Укр | Рус
Хокею на Олімпіадах жити! Проект закону S.3336 «Акт про захист Америки від кремлівської агресії-2018», внесений на розгляд Сенату, передбачає чітко визначений перелік санкцій проти російських установ та фізичних осіб, які має затвердити президент США 15 серпня відбудеться засідання робочої підгрупи з напрацювання змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо підвищення ефективності досудового розслідування Президент України провів зустріч з Міністром з питань охорони навколишнього середовища, Міністром у справах Єрусалима та спадщини Держави Ізраїль Сенцов у передкритичному стані Поліцейські розшукують зловмисника, причетного до поранення жителя села Зносичі Футбол. «Брага» перед домашнім матчем із «Зорею» зазнала втрати Ювелірні крадії зі столиці постануть перед рівненським судом Дорога до бункера стане сучасною Офіс уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Міністерство з питань тимчасово окупованих територій об'єднають зусилля заради бранців Кремля Російська правозахисниця Зоя Свєтова відвідала у колонії в Лабитнангі українського режисера Олега Сенцова, що тримає голодування. За його словами, стан здоров'я у нього зараз «передкритичний» Олег Сенцов, російські ліберали та імперська гебня Житло - пільговикам Екстремальна спека до 2050 року накриє майже тисячу міст В анексованому Криму у заарештованого фігуранта «справи українських диверсантів» Володимира Дудки погіршився стан здоров'я - почалися проблеми з серцем
Загрузка...
Голосування
Якщо роботодавець своєчасно не платить зарплату, ви

Голосувати
На головну
16.11.2017

«Не готуватимемо дівчат до безпечного майбутнього материнства — втрачатимемо націю»

Віктор КОЛОМАК

Так вважає Юрій Антипкін — директор Інституту педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України, академік НАМНУ, Президент Асоціації педіатрів України. Ця позиція — одна з основоположних проекту державної програми «Здоров’я дітей: старт на все життя», розробленої в інституті та підтриманої останнім Конгресом педіатрів України в жовтні 2017 року. Про актуальність її прийняття, пріоритетні напрями ми спілкуємося з Юрієм Геннадійовичем та його колегами: заступником директора з наукової роботи, членом-кореспондентом НАМНУ Тетяною Татарчук та керівником Центру дитячої гепатології НАМНУ, завідувачем кафедри педіатрії № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктором медичних наук Валентиною Березенко. У робочому кабінеті керівника установи виникає, по суті, експромтний круглий стіл.

 

Головний пріоритет — профілактика

Юрій Антипкін: — Схожі програми наша країна раніше мала. Зокрема, «Діти України», «Діти Чорнобиля». Вони були дуже важливі на той період, коли розвивалася самостійна Українська держава, були певні проблеми зі здоров’-ям як дорослого, так і дитячого населення. Результати від їх реалізації були добрі. Але останні десять років ніхто дітьми не опікується. І проблема зростає.

