На неймовірний вчинок зважилися двоє вінничан: Євген Савінов виніс на плечах на Говерлу друга Юрія Млодзяновського, який пересувається тільки на інвалідному візку. Як їм це вдалося і що радять іншим?
Євген Савінов утілив мрію свого найкращого друга — виніс на плечах на Говерлу.
Фото автора.
На вершині.
Учасник сходження на Говерлу Сергій Дементьєв: «Хлопці зробили неможливе, радий, що допоміг їм».
Фото надано Євгеном САВІНОВИМ.
Після підкорення найвищої вершини у нашій державі друзів засипали листами. Вони надійшли з Аргентини, Ізраїлю, Іспанії, Росії, телефонують з різних областей України. Більшість дзвінків та листів — від людей з фізичними вадами. Запитують, як можна повторити шлях на Говерлу, цікавляться, як вдалося подружитися фізично здоровому хлопцеві-спортсмену з людиною на візку.
На зустріч з журналістом Євген прийшов один. Вибачився за відсутність Юрія. Каже, він на зборах людей з фізичними вадами. Відбуваються вони за межами міста. Пояснив, що в його друга важлива місія — мотивуватиме таких, як сам, до того, щоб виходили за рамки можливого. Приклад сходження на Говерлу стане яскравою ілюстрацією того, що за бажання можна досягти неймовірного. Юрій з дитинства хворіє на ДЦП, але це не стало перепоною для гарних відносин. Хоча, здавалося б, що може об’єднувати фізично здорового спортсмена, яким є Євген, з людиною на візку? А дружать уже 20 років.
«Конструкцію «шили» за нашими кресленнями»
— Юра, хоч і на візку, але дуже сильний, — продовжує Євген. — Постійно тренує свої руки. Найбільша його сила духовна. Дуже здібний психолог, аналітик. Багато читає. Буває, розповідає про щось із таким захопленням — заслухаєшся! Запитує, чи знаю про це. У такі моменти почуваюся слабшим порівняно з ним.
Вони познайомилися, коли Євгену було 6 років, а Юрію на два більше.
«Думають, що ми з першого дня потоваришували, — каже співрозмовник. — Це не так. Дружба — це постійна праця. У нас однакове бачення світу. Без друга Юрій не забрався б на гору». Друзі дуже хочуть, щоб їхніми порадами скористалися інші. Зокрема, батьки, у яких діти не мають можливості самостійно ходити. Хлопці готові до спілкування з кожним охочим, готові поділитися не тільки порадами, а й кресленнями пристрою для перенесення людини.
— Конструкцію для перенесення людини на плечах «шили» під мою статуру, — уточнює Євген. — Але за нашими з Юрієм кресленнями. Тому можу надати її охочим, якщо підійде. Під час сходження стали очевидцями ще одного аналогічного випадку. Хлопця, який теж не може самостійно рухатися, несли на незвичному візку. Посередині розміщене одне колесо. По боках — чотири ручки. У тому місці, де стежка дозволяла, колесо котили. Але таких ділянок у горах дуже мало, тому переважно несли на руках. «Нам пояснили, що така конструкція виготовлена у Франції, — продовжує Євген. — Чесно сказати, наш пристрій кращий і зручніший».
«Давай почепимо на лобі таблички «Двоє ненормальних»
На підготовку до сходження і виготовлення пристосування Євген і Юрій витратили три місяці. Готувалися ґрунтовно. Причому обоє. Напруження інколи сягало неймовірно високої точки. «Євгене, давай наліпимо на лобі тобі і мені табличку з написом: «Двоє ненормальних», — сказав одного разу Юра другові. — Ти ж бачиш, що багато хто саме так сприймає нашу затію. А раптом справді не вдасться?» Після таких слів Юрій казав діаметрально протилежне: «Не опускаймо рук! Видеремося ми на ту гору. Відчуваю, що так воно буде. Повір...»
— Дехто вважає, що готувався тільки я, — розповідає Євген. — Це не так. Юрій теж працював. Зміцнював руки, бо мав надійно триматися ними в дорозі. Одночасно «скидав» вагу. Попросив його це зробити. Казав, після взяття вершини особисто накрию стіл тими наїдками, які найбільше смакують.
Біг, підйоми вгору з вагою за плечима, гартування м’язів — такі основні вправи були у Євгена. На час старту його друг мав вагу 60 кілограмів. Ще майже три кілограми важила конструкція і речі. Що ближче до початку сходження, то більше сумнівів з’являлося у Євгена. «Я не зроблю цього, марно взявся, себе підведу і Юрія», — раз-по-раз закрадалися думки. Розвіював їх своїм оптимізмом друг на візку. Євген неймовірно вдячний ще одному учаснику сходження — Сергію Дементьєву. Він перед тим повернувся зі змагань з радіопеленгування. Незважаючи на втому, погодився допомогти. Йшов попереду на підйомі. Підтримував з допомогою мотузки, коли виникала загроза впасти на спину. Позаду страхував батько Євгена.
— Напруження було настільки велике, що перед сходженням не могли заснути, — каже Євген. — Сон зморив нас тільки на чотири години.
На підйом і спуск витратили понад дев’ять годин. Під час сходження Євген змінив чотири футболки. Каже, вони були мокрі, як після дощу.
— Женя, кращого я ще не бачив у житті, — сказав Юрій на маківці Говерли.
— Ці слова друга, його відчуття і почуття додали мені стільки сил, що я готовий хоч сьогодні знову повторити зроблене, — не приховує захоплення Євген. — У нас тепер інші задуми.
Готують флешмоб і відео для YouTube
Як виготовити конструкцію для перенесення людини на спині, можна буде побачити на каналі YouTube. Євген і Юрій готуються записати відеоролик, де покроково розкажуть, як зробити незвичний «рюкзак». Він має декілька елементів. Головний з них — корсет з пластику. На нього накладаються наплічники з карбону. Скріплюються шлейками з цупкої тканини.
— Конструкція вийшла настільки цільна, що не мав жодного синця на тілі, — каже Євген. — Плануємо запатентувати виріб.
Юрій сидів, як на коні, у сідлі, схожому на велосипедне. Йому постійно треба було тримати рівновагу. У дорозі майже не розмовляли, бо кожне слово — це витрата енергії.
Друзі готують флешмоб для людей з інвалідністю. Закликають волонтерів допомогти їм у цьому. Пропонуватимуть охочим здійснити свої заповітні мрії. Наприклад, стрибнути з парашутом разом з інструктором, взяти участь у змаганнях на візках, «відкрити» інші задуми зі своєрідним логотипом «Це — неймовірно».
Віктор СКРИПНИК.
Вінницька область.
