Укр | Рус
300 російських атлетів підозрюються у вживанні заборонених препаратів На Рівненщині прокуратура припинила незаконну оренду землі Біатлон. Четверту медаль для української команди виборола Віта Семеренко! Учасників <<ювелірного нападу>> затримано Через АЧС на Херсонщині вирізали цілу ферму В Апараті Верховної Ради України завершилося підвищення кваліфікації працівників першого року державної служби Воїни АТО Рівненщини об’єднались До дітей Волновахи поїхали <<миколайчики>> з Рівненщини Студенти приміряли суддівську мантію Для пенсіонерів-вимушених переселенців, які пройшли ідентифікацію, перевірка їх місця проживання не здійснюватиметься, - заступник міністра соцполітики У Верховній Раді триває "круглий стіл", присвячений проблемам вимушених переселенців Путін зголосився на <<добрий крок>> - обмін полоненими до Різдва?.. НБУ знову підвищив облікову ставку - до 14,5% Футбол. Реконструкція стадіону «Полісся» в Житомирі коштуватиме 87 мільйонів Європейські експерти: Рада Європи не повинна стати <<російським трофеєм>>, а держави-члени - <<жертвами російського шантажу>>
Загрузка...
загрузка...
Голосування
Яку частку сімейного бюджету ви витрачаєте на сплату житлово-комунальних послуг в опалювальний період?

Голосувати

З яким настроєм ви очікуєте завершення 2017 року?

Голосувати
На головну
07.12.2017

Палиці в колеса: Експортери скаржаться, що їм заважають оперативно доставляти зерно з регіонів у порти

Галина КВІТКА

Питання логістики стосуються й виробників, і покупців зерна. Але Мінагрополітики й Мінінфраструктури не об’єднують свої зусилля. Чиновники часто діють на шкоду державі, яка пишається досягненнями в агросфері й має підтримувати цю динаміку. Торік, не надавши ніякої альтернативи доставки зерна в порт, заборонили рух автотранспорту з перевантаженнями, обмеживши вагу 24 тоннами.


Традиційно його перевезення з регіонів у порти здійснювали переважно силами автотранспорту. Тепер основне навантаження лягло на «Укрзалізницю». За останнє десятиліття приріст по зернових на залізниці — понад 200%, зокрема за останні три роки — більш як 50%. Звичайно, там не можуть упоратися з таким потоком, зазначає президент Української зернової асоціації  Микола ГОРБАЧЬОВ (на знімку).

 

Вагонні суперечки...

— У жовтні—листопаді знову значно погіршилася ситуація з обігом вагонів, — розповів експерт в інтерв’ю оглядачеві нашої газети. — Причому їх в «Укрзалізниці» стало більше, ніж торік. А темпи експорту зернових знизилися. Але зерновими вантажиться дедалі менше вагонів. Парадокс. Якщо в листопаді минулого року вантажилося 1,7—1,8 тис. зерновозів щодня, то нині — 1—1,2 тис. Таке скорочення на 50% спровоковане кількома факторами: і саботажем, і браком локомотивної тяги (трапляються ситуації, коли вагони, завантажені зерном, стоять і нікуди не їдуть). Це величезна проблема.
І запозичити тут міжнародний досвід, щоб навести лад, не виходить, адже в кожній країні склалася своя логістика. Наприклад, у Франції перевозять залізницею тільки 10% вантажів, 50% — баржами й 40% — автотранспортом. І з перевантаження — схожі вимоги, але вони обмежують навантаження на вісь, у нас же — загальну вагу автомобіля із причепом.