— І як наслідок 100 відсотків наших випускників загальноосвітніх шкіл хворі?
— Сказати, що 100 відсотків, напевно, занадто. Але дуже багато дітей справді мають ті чи інші порушення стану здоров’я. А головне — останніми роками воно погіршується. Бо є мільйони переселенців, чимало дітей зі східних регіонів пізнали і пережили війну, анексію Криму, значно гірші стали умови їхнього життя, харчування. Усе це негативно позначається на дітях. Тому на останньому з’їзді і двох конгресах педіатри порушували питання про необхідність прийняття програми. І треба віддати належне і уряду, і народним депутатам: до наших проблем вони дослухаються. Приміром, на підкомітеті з охорони здоров’я під головуванням Ірини Сисоєнко було заслухано і схвалено проект програми «Здоров’я дітей: старт на все життя», який я представив. Пізніше, 29 вересня, я презентував його на нараді у віце-прем’єр-міністра Павла Розенка. Зацікавився програмою і прем’єр Володимир Гройсман. Можливо, через дефіцит коштів у державі прийняти її в повному обсязі нереально — швидше може бути затверджена підпрограма, куди ввійдуть найпріоритетніші питання. Найбільшу увагу, зокрема, треба приділити профілактиці захворювань. Лікування — це добре. Але коли ми постійно спрямовуємо на нього кошти, то програмуємо себе на ситуацію, що в нас весь час будуть хвороби, і всі зусилля медиків спрямовуватимуться на боротьбу з ними. А треба ж попереджувати, чим нині мало займаються.
— Наскільки я розумію, тут має бути ціла система.
— Авжеж. І починати треба з моменту народження дітей. Стан їхнього здоров’я різний, є чимало випадків порушення розвитку. Отож слід вчасно його виявити і зробити все, щоб нормалізувати стан, не довести до розвитку серйозних хронічних захворювань, не допустити інвалідизації. А отже, повинна розширюватися ланка спостереження — дитина до трирічного віку не повинна зникати з поля зору. Має здійснюватися моніторинг стану її здоров’я.
— А як щодо шкільного віку?
— До першого класу йдуть 13 відсотків здорових підлітків, закінчують школу — чотири Тобто процес навчання поєднується з погіршенням стану здоров’я. Це не-
припустимо. У нас є розробки, які дають змогу зберігати його школярам. Ми відпрацювали такі моделі разом із педагогами, гігієністами, педіатрами. Візьмемо проблему «шкільне молоко». У 83 країнах її не існує. Чому ж у нас, в аграрній країні, не можна давати школярам склянку молока? Це по-криває і білковий дефіцит, і кальцієвий, і мінеральний. Скажу, що наші програми вартують загалом 300 гривень на дитину на рік. Якщо органи місцевого самоврядування їх забезпечать, то ситуація з дитячим здоров’ям істотно поліпшиться. Не менш актуальною є проблема збереження репродуктивного здоров’я дівчаток і хлопчиків. У нас воно катастрофічно погіршується. І якщо ми не готуватимемо дівчат до безпечного майбутнього материнства, то втрачатимемо націю. Діти у нас народжуватимуться слабкі або не народжуватимуться зовсім, оскільки коефіцієнт неплідності підвищуватиметься.

На кону питання: «Будемо ми чи ні?»

Тетяна Татарчук: — З урахуванням сьогоднішньої демографічної ситуації в державі ми вже маємо дефіцит жіночого населення у його віковій категорії до 45 років і маємо реальне зменшення на 10 відсотків за останніх десять років. Тобто це вже ті, хто не народився після 1986 року — спочатку Чорнобиль, потім непрості 90-ті.

