«Ми — 10-та гірсько-штурмова бригада, тому й несемо службу в луганських горах», — жартує заступник командира роти, молодший лейтенант Ігор. Справді, щоб піднятися на терикон, трохи потрібно попітніти, та ще й у бронежилеті, зі зброєю.
Заступник командира роти, молодший лейтенант Ігор.
Доставка провіанту на терикон — тільки пішки на собі.
З терикону відкривається чудовий пейзаж. Усе засніжене й з коминів в’ється дим. Таке собі відчуття затишку з різдвяних листівок.
До ворожих позицій — 1,5 тисячі метрів. Там теж терикони й так само, як і в нас — укріплення. Між териконами внизу село — «сіра» зона. Там інколи ходять «чужі», але їх наші бійці не чіпають.
Старший сержант Дмитро каже, що, за спостереженнями, сепари інколи воюють між собою. Також відомо, що найманці залишають лави своєї армії — їм не платять грошей.
Ігор розповідає, що з 24 серпня 2017 року після перемир’я стало спокійніше: убитих і поранених у підрозділі немає. Але все одно прилітає з ворожого боку й РПГ, і СПГ, щодня неприцільна стрілянина.
Така відносна оманлива тиша є небезпечною. Адже бійці звикають, стають не такі уважні. І тому в цій «тиші» потрібно завжди бути в бойовій готовності.
«Забезпечення в нас добре, нещодавно видали зимову форму. Отже, воюватимемо далі», — каже молодий офіцер Ігор.
Фото автора.
