Своє бачення розвитку борошномельної галузі виклав під час конференції, що її організувала Рада з питань експорту продовольства, керівник асоціації «Борошномели України» Родіон Рибчинський. За його даними, найбільше цього продукту в Україні виготовляють із пшениці (91%). Воно значно обігнало житнє (8%). Усе інше борошно входить в 1%. Причому інше — переважно кукурудзяне. Але і частка цього борошна в останні роки в нашій країні різко знижується. Обсяги його виробництва мізерні. Рахунок іде на десятки тонн.

За чорний буханець у магазинах дякуємо «батьке»

Якщо брати борошно загалом, бачимо негативну динаміку його виробництва з року в рік. Споживання в країні падає. У середньому щорічно на 7%. Тобто ми маємо вкрай негативну динаміку зі зниження внутрішнього ринку. При цьому тільки за рахунок збільшення обсягів реалізації за кордон, що у середньорічному обчисленні дає приріст в 16%, вдається стримувати обвал вітчизняного ринку. Якби не було експорту — 400 тисяч тонн у минулому маркетинговому році — це б значно вдарило по виробниках борошна в Україні.

— Найприкріше в минулому сезоні, — зазначив Родіон Рибчинський, — що до нашої держави 38 тисяч тонн житнього борошна завезли з Білорусі. Пам’ятаєте, періодично у нас кому тільки не ліньки виходять на трибуну й починають розповідати: «Ми — житниця Європи...», «Ми — житниця світу...» і так далі. Але дожилися до того, що жита в нас у країні вже немає. Майже все житнє борошно закуповуємо в Білорусі, а його виробництво в Україні падає на 11% у рік через відсутність сировини. І той житній хліб, який продається у вітчизняних супермаркетах, він у восьми випадках з десяти випечений із завезеного від сусідів житнього борошна. І, на жаль, ситуація не райдужна, вона, можна сказати, жахає, і жодних оптимістичних перспектив для збільшення вирощування жита в Україні, на жаль, я не бачу. І навіть імпортувати жито не виходить — білоруси товариші з хитринкою. Раніше нам його продавали, а тепер, мовляв, не будемо, купуйте житнє борошно. 

Люди виїжджають, помирають, грошей немає...

— Чому така негативна тенденція зниження обсягів виробництва в борошномельній галузі? — продовжує Родіон Рибчинський. — Ця динаміка відбулася не в 2014-му, коли можна було говорити про воєнні дії. Крим втратили, частину Донбасу... Тенденція триває з 2000-х років, активізувалася в 2010-му, 2015-му.

Ми почали рахувати від зворотного. Взяли сумарний обсяг борошняних товарів — щорічно їх виробництво на 9% зменшується. Найбільше — на 10% — характерне зниження хлібобулочних виробів. Якщо довіряти даним Держстату — чисельність населення з року в рік скорочується на 2%, в Україні — 42,7 мільйона людей. Але коли порахувати за виробництвом хліба і борошняних кондитерських виробів, використовуючи норму споживання для Європи, виходить у нас 36 мільйонів жителів. А якщо за українськими нормами — 35 мільйонів. Я не роблю жодних політичних заяв з цього приводу. Пояснення лежать на поверхні. Думаю, усі виробники харчової продукції внутрішньо розуміють, що йдеться не тільки про низький купівельний попит. Хліб, крупи — це продукти першої необхідності, найдешевші. І якщо так різко падає їхнє споживання, то пояснення просте — населення стало значно менше. Це якщо стосується харчового споживання. А коли ми говоримо про використання на корми, то бачимо негативну динаміку через скорочення поголів’я ВРХ, свиней, птиці. І, на жаль, ця тенденція зберігатиметься в середньостроковій перспективі.

Шляхи експорту незбагненні

За словами Родіона Рибчинського, для нас цікавий насамперед зовнішній ринок пшеничного борошна. У середньому 67% світового виробництва пшениці використовується на продовольчі цілі. З 750 млн т, які щорічно вирощуються у світі, 500 млн іде на виготовлення харчових продуктів, у першу чергу, на борошно. Його світове виробництво — середньорічний приріст тут 1,5% — у поточному маркетинговому році досягне десь 370 млн т.

