Комітет Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності готує до розгляду в другому читанні законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення кримінальної відповідальності за сприяння вчиненню самогубства (№4088).
Починаючи із 2012 року в Україні зафіксовано майже десять тисяч фактів суїциду. Такі дані поширила Всесвітня організація охорони здоров’я. Тож у середньому на кожних сто тисяч українців припадає 22 охочих накласти на себе руки, що є одним із найвищих показників у Європі.
При цьому, попри те, що співвідношення самогубств і доведення до самогубства становить один до двадцяти, із 2010-го по 2015 рік у нашій країні винесено лише чотири вироки за доведення до самогубства. Це навіть не один випадок на рік. Зазвичай правоохоронці припиняють провадження у таких справах, не знайшовши слідів насильства на тілі загиблих. А версію доведення до самогубства належним чином не розслідують або й взагалі ігнорують.
Автори законопроекту, а це представники різних фракцій, зазначають, що «злочинність постійно перебуває в динаміці не лише за кількісними, а й якісними показниками», адже з розвитком технічного прогресу з’являються нові, раніше не існуючі, злочини та способи їхнього вчинення. Так, доступ до Інтернету дає зловмисникам не лише додаткові способи вчинення крадіжок чи шахрайства, бо вони через віртуальне спілкування також можуть довести людину до самогубства. Така тенденція притаманна не тільки нашій країні, а й усьому світові.
Як приклад народні депутати наводять випадок, який мав місце в Росії. Пояснюють це ідентичністю існуючої норми за доведення до самогубства. Так, у цій країні в 2012 році вперше засудили Анну Семененко за доведення до самогубства через Інтернет. В її діях, окрім підбурювання до самогубства, за яке не можна притягти до відповідальності, були й факти публічного приниження гідності загиблого. Це дозволило належно покарати винуватицю. Цей вирок став сигналом, у тому числі, й для України, про необхідність внесення змін до статті 120 Кримінального кодексу, які б відповідали сучасним реаліям.
Підтвердити факт доведення до самогубства непросто, особливо ж з урахуванням того, що в нашому чинному законодавстві відсутня відповідна норма, яка дозволяла б притягати до відповідальності за доведення до самогубства через Інтернет. Приміром, завдяки приватному розслідуванню родички однієї із дев’ятьох загиблих дівчат нині відкрито кримінальне провадження стосовно Євгенія Кривошеєва. Його підозрюють у доведенні до суїциду молодих жінок, четверо з яких проживали на території Російської Федерації, а п’ятеро – в Україні. І тільки одну з жертв на території України вдалось врятувати.
Правоохоронці зафіксували IP-адресу особи, яка, використовуючи жіноче ім’я, знаходила в соціальній мережі майбутніх жертв та доводила їх до самогубства. У квартирі підозрюваного провели обшук та вилучили комп’ютер, з якого він заходив в Інтернет. Зі слів врятованої, підозрюваний називав себе жіночим іменем, представлявся медичною сестрою, давав поради та рекомендації, як краще вчинити самогубство, допомагав обирати місце та знаряддя, вмовляв зробити це разом. Листування підозрюваного з іншими жертвами підтвердило саме такий відпрацьований спосіб доведення до самогубства. Після загибелі жертви підозрюваний писав у соціальних мережах родичам загиблих. Однак притягти його до кримінальної відповідальності неможливо через відсутність в статті 120 Кримінального кодексу відповідальності за такі дії.
Тож, враховуючи світову тенденцію до зростання злочинності в мережі, необхідно своєчасно вносити зміни до кримінального законодавства, які відповідатимуть сучасним викликам, вважають народні обранці.
