Ветеран праці 85-річна Галина Батрак (на знімку) мешкає в обласному центрі. З початку російської агресії на Донбасі бабуся Галя, як називають її сусіди, стала волонтером. Попри поважний вік та слабке здоров’я, жінка невтомно, день у день, вносить свою посильну частку у зміцнення української армії.
— Улітку 2014-го, — пригадує Галина Батрак, — ще жевріла надія, що війна, можливо, не затягнеться й незабаром закінчиться. Та коли прийшла зима й наші воїни, напівроззуті і погано обмундировані, опинилися у бліндажах, я не змогла сидіти склавши руки...
Бабуся Галя зібрала у себе вдома, у двох своїх доньок та у сусідів старі вовняні плетені светри, кофти, шарфи і цілими днями розпускала їх, прала, змотувала у клубки. Потім плела шкарпетки, подвійні, теплі, міцні. Кожну партію своїх виробів сама пакувала та передавала черкаським волонтерам — тим, хто регулярно їздив з народною допомогою на передову. Зазвичай вона не підписувала посилочки своїм ім’ям та прізвищем. «Головне, — казала, — щоб отримавши передачу, наші захисники відчули: їх пам’ятають, про них турбуються, їх люблять...»
— Та одного разу, — продовжує Галина Батрак, — я поклала у кілька шкарпеток записочку «Від бабусі Галі» та номер свого телефону. Невдовзі обізвався один із власників моїх шкарпеток. Звали його Стефан. Хлопець дуже дякував за подарунок. Розповів, що родом він з Прикарпаття і коли повернеться з війни, також пришле мені гостинець...
За три зими майстриня сплела для бійців АТО понад сто пар вовняних шкарпеток. Й тепер, коли лік пішов на другу сотню, продовжує свою роботу.
— У мене ніколи не буває депресії, — посміхається. — Я завжди при ділі. Крім плетіння, щодня дві години читаю, сама собі готую їсти, роблю гімнастику за методикою Стрельникової. З ковінькою помаленьку виходжу гуляти на вулицю. У мене чудові сусіди, з усіма приятелюю і всіх поважаю. Від підприємства, де я пропрацювала 54 роки, мене завжди вітають зі святами — не забувають...
Пишається бабуся Галя і своїми дочками, Танею та Олею, онуками, Галинкою і Валерієм. Мешкають вони окремо та повсякчас турбуються, провідують.
— Мама дуже добра, світла людина, — ділиться донька Тетяна. — Сповнена віри, любові до людей, вона й нас заряджає оптимізмом і силою духу.
Нині, розповіла донька, матуся як ветеран Великої Вітчизняної війни лікується в обласному госпіталі. У неї там уже є свої підопічні, бо тут перебувають на реабілітації й демобілізовані воїни АТО. Галина Батрак взяла із собою з дому шпиці, пряжу. У перервах між лікувальними процедурами невтомна майстриня плестиме для «дорогих синочків» теплі шкарпетки...
Фото надане автором.