Борошно, якщо розглядати у світовому контексті, то це локальні ринки. Торгівля цим товаром на порядок нижча, ніж зерном. За результатами 2016-го світова торгівля становила 13 млн т пшеничного борошна. Але з цієї кількості 2 млн — внутрішня торгівля країн об’єднаної Європи між собою. Тобто вільний ринок — майже 11 млн т. Якщо подивитися динаміку за десять сезонів, то середньорічний приріст світового експорту — 3%. Він прямо пов’язаний із цінами самого зерна пшениці. Коли вони високі — ринок борошна низький, а якщо низькі — ринок борошна зростає. Ще одна особливість: основними експортерами борошна у світі є дві країни: Туреччина і Казахстан. Вони спільно займають 17% зовнішніх ринків. Хоча ці держави сильно відрізняються одна від одної. У Казахстану — це локальний ринок торгівлі Центральноазіатський (Афганістан, Узбекистан, Таджикистан). Туреччина присутня по всьому світові. Практично це гравець №1 на Близькому Сході (Ірак, Сирія), в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні й Африканський ринок (Судан) — апріорі за Туреччиною.

Основні країни-споживачі — Афганістан та Ірак, на яких припадає 36%, тобто більше третини обсягу торгівлі борошном.

Велика кількість імпорту державами Близького Сходу та Східної Азії зумовлена високим приростом населення, основна маса там мусульмани. Якщо провести паралель між християнами, буддистами і мусульманами, то останні більше споживають борошняних виробів, тому й попит у цих країнах зростає.

Різниця в обсягах експорту борошна з Туреччини і Казахстану значна. Перша продає на зовнішні ринки в межах 4 млн т, другий — 2 млн. Туреччина вже фактично «вибила» з Північної Африки традиційного постачальника туди борошна — Францію.

Багато експортерів намагаються прорватися на ринок ЄС.  Україна теж торгує з об’єднаною Європою — у 2016-му ми поставили туди 1,1 тис. т борошна.

— Не беруся за всіх відповідати, — каже Р. Рибчинський, — але як мінімум половина цих обсягів — поставки або самі на себе (наші українські компанії відкрили там свої дочірні підприємства й самі собі постачають, щоб створити «історію поставок»). Або відправляється за документами у ЄС, а борошно опиняється де-небудь в іншому місці.

До речі, українське борошно потрапляє під загальну квоту поставки в ЄС пшениці. У 2017-му завдяки переговорам ця квота зросла аж до 960 тис. т по нульовому миту в Євросоюз. До травня вся квота трейдерами зерновими й була вибрана. Отже, борошномели отримали, даруйте, «балалайку від Незнайки». Але це ще нічого порівняно з 400 тис. т кукурудзи, яку вибрали на четверте січня. Третього люди вийшли на роботу в Брюсселі, а четвертого вже квота закінчилася, нагадує Родіон Рибчинський.

Європейський Союз споживає 34 млн т борошна на рік, практично весь обсяг виготовлено всередині ЄС. Основними експортерами залишаються Німеччина (827 тис. т в 2016-му), Бельгія (458 тис. т) і Франція (343 тис. т). Це при тому, що споживання хліба в ЄС знижується — з 68 кг/людина в 2004-му до 64 кг у 2015-му.

Борошномелам ЄС довелося поступитися ринками Північної Африки, Центральної та Західної Африки, і частково Азії турецьким борошномелам. У 2016-му ЄС імпортував 49,5 тис. т борошна, або 0,15% від споживання.

Піднебесна від нас імпортує, але не споживає

Протягом трьох останніх сезонів зростає імпорт борошна в Китай —збільшується в середньому в 1,8 разу щорічно. У 2016-му КНР імпортувала його 216,4 тис. т.
З 2013-го основним постачальником борошна до Китаю, згідно зі статистикою, є Україна. Люди, які не знають ситуацію досконально, починають виходити на трибуни: от ми в Піднебесну постачаємо понад сто тисяч тонн борошна. Китайський народ має нам дякувати. Насправді, не варто радіти.

