Голова Підгаєцької районної ради Ірина Петрівна Баран стала єдиною в Тернопільській області випускницею проекту «Навчальні програми професійного зростання» USAID у рамках Програми «Ефективна система фінансування шкіл об’єднаними громадами в умовах децентралізації».

Ірина Петрівна, сама педагог за фахом, побувала в Королівстві Нідерланди, де мала можливість підвищити свій фаховий рівень у рамках Програми «Ефективна система фінансування шкіл об’єднаними громадами в умовах децентралізації».

Знайомство зі шкільною освітою в країні, де Міністерство освіти, культури і науки одне, а міністрів — два, до того ж обидва їздять на роботу на велосипедах, уже, певна річ, цікаве. Особливо якщо зауважити, що початкова і загальноосвітня школа практично автономні.
 
Початкова школа в країні є базовою і найтривалішою. Початкову шкільну освіту в Нідерландах отримують у віці 4—12 років. Переважна більшість дітей ідуть до школи з чотирьох років, хоча за законом можуть і з п’яти. У початковій школі один учитель викладає всі предмети у класі, домашніх завдань до шостого класу не задають. 
 
У перших двох класах діти в основному грають. Письму і читанню у перших двох класах приділяється мало уваги. Такі класи виконують радше функцію соціалізації дитини. Парти відсутні, такі класи нагадують старші групи дитячого садка в інших європейських країнах. Навчання починається по-справжньому в третьому класі, тобто у віці шести років. Тоді діти вже отримують кожен свою парту. Наприкінці початкової школи відбувається тестування, яке визначає тип майбутньої середньої школи.
 
Повна середня освіта в Нідерландах здобувається у віці 12—18 років. Вибір типу середньої школи залежить від результатів тестів у початковій школі та рекомендацій вчителів. Існує кілька видів середніх шкіл: школа загальної середньої освіти, школа технічної середньої освіти, школа доуніверситетської освіти. Три види середньої освіти можна отримати як в одній школі, котра спеціалізується на певному типі освіти, так і в школах, які пропонують кожен із трьох типів освіти. Для вступу до університету потрібно протягом шести років пройти підготовку в середній школі доуніверситетської освіти. 
 
Всі школи мають власні назви, власне обличчя, а не є якимось безликим номером «137» на карті міста. Вся система шкіл — і державних, і приватних — контролюється системою шкільних рад. Їх — 1386, одна рада об’єднує 13 шкіл, або, приблизно, 3800 учнів. Як бачимо, в країні з 19-мільйонним населенням понад 4 мільйони школярів: демографічна криза королівству не загрожує. Над шкільною радою — два контролери. Це — інспектори міністерства освіти (їх 500 в країні), які раз на чотири роки перевіряють всі школи, аналізуючи результати навчання, атмосферу та амбіції школи, а також ефективність використання фінансів. Ще один контроль — наглядова рада шкіл із батьків та громадськості, яка теж може в будь-яку мить перевірити і шкільний порядок, і використання коштів. А використовувати є що, бо на одну дитину виділяють 5,5 тисячі євро, причому як на державні, так і на приватні школи, тому конкуренція між школами надвисока. Хоча певною мірою обмежена тим, що в цій країні немає державного підвезення дітей, окрім дітей з особливими потребами або до віддалених приватних шкіл певного релігійного спрямування, і що головне — держава повністю утримує освітню галузь!!! Немає перекладання на місцеві бюджети витрат, у тому числі на непедагогічних працівників та на оплату комунальних послуг. Учителі в цій країні — держслужбовці, а не працівники сфери освітніх послуг, як в Україні. Причім досить високооплачувані. Робочий тиждень — 40 годин, і з них 25 — уроки, 15 — підготовка до уроків. Стартова зарплата молодого вчителя — від 4 тисяч євро на місяць. Але податок з доходів із своєї зарплати (це приблизно 40% від неї) працівник повинен сплатити самостійно. Не організація сплачує, в якій працює вчитель, а працівник.
 
Оскільки чимало початкових шкіл розташовано в селах, і вони є інколи малокомплектними, тут, щоб дати більше коштів на вчителя певного предмета для дитини, а не для адмінпрацівника, директори керують одночасно двома школами, по 2—3 дні на тиждень. Очевидно, нідерландські вчителі не діють за схемою «кіт з хати — миші танцюють» і чесно відпрацьовують свій хліб, бо освіта дуже інноваційна, програми постійно вдосконалюються, тож, щоб бути на рівні, вчитель постійно вчиться.
 
Директори шкіл відповідають за підбір і якість вчителя, але контракти з вчителем укладає шкільна рада.
 
З тим, як функціонує малокомплектна початкова школа, Ірина Петрівна ознайомилась на прикладі однієї з таких, за межами Гааги. В ній навчаються 86 дітей, працюють 12 вчителів, на 6,5 ставки.
 
Зручне транспортне сполучення країни та гнучкий графік роботи дають змогу вчителям мати повну робочу зайнятість, пристойні заробітки, а дітям — якісних спеціалістів. Вимоги до вчителя тут дуже високі, але й заробітки дають змогу мати вчителю, який виходить на пенсію, певне забезпечення. Таких країн у світі — одиниці.
 
Які особливості початкової школи? Тут немає гарячого харчування.
 
Немає медичного працівника, бо всі вчителі та учні 5—6 класів чітко вміють надати першу медичну допомогу, а за кілька хвилин прибудуть спеціалісти з невідкладної медичної допомоги, висококваліфіковані лікарі. Немає прибиральників, бо шкільні ради наймають клірингові фірми. В початковій школі немає домашніх завдань, а уроки дуже яскраві й насичені, поведінка дітей вільна й розкута, вчителю байдуже — сидить його школяр на стільці за партою, на килимі, на підлозі, чи радісно стрибає, піднявши руку, головне, щоб він мислив, творив і вчасно отримував свій шанс відзначитися. В класі просто не може бути дитини-невдахи. Це в нас ще є деякі педагогічні «кадри», які примудряються садити малюків з мішечками піску на головах і жалітися на другокласника, що він «крутиться». Тут давно зрозуміли, що «затиснуті» дорослими діти — це розв’язні підлітки. Дуже терпляче в початковій школі вчать толерантному, безконфліктному спілкуванню. Учні дуже доброзичливо ставляться до дітей з особливими потребами і толерантно — до національностей і віросповідання, це дає змогу соціалізувати більшість мусульман. До речі, на дітей з особливими потребами і на дітей батьків-біженців є окрема державна дотація. В класі-майстерні вчаться вільно експериментувати, лагодити велосипеди і автомобілі, в класі-кухні вивчають овочі і фрукти та вчаться з них готувати. А ще діти в початковій школі багато рухаються, плавають, їздять на велосипедах, на фізкультурі грають в рухливі ігри, а не здають вигадані ще в 30-ті роки минулого століття нормативи. Живуть і радіють життю, бо тут реалізована висунута українським вчителем Сухомлинським «Школа радості». До речі, прізвище Сухомлинського в освітнім середовищі відоме й шановане значно більше, ніж серед української освітньої громади.
 
З одного боку, Ірині Петрівні було приємно побачити, як успішно катаються мешканці королівства на вдосконаленому ними велосипеді. З другого, голова районної ради чудово усвідомлює, що для українського освітнього дива потрібні кошти та розуміння того, що нам необхідно? Але ця поїздка її навчила, що за відповідного контролю з боку органів місцевого самоврядування український освітній бюджет можна використовувати значно ефективніше.
 
Тернопільська область.