Політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Марія Золкіна (на знімку) вважає, що позиція України в конфліктній ситуації з кількома країнами ЄС, але найбільше – з Угорщиною, видається, попри все, достатньо сильною.
— Недарма українська сторона зацікавлена у тому, аби «третейським суддею» у цьому випадку виступила Рада Європи, і зацікавлена у якнайшвидшому винесенні вердикту Венеційською комісією. Цей оптимізм щодо рішення європейського арбітра небезпідставний. На користь української позиції говорить те, що новий освітній закон не забороняє (як міфологізували цей закон в Румунії та Угорщині) навчання мовою нацменшин, а, навпаки, створює умови для підтримання вивчення цих мов і при цьому втілює загальноєвропейську практику захисту державної мови.
Це, у свою чергу, не дискримінує представників нацменшин, а, навпаки, уможливлює їхню інтеграцію та реалізацію в інших сферах – як освітній, так і професійній. Головними відправними точками у захисті Україною своєї позиції на міжнародному рівні, вочевидь, будуть: 1) не дискримінація, а розширення можливостей; 2) низький рівень володіння державною мовою у середовищі деяких нацменшин – передовсім це стосується угорської; 3) готовність обговорювати з міжнародними партнерами цей закон та його імплементацію; 4) можливість внесення змін у разі необхідності, а також внутрішні консультації із представниками нацменшин.
Усі ці пункти де-факто вже були озвучені українською стороною, хоч і з запізненням, але все одно були. І саме це зіграє на користь України під час аналізу закону в рамках Ради Європи. Загалом, окрім суто правової, конституційної дискусії навколо закону, аргументів на користь української позиції додасть де-факто і всім відома загальна політична лінія поведінки угорської влади щодо закордонних угорців, адже конфлікт з Україною – не єдиний в арсеналі Угорщини. Так, Україна навряд чи апелюватиме до того, в який спосіб Угорщина не дотримується низки демократичних стандартів і як конфліктує із сусідами навколо питання угорської нацменшини, але загальний фон розгляду цієї справи по суті принаймні з інших столиць ЄС виглядатиме саме як такий, де Будапешт політизує і міфологізує свої претензії. Саме цей чинник має стимулювати українську сторону
обстоювати свою позицію за допомогою міжнародних механізмів, а не йти у фарватері внутрішніх політичних дискусій і підготовки до виборів в Угорщині.
Інакше – подібні претензії в інших східноєвропейських столицях будуть не тільки вербалізовані, а й набудуть реальних форм, як в Угорщині.
Загалом виглядає так, що спалювати мости у Будапешті насправді не готові, більше того – будуть готові на практиці й до розмови з українським урядом, але хвиля невдоволення і створення чергової теми конфлікту нині в більшому пріоритеті, аніж реальне невдоволення мовною статтею в освітньому законі.
