Уривки з художньо-документальної книги...
Шовкошитний Володимир Федорович — народний депутат України першого скликання Верховної Ради України, активний учасник боротьби за незалежність України. Організатор перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина й Олекси Тихого в Україні (1989). Входив до складу Народної ради, опозиційної до компартії України. Один із засновників Народного руху України, був заступником Голови «рухівських» партій Демократичної партії України; Української республіканської партії «Собор», «Народний рух України». Учасник і організатор обох Майданів, довірена особа В. А. Ющенка по Кам’янець-Подільському виборчому округу. Письменник, автор понад 20 книг поезії, прози, публіцистики, автор сценарію трьох художньо-публіцистичних фільмів. Двічі обирався першим заступником голови Національної спілки письменників України. Доктор філософії у галузі політології. Кадровий працівник Чорнобильської АЕС. Після аварії на четвертому блоці ЧАЕС півтора року з ризиком для життя керував групою ліквідації наслідків аварії. Співавтор усіх державотворчих актів та всього комплексу Чорнобильського законодавства. Секретар Чорнобильської комісії Верховної Ради України з 1990-го по 1994 рік. У 1990—2003 рр. — президент Міжнародної організації «Союз Чорнобиль». Член правління Чорнобильської асоціації народних депутатів України.
Володимир Шовкошитний і Левко Лук’яненко.
З 1971-го по 1986 рік на атомних електростанціях у світі сталася 151 аварія. У тому числі з пошкодженням активної зони реактора на станціях: «Фермі» (США), «Сен-Лоран» (Франція), «Вюргассен» (ФРН), «Трі-Майл Айленд» (США). Всюди причинами були проектні помилки та помилки персоналу. Аварія на «Трі-Майл Айленд» 28 березня 1979 року стала найбільшою аварією не лише на атомних станціях Сполучених Штатів, а й у цілому світі.
Евакуація населення не знадобилася, лише вагітним жінкам та дітям дошкільного віку влада штату Пенсільванія рекомендувала залишити 8-кілометрову зону довкола станції.
Наявність корпусу в реактора відвернула значно серйозніші наслідки аварії — корпус витримав, отже, катастрофою ця аварія не стала. Щоб уникнути переопромінення персоналу, ліквідувати наслідки аварії розпочали лише через 4 місяці — в серпні 1979 року, а повномасштабно — через 4 роки.
152-га аварія сталася 26 квітня 1986 року о 1-й годині 24 хвилини за місцевим часом на Чорнобильській АЕС в Україні.
На всіх блоках ЧАЕС діяв енергоблок з реактором РВПК-1000 електричною потужністю 1000 МВт. Станція була вже третьою в СРСР з реакторами цього типу після Ленінградської (1973) і Курської АЕС (1976).
Виготовлення цього реактора було породжене хронічною відсталістю радянської промисловості. Тому-то відсутність спеціального міцного корпусу в РВПК (властивого реакторам типу ВВЕР), що само по собі є істотним недоліком для безпеки станції, парадоксальним чином і стала його перевагою. Серійне виготовлення корпусів великих розмірів стримувалося відсутністю необхідних виробничих потужностей, тому саме будівництво канальних реакторів давало змогу забезпечити швидкий розвиток атомної енергетики. Такі реактори давали можливість досягати великої потужності одного блоку — спочатку до 1000, а потім і 1500 МВт, а на час прийняття рішення про будівництво ЧАЕС корпуси ВВЕР дозволяли потужність у 440 МВт. Вода, що охолоджує реактор, нагрівається до кипіння. Пара поступає безпосередньо на турбіну, а потім конденсат повертається в реактор. Така схема називається одноконтурною. Наявність саме такого типу реактора й зумовила масштаб 152-ї аварії на атомних електростанціях та її катастрофічні наслідки.
Чорнобиль!
26 вересня 1977 року на Чорнобильській АЕС перший блок дав перший струм в енергосистему.
Я влаштувався на ЧАЕС 1 березня 1978 року. 24 квітня 1986-го захистив у Москві диплом інженера теплоенергетика-атомника. Вранці 26 квітня, о 7-й годині 20 хвилин, я повернувся в свою Прип’ять, але в інший світ. Адже ця ніч навіки поділила його на «до» і «після» Чорнобиля.
Сконцентровано хроніка тієї ночі з висоти потім отриманих знань має такий вигляд.
26 квітня 1986 року. ЧАЕС. Блок № 4.
00:05. Рівень потужності реактора досяг 720 MW (t) та продовжував зменшуватися.
