Напередодні Дня захисника Вітчизни кореспондент нашої газети зустрівся з легендарним спецназівцем Ігорем Гордійчуком.
Герой України, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна Ігор Гордійчук (праворуч) під час зустрічі з опікуном вихованця ліцею, ветераном війни в Афганістані, колишнім військовим моряком Володимиром Поляковим.
— Як сталося, що ви обрали військову спеціальність? Чи були у вашому роду військові? Що стало найбільшим поштовхом до такого вибору?
— Стати військовим я мріяв ще з дитинства. У нашій родині офіцером був дядько, рідний брат матері.
— Якою була основа для подальшого навчання за військовою спеціальністю.
— Під час навчання в школі дуже любив спорт та різні спортивні ігри. А мрія стати військовим з’явилася ще з четвертого класу.
— Де отримували військову спеціальність?
— Починав в Омську. Тих, хто був з України, тоді направляли чимдалі від дому. Мені на вибір дали: Омськ, Новосибірськ, Баку, Владикавказ, Ташкент. Крім Києва, Москви, Мінська. Я вибрав Омськ, там провчився три роки. А коли Україна набула незалежності, написав рапорт, щоб перевели в Україну.
Разом із товаришами зібрались і сказали, що присягу народу Росії ми складати не будемо. Через 2—3 місяці наші рапорти задовольнили. Я перевівся до Київського інституту Сухопутних військ Національної академії оборони України, закінчив факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня. У 1994 році отримав лейтенантські погони...
— Яке було перше місце вашої служби? Що запам’яталося там найбільше?
— Служив командиром механізованого взводу, пізніше — командиром танкового батальйону. Після того, як став начальником штабу танкового полку, був відібраний для проходження служби у військах спецпризначення. Через чотири роки призначили на посаду командира окремого полку спецпризначення та був відібраний для навчання за кордоном (в США).
— Де ви зустрілися зі своєю дружиною? Як вона ставилася і ставиться до військової служби чоловіка?
— Зустрілися під час моєї курсантської відпустки. Мабуть, уже тоді вона симпатизувала військовим. Тож, звичайно, до військової професії ставиться позитивно. А згодом і сама стала військовослужбовцем.
— Чи бачите ви військовими своїх дітей, онуків або інших близьких?
— Я маю цивілізоване, демократичне бачення щодо вибору майбутньої професії. Діти військовослужбовців необо-в’язково мають ставати військовими. Якщо вони самі цього захочуть, я не буду проти. Але я категорично проти, коли змушують насильно.
— Чи достатнім є нині в українських школах рівень спортивного, військово-патріотичного виховання? Що, на вашу думку, потрібно було б покращити, змінити?
— Мінімальні необхідні умови створено. Потрібно постійно поліпшувати всю матеріальну базу, це процес постійний і невпинний. Має бути створено конкурентне середовище, яке даватиме максимально ефективний результат. Треба, щоб була не тільки велика кількість навчальних годин, а щоб була якість навчання. Щоб весь час занять використовувався максимально ефективно.
— А як ви оцінюєте нинішній рівень підготовки українських військових у середніх спеціальних і вищих навчальних закладах? Що хотіли б змінити, ураховуючи ваш воєнний досвід, отриманий під час гібридної війни, розпочатої РФ?
— Ще багато над чим потрібно працювати. У першу чергу — мотиваційні чинники. Обов’язковим є усвідомлення всіма військами самої суті гібридної війни, особливо — її інформаційної складової. Посилення психологічної стійкості всіх воїнів. Посилення кібернетичної безпеки. І ще багато чого іншого.
— Якою має бути українська армія: професійною (контрактною) чи напівпрофесійною (зі збереженням загальнообов’язкового військового призову)?
— Армія має бути не просто професійною, а високопрофесійною. Бойовий склад виключно контрактний, щоб усі були мотивовані, за власним бажанням. Але поки тривають бойові дії, має залишатись обов’язковий призов. Обов’язково мають бути резервісти, повинна бути система розгалуження, система територіальної оборони.
— Яким ви бачите сьогоднішнього українського військового?
— По-перше — високоморальним, патріотично налаштованим до захисту України, всебічно підготовленим. Але навіть у такому випадку для виконання поставлених завдань потрібне повноцінне якісне забезпечення.
— Трохи про сам ліцей: яким саме справам у ньому надаєте першочергову увагу? Що плануєте змінювати, вдосконалювати, розвивати?