Китайці не споживають українське борошно, запевняє Родіон Рибчинський. Усе воно — офіційно за програмою гуманітарної допомоги йде звідти до Північної Кореї (це не контрабанда). Тобто дякувати нам має КНДР...

Судан, Сомалі — покупці не найблагонадійніші

Українські експортери борошна активно освоюють східноазійський та африканський напрямки. При цьому, низка підприємств «попадає» на гроші. Імпортери — Судан — назва країни вже викликає деякі моменти, Сомалі — теж не найкращий покупець у світі... Венесуела, яка перебуває практично в дефолті... Яка у нас економіка, з тими й торгуємо, за великим рахунком. І найдивніше, що домовляємося...

Настрій у вітчизняних працівників галузі позитивний, якщо не зважати на те, як живуть їхні колеги в Туреччині. Не з погляду обсягів, а участі держави в підтримці. Тамтешні борошномели мають преференції по експорту. Ми порахували заради цікавості, зазначає Родіон Рибчинський, вартість доставки контейнера з борошном за 400 км у порт там, і в Україні — різниця в 2,3 разу. І це при тому, що у нас дорогою в порт степ, а в Туреччині — гориста місцевість. Кредитні ставки у них значно нижчі. Є власне галузеве машинобудування... Ситуація дуже відрізняється від нашої в кращу сторону.

Парадокс турецьких борошномелів: вони купують 70% пшениці для експорту борошна в Україні та Росії. Беруть наше зерно, переробляють у себе й продають. І держава їх стимулює, надаючи фінансові, митні преференції. Коли купуєш пшеницю для переробки з подальшою реалізацією за кордон, звільняєшся від мита. А якщо для внутрішнього ринку — плати 22 або 23% мита. 

Хоча у нас багато говорять про те, що час переводити акценти на додану вартість. Що потрібно експортувати не сировину, а продукти переробки... Але це слова. На ділі преференцій для борошномельно-круп’яної галузі, які б стимулювали збільшення обсягів виробництва й експорту, немає. Вивозиться, як і вивозилося, зерно пшениці, кукурудзи, вівса, жита. При тому, що у нас у самих у великому дефіциті жито, але воно є експортною культурою. Його із задоволенням вивозять українські трейдери.

Заборонити їм торгувати, звичайно, не можна. Але держава могла б щось зробити для того, щоб стимулювати сільгоспвиробників продавати зерно безпосередньо борошномелам. Усі ініціативи борошномелів залишаються на папері. У Мінагрополітики радять писати в Мінекономіки, Кабмін... У кожного є пояснення про бюджет і все інше...

Підсумовувала Галина КВІТКА.

ДО РЕЧІ

Нішеві культури програють у порівнянні 

За словами Родіона Рибчинського, з вівсом теж не все гаразд. Не хочуть вирощувати сільгоспвиробники його, як і жито. У всіх цих нішевих культур головна проблема, яка їм не на користь, у тому, що аграрії порівнюють прибуток з одного гектара.

Приміром, за врожайності пшениці у 5 тонн з гектара (не особливо напрягаючись) і ціні в 5 тисяч гривень за тонну сільгоспвиробник отримує відповідну суму (25 тис. грн). Припустимо, що потім він на цих самих гектарах посіє жито з врожайністю 18 ц/га або овес, який дає по 22 ц/га. За якою ціною господарнику треба їх продати, щоб отримати той самий дохід з гектара, що й від реалізації пшениці?! Якщо він виставить таку ціну (умовно 13—14 тис. грн за тонну жита і 11—11,5 тис. за овес) — хто ж у нього купить?

ТИМ ЧАСОМ

Асиметрія витрат на харчування в окремих країнах, 
% в сукупних споживчих витратах домогосподарств (2016 р.)

В Україні частка харчування у структурі загальних споживчих витрат становить 56%. Тоді як у країнах ЄС — у рази нижча, в середньому 15,7%. Таку інформацію навів директор Інституту продовольчих ресурсів НААН Микола Сичевський у своїй доповіді під час Загальних зборів Національної академії аграрних наук, що відбулися нещодавно у Києві.