Податки — це святе

— Ви очолюєте всеукраїнську асоціацію, яка позиціонує себе як об’єднання виробників, переробників і експортерів зерна. Часто можна почути претензії фіскальних органів до торговельних компаній, що працюють на зовнішній ринок, мовляв, вони правдами й неправдами намагаються уникнути оподаткування, вивести гроші через офшори.
— Питання оподаткування, звітності й прозорості для всіх зернотрейдерів дуже актуальне. Більшість зерна, яке експортується з України, продається через транснаціональні компанії. Це компанії-нерезиденти, що перебувають у юрисдикції Швейцарії, країн об’єднаної Європи, а також США тощо. Коли українські «дочки» цих компаній продають, приміром, зерно своїй материнській компанії, виникає питання заниження або завищення ціни з метою, як підозрюють податкові органи, уникнення якихось податкових платежів. І довести свою правоту досить складно. Єдиний спосіб вирішення, який на сьогодні бачу, це суд. Але судитися за кожним контрактом (а їх трейдер може укладати на день сорок-п’ятдесят) — просто нереально. Думаю, ми продовжимо співпрацю з податковою, щоб відпрацювати формальні ознаки, за якими вони не вважатимуть нашу торгівлю з материнськими компаніями  ризикованою і небезпечною. Бо ми зі свого боку в тих країнах, де зареєстровані великі транснаціональні компанії, подаємо абсолютно всю звітність, нас там перевіряють, ми там прозорі на всі 100%. І в більшості тих країн рівень податків вищий, ніж в Україні. Жодної економічної зацікавленості щодо виведення грошей немає.
— Суд — український?
— Звичайно, за місцем перебування платника податків.

Якщо працівник у компанії щасливий, він часто погоджується трудитися за менші гроші

— Якими принципами ви керуєтеся в бізнесі? Ваші підходи з часом змінюються?
— Займатися бізнесом нескладно. Тут єдине мірило — раціональність. І мірило твоєї раціональності — це прибуток. Або ти заробляєш гроші, або — не заробляєш. Усе інше — якесь навколополітичне нав’язування. Виходить, усе дуже просто: якщо ти ставиш мету заробляти гроші, ти повинен їх заробляти.
А щодо соціальної відповідальності, різних навантажень — то більше вирішення внутрішньокорпоративних питань для великих компаній. Наприклад, забезпечити стабільне ведення бізнесу в якомусь регіоні, де не розвинена соціальна інфраструктура. Звичайно ж, люди звідти їхатимуть, якщо немає шкіл, дитячих садків. Тому деяким компаніям доводиться займатися й забезпеченням соціальної інфраструктури. Але сам по собі бізнес дуже прагматичний. Бізнес — це прибуток на витрачений час...
— За всяку ціну?
— Прибуток за всяку ціну — не можна так сказати... Так можна звинуватити будь-яку людину в недотриманні моральних норм. Кожен має свої устої, тому компанії розвиваються з абсолютно різною траєкторією. У деяких бізнес-лідерів, скажімо, у нашій країні більш високі моральні принципи, відповідно, і їхні компанії посідають зовсім інші позиції, і рівень щастя, задоволеності співробітників — набагато вищий, ніж у компаній, де лідери сповідують винятково експлуататорське ставлення до свого персоналу.
— Як моральні якості бізнес-лідерів впливають на фінансовий результат? Прямої кореляції, напевно, нема, скоріше — обернена...
— На фінансовий результат у короткостроковій перспективі, звичайно, це не чинить прямого впливу. У довгостроковій — спостерігається значна позитивна кореляція: бо коли людина у компанії (найманий працівник) щаслива, задоволена роботою, то дуже часто погодиться трудитися за менші гроші, адже компанія надає додаткові можливості: й соціальні, й особистісного розвитку. Тому в підсумку бізнесмену задоволення потреб співробітників «відгукнеться» прибутком...
— Чого вас навчив бізнес?
— Не можу сказати, що він може в принципі чогось навчити. Будь-яку людину вчить життя й той шлях, яким вона прямує. Я впевнений: будь-який викладач чи інженер може сказати, що його чогось у житті навчила його професія. Я б не відносив бізнес до якогось виду знань. Це постійне джерело викликів, адже держава дуже любить контролювати діяльність і виконувати функції, які взагалі, на мою думку, не мають належати до державних, для цього більше підходить громадський контроль. Але через те, що країна молода, розвивається, ми проходимо певний еволюційний шлях, тож доводиться стикатися з такими викликами, які потребують додаткових знань і вмінь. І на цьому шляху ти їх здобуваєш.
— Спритність теж потрібна?
— Ну, спритність... Навіть будь-який учень у школі виверткий, коли його вчитель викликає до дошки... Думаю, спритність — більше риса характеру, ніж якесь досягнення в бізнесі...
— Ви самі не думали виїхати з України, вести бізнес за кордоном?
— Так, кілька разів думав. Але Україна щораз надавала такі можливості, настільки цікаві виклики, що я досі працюю тут.