— Наші головні завдання прості, але водночас важливі. Завдання-мінімум: виховати 100 відсотків випускників порядними людьми. Завдання-максимум: виховати 100 відсотків високомотивованих, всебічно підготовлених, з чіткою громадянською позицією, майбутніх офіцерів Збройних Сил України, переважна більшість з яких займуть бойові посади.
Щодо працівників ліцею. Можливо, це звучатиме дивно, але до основних вимог до військовослужбовців (працівників ЗСУ) ми відносимо здатність дивитися в завтрашній день, виявляти розумну ініціативу, надати пропозиції щодо розвитку та вдосконалення життєдіяльності ліцею.
— Як ви поставилися до рішення про ваше призначення начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна?
— На жаль, фізичний стан не дає змоги мені нині обіймати бойові посади, і поки тривають бойові дії, керівництво запропонувало нам ділитися своїми знаннями, навичками, своїм воєнним досвідом у військово-освітянській діяльності. Я сприйняв за велику честь, що можу бути ще корисним, можу ще служити Українському народу...
Записав Петро МЕЛЬНИК.
Фото автора.
ВАЖЛИВО
Командування ліцею не будує корупційних схем, не працює за «фейками», не збирає «пліток»... Займає чітку державну позицію відповідно до військової присяги. Від керівництва ліцею — ідея, стратегія, загальна організація, легкий моніторинг, від особового складу — сумлінне виконання поставлених завдань.
Командир має бути прикладом для підлеглих... Думати про успіх загальної справи. Бути готовим узяти керівництво та відповідальність на себе...
З Пам’ятки ліцею.
ДОВІДКОВО
Герой України Ігор Гордійчук народився в селі Залізниця Корецького району Рівненської області. 1989 року, після закінчення середньої школи, вступив до Омського вищого танкового інженерного училища, згодом перевівся до Київського інституту Сухопутних військ Національної академії оборони України, закінчив з відзнакою факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня. Навчався в Коледжі сухопутних військ Збройних сил США.
Пройшов шлях від командира механізованого взводу до заступника командира танкового полку. Подальшу військову кар’єру зробив у військах спецпризначення, служив командиром 8-го окремого полку спецпризначення. З травня по грудень 2010 року проходив службу в складі міжнародного контингенту в Республіці Афганістан. Після повернення став першим заступником начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У квітні 2014 року отримав призначення у Головний командний центр Міністерства оборони України. Служив на посаді начальника центру оперативного керівництва — заступника начальника Головного командного центру ЗСУ.
Учасник бойових дій на сході України. Позивний «Сумрак» отримав, коли був призначений на посаду помічника начальника розвідки зі спеціальних операцій. Брав безпосередню участь у багатьох операціях. Очолював загін спецпризначення, що виконував завдання глибинної розвідки в тилу противника, командував операцією із взяття під контроль стратегічної висоти Савур-могила в серпні 2014 року. Розвідники під командуванням І. Гордійчука з групи спеціального призначення «Крим» прорвалися на Савур-могилу, встановили контроль над спостережним пунктом та розпочали коригування артилерійського вогню. Виконували бойове завдання навіть у повному оточенні під ударами російської артилерії та загонів найманців із бронетехнікою протягом 12 діб. Сам Гордійчук був не раз контужений, але залишався на позиціях. 24 серпня захисники важливої стратегічної точки відбили штурм танків, які стріляли прямим наведенням, та кавказьких найманців. І, згідно з наказом, після виконання бойового завдання вночі залишили Савур-могилу, подолали кілька десятків кілометрів захопленої ворогом території та приєдналися до підрозділів угруповання сектора «Б» під Іловайськом. Під час прориву з оточення Гордійчук отримав тяжке поранення в голову, і ворог залишив його на полі бою як безнадійного. Однак командир вижив, переніс кілька операцій і буквально з того світу повернувся до життя.
21 жовтня 2014 року за виняткову мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Герой України» із врученням ордена «Золота Зірка». 8 листопада 2014 року Президент України вручив полковнику Ігорю Гордійчуку державні нагороди — орден «Золота Зірка» та ордени Богдана Хмельницького II та III ступенів.
У 2016 році його призначено начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна.
23 серпня 2016 року Ігорю Гордійчуку присвоєно військове звання генерал-майора. Погони генерал-майора йому вручив Президент України під час параду на честь 25-ї річниці Незалежності України.
Дружина Ігоря Гордійчука Тетяна також військова — старший солдат військ спеціального призначення. Мають доньку.
За матеріалами з Вікіпедії.
