовується з іншою метою. Наприклад, для наукових відкриттів.
Це пояснення не зовсім коректне, але для десятилітньої дитини підійде.
— Ух ти! Виходить, у них просто інша прошивка! — інтерпретував мій син.
Так ми зняли негатив, а дитина відкрилася для сприйняття нової інформації. Тепер можна подавати наступну тезу: багато аутистів при відповідній допомозі можуть навчитися нормально спілкуватися.
Тут можна навести приклад якоїсь дії, яка вашій дитині дається непросто. Як із мовами: говорити англійською можна, але доводиться докладати зусиль. Аутистам же доводиться докладати багато зусиль, щоб просто спілкуватися.
Потім ми поговорили про те, що «не такі, як усі» теж заслуговують бути повноправними членами суспільства. І як суспільство може їм, особливим людям, у цьому допомагати (тут ми згадали пандуси й світлофори зі звуком). І кожен з нас може докласти трохи зусиль, щоб зробити світ кращим.
— Я готовий допомагати, — вирішив син.
Цей лист актуальний ще й у зв’язку з набранням чинності Законом «Про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг». Зокрема, законом вводиться поняття «інклюзивне навчання», а стаття про середню освіту, наприклад, тепер доповнена так: «Загальноосвітні навчальні заклади на підставі письмового звернення особи з особливими освітніми потребами, її батьків чи законних представників створюють інклюзивні та/або спеціальні класи для навчання осіб із особливими освітніми потребами». Це означає, що діти, у яких є потенціал для розвитку й успішної соціалізації, зможуть вчитися поруч із тими, що звичайно розвиваються, тягтися за ними, краще розуміти життя й суспільство.
Звісно, усі батьки особливих дітей мріють про інклюзивне навчання у звичайному класі, про грамотних, спеціально навчених педагогів і т’юторів. І зрозуміло, що абсолютно всім дітям у класі має бути комфортно вчитися. Ми розуміємо, що за помахом чарівної палички або від набрання законом чинності вся система одразу не налагодиться — потрібен час і фахівці. Але якщо батьки пояснять своїм дітям, що не слід боятися незвичайних людей, пояснять, як можна побудувати їхнє спілкування, — це змінить світ на краще!
Ютта КУССУЛЬ, мама особливого малюка.
Київ.
Як же поводитися з аутистом
* Проговорювати будь-яку дію ДО того, як ти щось зробиш. І давати людині можливість відмовитися. Тобто не брати за руку, а сказати: «Я зараз візьму тебе за руку. Можна?»
* Чітко пояснювати правила ігор і не міняти їх у процесі. Таким дітям легше бавитися в ігри з чіткими правилами й у рази складніше — в ті, де правила змінюються по ходу.
* Аутисти спокійніше почуваються в звичному оточенні: для них важливо сидіти на тому само місці в їдальні, розкладати речі однаково. Просто не заважай. Запам’ятай, яке місце обрала ця дитина, і намагайся не займати його.
* Такі діти болісно сприймають вторгнення в особистий простір (важливо, щоб ваша дитина сама розуміла, що таке особистий простір!). Тому починати розмову з аутистом потрібно на більшій відстані, ніж зі звичайним ровесником.
* Пам’ятати, що їм доводиться докладати більше зусиль для спілкування, а отже, і стомлюються від спілкування вони набагато швидше (старшим дітям можна розповісти про ознаки того, що аутисту потрібна пауза, і як йому допомогти).
Важливо також попередити свою дитину, що дотримання цих правил спілкування не гарантує миттєвої зміни у стосунках з аутистом. Адже якби хтось, із ким ти давно у сварці, раптово став поводитися як кращий друг, ти б теж йому одразу не повірив? А аутисту набагато складніше змінити своє враження про оточуючих.
Не скажу, що після цих інструкцій спілкування сина з дитиною-аутистом пішло як по маслу. Але до кінця зміни в таборі вони дісталися без серйозних конфліктів. І, за словами сина, у якийсь із днів у них навіть вийшло щось на кшталт приятельського спілкування.
Ольга ВОРОНОВА».