00:28. Рівень потужності — 500 MW (t). Управління переведено в автоматичний режим, однак це замість стабілізації призвело до несподіваного падіння потужності до 30 MW (t).
00:32. Оператор намагається відновити потужність, виймаючи стрижні керування реакцією. Для того щоб залишити менше 26 стрижнів, потрібен дозвіл головного інженера.
1:00. Потужність реактора зусиллями оператора вдалося підвищити до 200 MW (t).
1:03. У лівий рукав системи охолодження включено додатковий головний циркуляційний насос для збільшення потоку води до активної зони реактора (входить у програму тесту).
1:07. У правий рукав системи охолодження включено додатковий насос для збільшення потоку води до активної зони реактора (входить у програму тесту). Додаткові насоси видаляли тепло з активної зони швидше. Рівень води в паровому роздільнику (барабан-сепараторі) зменшився.
1:15. Оператор дезактивував систему відключення реактора при низькому паровому тиску.
1:18. Оператор блока вручну (без автомата) збільшив потік охолоджувальної води.
1:19. Деякі стрижні керування прибрані, щоб збільшити потужність, а також підняти температуру і тиск у паровому роздільнику. Правила не дозволяють залишати менше 15 ручних стрижнів керування, проте на цей момент їх було, ймовірно (на цьому наполягала комісія. — В. Ш.), всього вісім.
1:21:40. Потік води зменшено до рівня нижче нормального для того, щоб стабілізувати рівень води в паровому роздільнику (барабан-сепараторі) та зменшити видалення теплоти з активної зони.
1:22:10. Почалося активне утворення пари в активній зоні реактора.
1:22:45. Незважаючи на отримані попередження про аварійну ситуацію, стан реактора був стабільним.
1:23:10. З активної зони реактора прибираються автоматичні стрижні керування.
1:23:21. Утворення пари різко зростає. Це має призвести до збільшення потужності.
1:23:35. Кількість пари в активній зоні реактора починає збільшуватися безконтрольно.
1:23:40. Натиснуто аварійну кнопку АЗ-5. Автоматичні стрижні керування повернуто в активну зону.
1:23:44. Реакторна потужність некеровано перевищила номінальну в 100 разів.
1:23:45. Реакція палива з охолоджувальною водою виробляє імпульс високого тиску в паливних каналах.
1:23:49. Паливні канали активної зони реактора зруйновано. Активна зона плавиться.
1:24. Сталися два вибухи. Зірвано кришку реактора і дах блока, відкрито доступ повітря, який допоміг утворенню вогненебезпечного газу і спричинив пожежу.
Світ вступив у нову еру — Після Чорнобиля. Мені в ній випало керувати групою ліквідації наслідків аварії на 4-му блоці впродовж 1,5 року. Як підсумок перших трьох місяців після Чорнобиля наведемо сконцентровану до телеграфного стилю хроніку післяаварійних подій першого етапу, щоб принаймні частина всього їхнього огрому змогла вміститися в нашій пам’яті, оскільки саме хроніка залишається у вигляді сухого залишку для дослідження істориків, адже її важче фальсифікувати, вона позбавлена емоційного забарвлення, людського болю чи співчуття. Просто дати та події. Але для тих, хто все це пропустив через власне серце, вона — як сувора повість про власну молодість.
Хроніка післяаварійного періоду 4-го енергоблока ЧАЕС.
26.04.1986 р. — до 5-ї години ранку ліквідовано пожежу на покрівлі головного корпусу та в машзалі 4-го енергоблока.
Зупинено сусідній 3-й енергоблок. Здійснено відключення устаткування 4-го енергоблока, проведено розвідку стану аварійного реактора, термінова евакуація постраждалих до Москви (104 особи), створено Урядову комісію з розслідування причин аварії.
27.04.1986 р. — початкова радіоактивна хмара досягла Швеції та Фінляндії. У другій половині дня за рішенням урядової комісії розпочато локалізацію джерел викиду аварійного блока шляхом засипки розвалу реактора з вертольотів. Потужність дози в Прип’яті досягла 1 сЗв/год. З 14-ї до 18-ї години з Прип’яті організовано евакуйовано 45 тисяч осіб (із загального числа 55 тис. осіб).
29.04.1986 р. — радіоактивні викиди 4-го енергоблока ЧАЕС не тільки тривають, а й поширюються разом зі зміною повітряних потоків на країни Східної та Центральної Європи.
30.04.1986 р. — радіоактивні викиди 4-го енергоблока ЧАЕС досягли Італії та Швейцарії.
01.05.1986 р. — радіоактивно забруднені повітряні маси поширилися на Францію, Бельгію, Нідерланди.