— Дефіцит по відношенню до чоловічого населення чи за загальним показником?
— Дефіцит у структурі. Протягом останнього десятиліття кількість жінок вікової категорії за 50 років зросла більш як на 10 відсотків, тоді як чисельність молодших від них зменшилась. Тобто тих, хто є репродуктивним потенціалом, просто немає. Вони не народилися. І тому нам потрібно берегти здоров’я кожної дівчинки, бо це наше майбутнє. Вона повинна бути здорова, щоб мати здатність народжувати, а з другого боку, мають бути соціальні чинники, щоб вона хотіла народжувати двох і більше дітей. Тут є декілька складових. По-перше, це проблеми статевого виховання. На жаль, вони «окремі» для Міносвіти, МОЗ, Мінсім’їмолодьспорту. Як наслідок, узгодженої консолідованої політики в державі щодо статевого виховання підлітків немає. І тому впродовж останніх п’яти років ми маємо щорічно понад 100 пологів віком до 14 років. Не кажучи вже про те, що у 15—18-річних дівчат є невраховані аборти, і їх дуже багато. Це надзвичайно велика соціальна проблема. Тут, звичайно, має працювати насамперед сім’я, але важлива і роль держави. Візьмемо захворювання, що передаються статевим шляхом. Дуже часто вони призводять до неплідності, інвалідизації, надсерйозних недуг, зокрема онкологічних. Приміром, за останніх 20 років кількість захворювань на рак шийки матки у віковій групі 18—29 років збільшилось у нашій країні в 5,5 разу. Це ті, хто не народжував і, на жаль, уже й не народить. Причина — ранній початок статевого життя і в такий спосіб інфікування, несприятливий перебіг цієї інфекції через те, що гормональний стан нестабільний, місцевого імунітету немає. Молодь і підлітки про ці загрози не знають і зовсім не розуміють, що безладні статеві стосунки — це крок до раку шийки матки. Ось чому настільки важливим є статеве виховання. Більше того, актуальним стає питання щодо повернення до життєвих традицій мам і бабусь — формування моди на цнотливість. До речі, в європейських країнах ця мода вже впроваджується, формується вона і в США.
— Таке «ретро» варто підтримати. Але ж, з другого боку, виховання — то тривалий процес, який вимагає часу, тоді як небезпечні хвороби загрожують уже сьогодні. Чи може сучасна медицина якщо не зовсім приборкати їх, то хоча б зменшити загрозу?
— Єдиний засіб поки що — вакцинація. На державному рівні це вже робиться в 100 країнах світу. Та само Білорусь вакцинує своїх дівчаток у віці 12—14 років. І якщо ми порахуємо витрати на лікування онкологічної патології, то її попередження — значно рентабельніше.
— Водночас виховання, напевно, не може бути панацеєю, повністю в протистоянні з хворобами ним не застрахуєшся?
— Звісно. Тим паче що є й інші чинники, які негативно позначаються на стані здоров’я дітей. Зокрема, стресогенні. Вони призводять до розвитку порушень становлення репродуктивної системи. Це кровотечі, анемії, проблеми неплідності в майбутньому. Однак і тут важливі знову-таки виховні аспекти, вміння жити у стресогенному середовищі, забезпечення нормальної кількості вітамінів і мікроелементів. Тим часом ми всі живемо сьогодні в умовах дефіциту вітаміну D — наші діти не бувають на сонці. І це не лише остеопороз, рахіт, не лише проблеми кісткової тканини, як вважалося. Це проблеми і ментальності, проблеми формування неплідності, зрештою, імунітету. В офісах сучасних європейських структур кожен працівник із вересня по травень включно щопонеділка вживає 5 тисяч одиниць вітаміну D. У нас, на жаль, таке не практикується, а це важливо, особливо стосовно дітей. І тому, якщо держава підтримуватиме означені напрями: з одного боку, статеве виховання та психологічний супровід, з другого — сприятиме навчанню дітей і підлітків гігієни життя в стресогенному середовищі, мінімізації його негативного впливу, забезпеченню вітамінами та адекватним харчуванням — значною мірою це буде і розв’язанням проблеми репродуктивного здоров’я. Плюс соціальні чинники, заходи із заохочування народжуваності.
— Ви назвали три міністерства, від роботи яких залежить здоров’я населення загалом і дівчат зокрема, їх репродуктивна здатність.
— Я б іще додала Держкомтелерадіо.
— Нехай. Але яке з них все-таки має взятися за вироблення консолідованої політики?
— Думаю, МОЗ. Поки при ньому діяв інститут головних спеціалістів, я тричі ініціювала міжвідомчу нараду. Але провести її так і не вдалося. Тому, можливо, за це мав би взятися профільний парламентський комітет, а може, варто було б створити міжвідомчу структуру. Скажімо, при Кабінеті Міністрів. Адже на кону питання: «Будемо ми чи ні?».
— Можна вважати це питанням національної безпеки?
— Безперечно.
Ю. Антипкін: — Міністерство не в змозі охопити і контролювати всі нагальні проблеми. Тому потрібна програма з чітким визначенням завдань, відповідальних за їх виконання, і термінів. Такі програми, як правило, мають науково-практичне значення. Крім медиків-практиків у їх здійсненні беруть участь науковці.
— Але ж механізм запустити міністерство зобов’язано?
— Згоден. А далі — справа за виконавцями, фахівцями, робочими групами.
— Ми говоримо про статеве виховання, роль держави. Тим часом Інтернет сьогодні наповнений продукцією для «18 плюс». Адже дітей не відгородиш.
— Ні. Але ми втратили важливий напрям: у школах були валеологія, заняття з хлопцями і дівчатами. Нині ж виховної роботи з питань особистого здоров’я, із сексуальної культури ніхто не проводить.
Т. Татарчук: — Є така сильна мотивація, як страх захворіти, — вона добре спрацьовує. А тому потрібно інформувати, доносити до дітей небезпеку статевих стосунків у ранньому віці.

