Наприкінці 1941 року в Рівному сталася трагедія, сумісна за своїм болем смертному Бабиному Яру. Нацисти в урочищі Сосонки розстріляли 17,5 тисячі мирних жителів, левову частку яких становили представники єврейської національності. З нагоди 76-ї річниці найчорнішого в історії Рівного дня відбулося поминання убитих. А заодно рівнянам розповіли історії тих, кому дивом вдалося врятуватися під час масового розстрілу. Найдивовижніша з них — у жительки Рівного Марії Берзон (на знімку).
Історія порятунку 23-річної єврейки зберігається в колекції Інституту візуальної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії в США, яку створено завдяки проекту американського кінорежисера Стівена Спілберга. Вона — під інвентарним № 32954 і є майже півторагодинним відеоспогадом і відеосповіддю 70-річної пані Марії. Нині ця історія, записана 1997 року, пройняла душі тих, хто живе на теренах, рідних для Марії Берзон.
На довоєнному знімку: із родини живою залишилася Марія, бо на її розстріл у катів не вистачило патронів.
Щодо її біографічних даних, то вона народилася 15 березня 1918 року в Рівному. Дівоче прізвище, як і її чотири сестри, мала Лернер. Батьки-євреї великими статками не вирізнялися, водночас дали дітям гідне виховання, а заодно привчили до родинних традицій.
Коли настала Друга світова війна, чимало євреїв, побоюючись розправи, виїхали з Рівного. Здебільшого, за словами Марії, це були ті, хто мав чималі статки і міг відкупитися. Натомість майже всі із 75 представників родини Лернерів, котрі мешкали в Рівному, загинули.
Зі спогадів Марії Лернер: «Коли євреїв почали збирати на розстріл до Сосонок, то повідомили, що їх поведуть на роботи. Батьки думали, що повернуться, тому не взяли із собою жодних документів. Одягли тільки пальта, на яких були причеплені жовті латки. Йшов мокрий сніг, було вітряно. Старих та малих дітей везли на возах, решта йшли пішки...
Ями для розстрілу в Сосонках арештанти викопали самі. Цих ям було чотири: одна для дітей, яких кидали туди живими, інші — для жінок, чоловіків, молоді та старших людей. При розстрілі змушували роздягатися тих, хто був гарно вдягнений, а бідних вбивали одягненими».
Одягненою на розстріл стала і Марія. За нею трималася сестра Міхля. А перед очима обох виднілася величезна яма, набита трупами. Серед них були й усі рідні та близькі.
Марія уже закрила очі, щоб прийняти постріл у потилицю, як раптом почула «холосте» клацання затвора. З’ясувалося, що у ката закінчилися патрони. Він попросив зброю в інших розстрільників. Але ті відповіли, що і в них вже немає набоїв. Відтак приреченим наказали не сходити з місця, а самі подалися на склад боєприпасів. Саме цією миттю сестри й скористалися. Марія, отямившись, схопила молодшу Міхлю за руку і силою потягнула її від прірви.
Надалі втікачкам трапилися добрі люди, які їх переховували, а потім потягом відправили до Варшави. Міхля в подальшій своїй долі зазнала смертних тортур, а Марії вдалося вижити. У 1946 році вона вийшла заміж, повернулася до Рівного. Її чоловіком став фронтовик, який визволяв Луцьк, Рівне, дійшов до Берліна. Помер у 1956 році — від того, що осколок, який лишився у грудях, дійшов до серця. Дружина пережила свого чоловіка на понад чотири десятиліття. У неї залишилися донька та внучка, які бережуть світлу пам’ять про найріднішу людину, котра дивом врятувалася і дала їм життя.
Євген ЦИМБАЛЮК,
краєзнавець.
Фото з архіву.
Млинів Рівненської області.