02.05.1986 р. — прихід забруднених повітряних мас до Великої Британії і на Південь до Греції.
03.05.1986 р. — радіоактивні викиди з ЧАЕС досягли Туреччини, Ізраїлю, Кувейту, Японії.
04.05.1986 р. — проникнення радіонуклідів з аварійного 4-го енергоблока ЧАЕС в Китай.
05.05.1986 р. — поява радіонуклідів аварійного викиду 4-го енергоблока ЧАЕС в Індії, Канаді та США.
06.05.1986 р. — проведено спорожнення 1-го поверху басейну-барботера 4-го блока для усунення контакту води з розплавленою масою палива. З цього моменту вперше зафіксовано початок швидкого спаду інтенсивності радіоактивних викидів з аварійного блока (приблизно в 100 разів).
07.05.1986 р. — силами «Київметробуду» розпочато розроблення котловану для влаштування штреку з боку третього блока під фундаментну плиту реактора четвертого блока.
18.05.1986 р. — вирішено всі роботи з ліквідації наслідків аварії (ЛНА) доручити Мінсередмашу СРСР.
20.05.1986 р. — організовано центральний штаб із ліквідації аварії на ЧАЕС та управління будівництвом № 605 (УБ-605). Розпочато проектування «Укриття».
22.05.1986 р. — прийнято рішення про введення в експлуатацію енергоблоків № 1 і № 2 ЧАЕС у жовтні 1986 р.
29.05.1986 р. — прийнято постанову № 634-188 з організації дезактиваційних робіт у зоні ЧАЕС з призовом військовозобов’язаних із запасу (замість строковиків).
05.06.1986 р. — прийнято постанову № 663-194 щодо організації робіт, пов’язаних із консервацією енергоблока № 4 ЧАЕС. Усі повноваження передаються центральним відомствам. Функції генерального підрядника з виконання цих робіт покладено на Мінсередмаш.
27.06.1986 р. — Міненерго затверджено заходи щодо підвищення безпеки АЕС із РВПК (для виключення позитивного витоку реактивності при спрацьовуванні Системи управління захистом — СУЗ).
28.06.1986 р. — завершено облаштування підреакторного теплообмінника під фундаментною плитою зруйнованого реактора четвертого енергоблока — для запобігання «китайському синдрому».
Липень 1986 р. — розпочато укладання бетону в біозахисну стінку блока № 4, спорудження «стіни в ґрунті» за програмою «Кasagrande». Завершено дезактиваційні та будівельно-монтажні роботи по СВЯП (Сховищу відпрацьованого ядерного палива), доставка і підготовка до встановлення трьох кранів «Демаг» для спорудження об’єкта «Укриття».
15.07.1986 р. — здебільшого закінчено перший етап дезактивації першого і другого енергоблоків.
Наслідки аварії:
1. Евакуйовано та переселено з 1986-го по 2008 рік приблизно 52,2 тис. сімей, або 162 тис. 800 осіб (у 204 населені пункти, із них 163 — селища компактного переселення).
2. Економічні збитки від аварії становили понад 200 млрд. доларів.
3. Катастрофа істотно змінила життя мільйонів людей, які мешкають на найбільш забруднених територіях, насамперед, в Україні, Білорусі та Росії. Незалежно від того, наскільки погіршилося їхнє здоров’я від дії «чорнобильських» радіонуклідів, такі події, пов’язані з аварією, як переселення, обмеження у виробництві сільськогосподарської і промислової продукції, інші вжиті контрзаходи, а також інформація про суперечливі оцінки можливих наслідків аварії, радикально змінили уклад життя цих людей. Чорнобильська катастрофа завдала серйозних збитків економіці та соціальній сфері. Аварія зруйнувала нормальну життєдіяльність, навколишнє середовище й виробництво в багатьох регіонах України, Білорусі, Росії, а її наслідки продовжують деструктивно впливати на всі сфери життя. Понад 100 тисяч осіб з усіх пострадянських країн стали інвалідами. З числа учасників ЛНА — працівників ЧАЕС на сьогодні помер кожен четвертий, інші страждають на різноманітні хвороби, так чи інакше пов’язані з дією іонізуючого опромінення.
4. Було вжито безпрецедентних заходів для ліквідації наслідків аварії для людей і довкілля, що дало змогу певною мірою їх мінімізувати.
5. Чорнобильська катастрофа дала поштовх до скорочення атомної зброї, а також стала могутнім каталізатором національної самоідентифікації українців та розпаду радянської імперії.
Фото з архіву Володимира Шовкошитного.
