Літопис україно-російських відносин окроплений кров’ю, війнами, міфами і явним бажанням Москви взяти під контроль наші території. А якщо не вкрасти, то знищити. Але війну за свідомість путін уже програв. У світі й навіть у себе в країні. Історія останніх чотирьох років показала: за путіна — тільки людожери (люди, які їдять тіла, душі й чужу землю й наїстися не можуть). Офіційна хроніка досягнень і процвітання «могутньої», якою підживлюють людожерів, ще більше не в’яжеться зі здоровим глуздом: «кожен росіянин повинен пишатися прапором і територією, де прапор», «державний прапор Криму піднімуть над Антарктидою»... Та нехай поклонські хоч кожного пінгвіна в нього загорнуть, Крим — це Україна. А Україна — це вільна суверенна європейська країна.
Марш миру в Санкт-Петербурзі.
Аліна ВІТУХНОВСЬКА (Москва, політик, член Союзу письменників Росії):
— Шановні українці! Я, як кандидат у Президенти Росії, хочу заявити Вам про те, що моя політична програма (http://alina2018.ru/programma.html) однією з основних своїх цілей ставить урегулювання військової кризи, що склалася між нашими країнами.
Це передбачає цілковиту деокупацію й передачу всіх анексованих путінським режимом українських територій назад під контроль влади України.
Також я планую організацію міжнародного процесу над ключовими винуватцями розв’язаної війни й створення окремої міжнародної комісії з визначення й компенсації завданого збитку.
Крім того, у моїх планах із перебудови державної системи Росії присутній механізм демілітаризації всієї її європейської частини.
Отже, Росія в особі її прогресивних сил й оновленого керівництва стане гарантом не-
втручання у справи наших європейських сусідів.
Один із пунктів програми — ядерне роззброєння. Тому що вважаю: ядерна війна — це пройдений етап, геополітичний фетиш XX століття. Більше того, я дуже сумніваюся, що в Росії залишилися якісь діючі арсенали ядерних сил і засобів. Але навіть якщо вони й залишилися, то їх можна й потрібно утилізувати, оскільки це насамперед колосальні зайві бюджетні витрати.
І кілька слів про євроінтеграцію. Росія назавжди зніме із себе ганебний обов’язок бути «жандармом Європи», відмовиться від мілітаристського й економічного шантажу всіх своїх західних сусідів і почне свій довгий і важкий шлях із набуття стійкого й прогресивного розвитку.
З повагою, кандидат у Президенти Росії Аліна Вітухновська.
Вікторія ЛАНСЬКА (Москва, підприємець):
— Подіями в Україні я почала активно цікавитися, коли відбулась анексія Криму й російські військовослужбовці блокували всі об’єкти й військові частини Зброй-них Сил України на території півострова. В обхід Української Конституції на голосування було винесено питання про приєднання Криму до Росії. Російські ЗМІ брехали й дискредитували Україну в очах російської громадськості. Жахливо, що росіян налаштовували проти українців. Я підтримувала українців. Я підтримувала нашу опозицію, цілком поділяючи їх позицію. В Україні живуть мої друзі, з якими дружу й спілкуюся багато років, тому в мене був об’єктивний погляд на події у вашій країні. Я завжди підтримувала їх, інакше я не могла. Багато московських знайомих не зовсім поділяли мої погляди. Уважаю Україну братньою країною. Війна завдала й продовжує завдавати рани й біль усій країні. За ці роки війни пішли з життя десятки тисяч українців. Українці ховають своїх героїв із почестями, а росіяни — тихо, ніби людей таких і не було.
Я приїхала в Україну пару років тому, життя українців і пов’язані з ним традиції дуже цікаві й різноманітні. Широка душа цього народу знаходить своє відображення в гостинності, в піснях, танцях, гастрономічних уподобаннях. Люди хочуть кращого для своєї країни. І борються за свої права. Тут Свобода, немає поліцейського держави, як у Росії.
Я дуже люблю Україну, Київ, люблю гуляти Софійською площею, Андріївським узвозом… Уже дуже багато улюблених місць у Києві. І хоч би де я була, скрізь відпочиваю душею.
Єдиний вихід — вивести війська з території України й дозволити українцям самим розібратися у своїх справах. Зрештою, це жахливо — вторгатися на чужі території й диктувати свої умови. Я вірю, що в Україні все налагодиться, коли зміниться влада в Росії. Дуже хочу, щоб Крим повернувся Україні. Україна — це країна, яка багато незаслужено натерпілася, багато горя й сліз. Я б хотіла, щоб війна швидше закінчилася. І щоб мої заповітні мрії збулися в Україні.