Урожайність у нас, як і раніше, удвічі нижча, ніж у ЄС

— Яка, на ваш погляд, нині ситуація в агросекторі, у зерновому виробництві України?
— Україна в будь-якому разі реалізуватиме за межі держави істотний обсяг зерна. Так, з нового врожаю в маркетинговому сезоні 2017/18 прогнозуємо загальний експорт на рівні 40 млн тонн. Хоча в попередньому ця цифра перевищила 43,8 млн.
— Що ви скажете про перерозподіл площ: пшениця проти соняшнику.
— Знаєте, виробництво пшениці в Україні не настільки вигідне, як виробництво соняшнику або сої. Сільгоспвиробники збільшуватимуть площі під соєю, кукурудзою. А в пшениці треба концентруватися на виробництві більш якісного зерна. Тут би допомогли технології, які використовують в об’єднаній Європі, дуже посприяло б і зрошення, бо сума вегетативних температур у нашій кліматичній зоні, де розташована Україна, досить висока — і ми можемо вирощувати пшеницю з високими протеїнами, з високою клейковиною й іншими показниками, щоб конкурувати на ринку продовольчої пшениці. Але врожайність у нас, як і раніше, практично удвічі нижча, ніж у країнах об’єднаної Європи. Переважно це пов’язано зі зрошенням.
— Тобто 40—45 ц/га — уже гарний урожай?
— У деяких господарствах збирають і по 60 центнерів з гектара, але це скоріше виняток із правил. Дуже б хотілося, щоб у нас середня врожайність була на рівні 70 центнерів, а в рекордних господарствах — і по 10 тонн із одного гектара.
Проблеми, які існують, більше крос-секторальні, бо у нас продуктивний діалог і з попереднім міністром та міністерством, і з нинішньою командою... Складніше з питаннями, де починають перетинатися інтереси Міністерства агрополітики й, наприклад, Міністерства інфраструктури. З вагонами-зерновозами в нас величезна проблема.
Це може не дати можливості вирощувати й експортувати більше зерна. Тут потрібно ще працювати й працювати, залучати в процес очільників міністерств, намагатися розв’язати цю проблему на державному рівні. Ті пропозиції, які робить бізнес... Ми озвучили варіант: побудувати вагони-зерновози за свої власні кошти, але при цьому попросили зробити різницю між вагонами, що належать «Укрзалізниці», і вагонами, які купуватиме бізнес, — в 30 відсотків (від вартості перевезення, тобто знизити тарифи на перевезення). Щоб зменшити строк окупності цих вагонів-зерновозів. Попросили цю пільгу на 5 років, але я навіть не впевнений, що нас почули.
Сьогодні, якщо купити вагон-зерновоз, то його строк окупності становитиме 15—16 років. Вагони, що вже були у використанні, коштують від 15 до 30 тисяч доларів — за один, нові ж — приблизно 50 тисяч доларів. Об’єктивний дефіцит оцінюємо в 4—5 тисяч одиниць. «Укрзалізниця» показала, що в них є 11 тисяч інвентарного парку й плюс три тисячі залучених. «Наймолодші» вагони, які там представлені, — 1973 року випуску, тобто їм по 44 роки...
— Майже наші з вами ровесники...
— Так, тому ми очікуємо істотного скорочення вагонного парку. Це відбудеться в найближчі кілька років. І якщо ми хочемо вивозити хоча б стабільний обсяг зерна з України — 40 млн тонн щорічно — то треба ще як мінімум 4—5 тисяч зерновозів. Якщо ж у нас їх не буде, то це стане проблемою, блокуванням експорту. І, відповідно, будь-яке збільшення виробництва зернових принесе сільгоспвиробникам тільки негативний результат, адже великі перехідні запаси (які залишатимуться всередині країни) тиснутимуть на ціни. І знижуватимуть рентабельність виробництва зерна.
— Ваші прогнози: чи є перспективи розвитку України аграрної?
— Я бачу Україну виключно як експортно орієнтовану країну. У нас із вами земля — основний ресурс виробництва в сільському господарстві. Сьогодні у світі існує чимало технологій, що дають змогу збільшити обсяги вирощеного. І ми живемо в досить сприятливий час: збільшується населення планети, постійно є попит на наше зерно. Звичайно ж, цим потрібно користуватися. І загальна тенденція, думаю, спрямована на збільшення виробництва. Як це робити? Звичайно, з використанням нових технологій. Скажімо, компанія «Клаас» випустила трактор, який їде практично без водія. Тобто змінюється сама структура ведення бізнесу. І сільгоспвиробник — це вже не фермер із мозолистими руками без освіти, тільки з власним досвідом. Сільське господарство — високотехнологічна галузь, яка приваблює фахівців із різних країн, здатна залучити інвестиції й, відповідно, збільшитися в розмірах. На сьогодні АПК, за різними оцінками, займає в структурі ВВП 10—12 відсотків. Думаю, що сільське господарство може дорости в нас і до 30 відсотків ВВП, якщо внести в нього й машинобудування, і виробництво продуктів з більш високою доданою вартістю. Це вирощування ягід, фруктів і овочів — і їх переробка. Тут розвиватися можна ще досить довго.
— А фермеру з мозолистими руками чим радите займатися?
— Для всіх фермерів, які не є потужними виробниками, завжди будуть цікавими нішеві культури. Вони дають високу додану вартість на невеликих площах. Якщо поглянути на досвід інших країн — США, Франції, Німеччини, Польщі — невеликі фермери, як правило, вирощують ягоди, городину, а не займаються великотоварним виробництвом пшениці, соняшнику. Адже для великотоварного виробництва потрібні значні інвестиції в техніку, інфраструктуру, а дрібному фермеру це зробити досить складно. Гадаю, якби невеликі виробники об’єднувалися в кооперативи, то ефективність їхньої роботи була б значно вищою.