На обстеження і госпіталізацію — черги

В. Березенко: — Ще одна гостра тема — захворювання печінки в дітей. Найчастіше це хронічні вірусні гепатити. Сьогодні віруси гепатитів часто вражають дітей. Захворювання печінки є складною проблемою і щодо виявлення, і в плані лікування. За ініціативою Юрія Геннадійовича ми створили Центр дитячої гепатології. Він — єдиний в Україні. Надаємо діагностичну, лікувальну і профілактичну допомогу дітям з усіх регіонів країни. Починали з 10 ліжок. Тепер їх у нас 25, і черги на госпіталізацію та обстеження. Актуальність проблеми в тому, що невчасно діагностований і лікований гепатит призводить до цирозу печінки, а це інвалідність. У подальшому — трансплантація або смерть. В Інституті Шалімова оперують чудово. Але можливості тамтешніх хірургів обмежені через те, що закон про трансплантацію органів не прийнято. Тому батькам доводиться звертатися по допомогу до інших країн. Та чи багато з них спроможні матеріально? А мова ж про порятунок дітей. Тож дуже важливо вчасно діагностувати те, що можемо вилікувати.

— Чи є у цьому прогрес?
— На місцях вчасно виявити загрозу доволі складно. Захворювання печінки в дитячому віці часто не мають яскравої клінічної симптоматики. Адже вона не болить. І часто мами насторожуються лише тоді, коли в дітей вже виникають ускладнення: набряки та водянка живота. Тому в разі певної підозри та сумніву лікар має на-
правляти дитину до Єдиного центру дитячої гепатології НАМН України. Тут ставиться точний діагноз, із застосуванням сучасних технологій визначається тип захворювання, призначається ефективне лікування. Ми провели дві конференції з актуальних питань дитячої гепатології з тим, щоб поінформувати педіатрів і гастроентерологів про сучасні можливості і технології в цій галузі.
— Чи є статистика?
— Достовірних даних, на жаль, міністерство сьогодні не має. Але із запровадженням під час реформи єдиного реєстру можна сподіватися і на отримання об’єктивної статистики. А це істотно розширить можливості боротьби з недугами.
— Юрію Геннадійовичу, яка позиція інституту щодо поновлення диспансеризації в школах — не від випадку до випадку, а системних оглядів, обстежень.
— Це питання дуже слушне. Не буде диспансеризації — не буде вчасного виявлення тієї чи іншої патології. У нашому інституті, наприклад, народжувала 25-річна жінка. Вона прийшла на пологи, а в неї вперше діагностується тяжка вада серця, до того ж не сумісна з життям. Отож треба робити кесарів розтин, а потім кардіохірурги мають оперувати на серці. Веземо вагітну в Інститут Амосова, там наші акушери приймають пологи, а кардіохірурги оперують жінку, бо інакше вона помре. Так от, ця ситуація — наслідок відсутності диспансерних оглядів. Звичайно, такої диспансеризації, як була колись, в умовах реформи не буде. Але необхідно все-таки запроваджувати альтернативну модель. У певні періоди розвитку діти повинні обов’язково пройти консультантів і необхідне обстеження. Скажімо, перед школою має бути тотальне обстеження і консультування. Це слід повторити з переходом із п’ятого у шостий клас, потім із переходом у підлітковий вік. Отже, матимемо 3—4 періоди, коли дитина проходитиме серйозні обстеження. І це буде позитивно. Ми повинні обов’язково запровадити програму медичного супроводу дітей. Державі і суспільству потрібен здоровий потенціал.

Спілкувався Віктор КОЛОМАК.

Київ.

Всі статті рубрики На головну