Сергій АНДРЄЄВ (Новосибірськ, пенсіонер):
— Днями один ватник підвозив мене на машині. Він був не агресивний, а такий: расія всєх сільнєй, чиновники — злодії, а путін — хороший і за всім не встежить. У нього на всі мої аргументи одна відповідь: так сказали по телевізору! Мовляв, у прямі ефіри телефонують люди й розповідають про звірства «нацистів» НА Україні, розповідають про успіхи расії. Уміст його голови непорочно чистий, туди не влігся жоден з моїх аргументів, зомбатор переміг. Про те, що телевізор бреше, він не зміг припустити й думки, для нього зомбатор — непогрішний авторитет. Тож поки нормальні люди усунуті від телевізора, ідіотизм населення Росії тільки посилюватиметься. Єдиний плюс — він мені поскаржився, що не я один такий. Він підвозив такого само, як я, і той пасажир, аж «страшно подумати», сказав йому, що Бандера — справжній герой України, а енкаведешники спалювали села й убивали мирних селян. А коли я підтвердив це, то, звісно, — впав у його очах нижче іржавого днища його Деу. Але розсталися ми цілком мирно, він не рвався рятувати росіян, які гинуть на сході України. Туди, де пряма агресія з боку путінської Росії. Причина агресії — страх! Путінське оточення дико боїться, що українці стануть прикладом для громадян Росії й оточенню цьому, путінському, доведеться втікати. Але ж немає куди!
Бажаю братам-українцям сили, добра, перемоги над агресором.
Марія ПОЛЯКОВА (з Москви, живе в Ізраїлі):
— Я люблю українців. І дуже шкодую про те, що в Україні триває війна. Дуже шкода українців, адже не вони прийшли в чужу країну вбивати. У мене дід і батько з Добровеличківки (Кіровоградська область), дід із махновцями спілкувався. Напевно, щеплення від неправди й ненависті — від них. Я не схвалила ні анексію, ні вбивства мирних людей. Досі не розумію суті «ДНРіЛНР». ТБ не дивлюся принципово, адже це пропаганда насильства й брехні. Хочу й бажаю Україні, щоб швидше закінчилася війна. І між усіма країнами були по-справжньому теплі відносини. Миру нам усім.
Альберт САФІУЛІН (Москва):
— Моє ставлення до війни однозначне: Росія окупувала Крим, веде бойові дії й підривну діяльність на сході України.
Юрій ІВАШКЕВИЧ (Самара, будівельник):
— Те, що відбувається на сході України, — це агресія путінського режиму проти України.
Ще задовго до 2014 року путінський режим планував різні сценарії проти України. І, швидше за все, це було розпочато після помаранчевої революції. Захопивши владу в Росії, підкоривши собі всі фінансові потоки й ЗМІ, путін і його оточення вирішили перебудувати Росію за своїм баченням й диктувати свої умови на пострадянському просторі. Початкова мета їхня була — збагачення. Для цього було захоплено ЮКОС і прибрано газпром. Отримавши у свої руки величезний капітал, вони почали вважати себе царьками й вершителями доль. Перетворившись зі звичайних пітерських шахраїв на злочинний синдикат, стали реалізовувати свої бажання й хотєлки, не гребуючи будь-якими методами для їх досягнення (підкуп, шантаж, застосування сили).
Залежно від ситуації вони могли прикриватися різними ідеологіями. Для західного світу імітували демократію та лібералізм. Усередині країни — ностальгію за совком, націоналізм і релігію. Оскільки частина населення пострадянського простору все ще живе міфами СРСР, то путін вирішив використовувати це, зокрема, і в Україні. Так само розігрується карта націоналізму. Для цього було кинуто кошти на пропаганду населення на пострадянському просторі. Це фінансування ЗМІ, різних партій, організацій і клубів. Також велась агентурна робота з підготовки бази з реалізації різних сценаріїв. Було сплановано вторгнення диверсійних груп (Стрєлкова, Безлера та ін.), які за підтримки прихильників путінського режиму повинні були захопити владу в регіонах. Але народ України зірвав путінські плани. На Донбасі, де частково вдалося реалізувати частину плану, добровольчі батальйони й армія зупинили гібридну армію путіна. Та й в основній масі люди не підтримали самозванців і місцевих люмпенів, для чого путіну довелося вводити регулярні частини для збереження захоплених територій.
Рішення щодо деокупації Донбасу тільки одне. Це виведення російських формувань (різних «добровольців», «відпускників» і радників) і закриття кордону з Росією міжнародним контингентом миро-
творчих сил. Створення тимчасових комітетів із представників миротворчих сил, адміністрації Президента України та місцевого населення для відновлення державних органів і структур, організації виборів, проведення оцінки збитку, завданого путінським режимом регіону й відновлення життєво важливої інфраструктури.
На жаль, поки путін і його зграя у владі, це здійснити неможливо. Тільки спільними зусиллями міжнародного співтовариства, України та російської опозиції можна відсторонити путіна від влади. Український народ зіштовхнувся напряму з агресією путінського режиму і став форпостом у боротьбі з ним. Я схиляюся перед мужністю ваших героїв, котрі стали на захист своєї країни, перекривши шлях путінській орді.
Я бажаю Українському народу подолати економічні й політичні труднощі. Стати однією із провідних країн Європи й миру. Потенціал для цього у вас є й ви це вже довели, відстоявши свою свободу в 2014 році.
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Фото Вадима Ф. ЛУР’Є.