Земля — не наша зона відповідальності

— Ваше бачення земельних проблем?
— В Українській зерновій асоціації, яку я представляю, немає консолідованої позиції щодо ринку землі. Ми вважаємо, що це не наша зона відповідальності. І ми залишаємо це рішення для уряду та інших організацій, більше пов’язаних із власністю на землю й роботою на ній. Але наша думка, що ринок землі повинен існувати й не треба його боятися. Головним критерієм для визначення, яким він має бути, слід вважати ефективність використання цього ресурсу. І тут роль держави повинна стати визначальною, бути виставлена в такій ієрархії, де найефективніший користувач землі одержить пріоритет виробляти на ній сільгосппродукцію. А право власності — це вже другорядне. Тут держава має встановити певні чіткі й для всіх зрозумілі правила одержання пасивних доходів від ренти гектарів.
— А є своя земля, сад?
— Ні, своєї землі нема, саду — теж. Це велика праця, нереально встигнути, на жаль, у житті все. І не можна сказати, що таким бізнесом, як сад або земля, вдається керувати одним пальцем. Цим треба серйозно займатися, що потребує і часу (це найважливіше), і фінансів.
— А чим захоплюєтеся?
— Ой... Ще буквально років п’ять-сім тому я писав, що моє найбільше захоплення — це робота. Але життя триває, дорослішаєш і розумієш, що робота не завжди надає змогу для особистісного зростання. Тому захоплююся спортом, філософією, багато читаю — це і є основні захоплення. Для розширення свідомості я використовую книги й свіже повітря замість наркотиків і алкоголю.

Галина КВІТКА.

Всі статті рубрики На головну