Укр | Рус
Він був добрим будівничим Футбол. Мінімальна перемога «Ворскли» Всі школи у Маріуполі закрили на карантин Українська делегація провела близько 20 зустрічей у Мюнхені Клімкін пояснив, чому не відбулася зустріч у "нормандському форматі" "Північний потік-2" є великим механізмом впливу на ЄС - Волкер Олімпіада. Німці утримують медальне лідерство Міжнародна спільнота має контролювати непідконтрольну територію і кордон - Клімкін Директора "Еліта-центр" та його спільника заарештували на два місяці Футбол. Третя перемога «Сталі» і перша під орудою Костова Президент зустрівся з Міністром оборони США Меттісом Олімпіада. Визначилися ще два чемпіони Олімпіада. Словачка Кузьміна після двох срібніх нагород виборола «золото» Здолбунів: на місці пожежі у квартирі житлового будинку виявлено тіло 22- річного сина власниці Більше 130 патронів, холодну зброю та наркотики вилучили поліцейські Рівненщини за минулий день
Загрузка...
загрузка...
Голосування
Чи покладаєте надії на Антикорупційний суд у боротьбі з хабарництвом?

Голосувати

Яка частина вашого сімейного доходу йде на сплату комунальних послуг?

Голосувати
На головну
21.12.2017

Андрій Гук: «В охороні здоров’я гроші повинні ходити не так за пацієнтом, як перед ним»

Віктор КОЛОМАК.

Торік в одному з червневих номерів «Голосу України» було надруковано інтерв’ю заступника директора Державної установи «Інститут нейрохірургії імені академіка А.П. Ромоданова НАМН України» Андрія ГУКА (на знімку), в якому він виклав своє бачення шляхів реформування вітчизняної медицини. За час, що минув відтоді, було прийнято відповідні законодавчі акти, а інститут в числі чотирьох академічних установ став учасником реалізації пілотного проекту, спрямованого на боротьбу із загрозливими захворюваннями. Сьогоднішня розмова із вченим-практиком — про місце спеціалізованої медицини в перебудові системи охорони здоров’я країни, її роль в поліпшенні якості медичної допомоги, сучасний рівень нейрохірургії, наявні проблеми і нові виклики.

 

 

— Андрію Петровичу, загальновідомо: тільки-но стан будь-якого хворого доходить до критичного, його рідні звертаються по допомогу до профільного спеціалізованого науково-практичного закладу. Цим і визначається роль інститутів у системі охорони здоров’я?

— Значною мірою так: саме в інститутах надається спеціалізована, високотехнологічна допомога, і вони, по суті, часто є останнім рубежем, де не лише лікують, а й рятують пацієнтам життя. Мова, зрозуміло, про тих хворих, які потребують госпіталізації, стаціонарного лікування. І, як на мене, Україна нині стоїть перед дуже серйозними викликами, оскільки спеціалізована допомога досить кошторисна, дороговартісна. З кожним роком вона дорожчає, бо з’являються нові технології, постійно маємо щось нове, ефективніше. І, наприклад, нині європейські, всесвітні федерації нейрохірургічних товариств та й інших медичних спеціальностей проводять свої з’їзди не раз на чотири, а на два роки — настільки швидко оновлюються технології і втрачають позиції попередні. А за цим — значні кошти.

— Отож зустрічі в традиційні терміни — загроза відставанням?

— У тому-то й річ. Запізнення із впровадженням новітніх методів може дорого коштувати, бо за цим долі і навіть життя людей. Особливо це стосується таких галузей, як нейрохірургія, кардіохірургія, трансплантологія, які вважаються найтехнологічнішими, найскладнішими. Хоча питання не лише у вчасному обміні науковими досягненнями, а й у коштах, яких, зокрема, у нас бракує. Загальновідомо, що фінансування охорони здоров’я має сягати не менш як 6—8 відсотків ВВП. До того ж 6 відсотків — це критичний показник. А ми сьогодні не дотягуємо й до трьох. Однак і в цих умовах розвивати спеціалізовану допомогу потрібно. І можливо це тільки на державному рівні через такі державні установи, як, зокрема, Інститут нейрохірургії, який нині бере участь у реалізації пілотного проекту з визначення нових систем фінансування спеціалізованої медичної допомоги. Саме тієї допомоги, яка в інших лікувальних закладах надається обмежено або відсутня зовсім. Ми почали цю роботу з 1 липня, за цей час фактично розроблено собівартість надання високотехнологічної нейрохірургічної допомоги. І це дуже важливо, тому що нам потрібно чітко знати, скільки витрат треба здійснити для того, щоб надати якісну медичну допомогу. Без цього обрахувати кошторис спеціалізованої допомоги в інституті і загалом у країні неможливо. Тому чотири інститути Національної академії медичних наук — нейрохірургії імені А.П. Ромоданова, серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова, хірургії і транспланталогії імені О.О. Шалімова, Національний науково-практичний центр імені М.Д. Стражеска включено до цього проекту. На це держава виділила нашому інституту кошти — майже 52 мільйони гривень, — і до кінця року ми повинні виконати завдання проекту, а до квітня наступного — проаналізувати результати. Залежно від того, які вони будуть, прийматиметься рішення щодо застосування нової системи фінансової практики. Її головний принцип, як відомо: гроші мають ходити за пацієнтом. Я б усе-таки вніс корективу — не так за пацієнтом, як перед ним. Кошти мають його чекати. Бо, лягаючи в заклад охорони здоров’я, хворий повинен бути впевненим у наявності тут медикаментів, витратних матеріалів, а не чекати їх надходження.

— У ситуації, коли страхова медицина відсутня, це справді важливо.

— Як і те, щоб знайти розумний баланс між ефективним, хай і вартісним, але виправдано вартісним, і оптимальним. Тобто ми платимо за нову технологію, але завдяки їй наші хворі виписуються уже на п’яту—сьому добу після операції, вони не лежать в інститутській клініці традиційні два і більше тижнів. Це, звичайно, не означає, що пацієнти одразу йдуть додому, адже ще потребують доліковування. Проте вони не займають дороговартісні нейрохірургічні ліжка — на них приходять наступні хворі, котрі потребують високотехнологічної допомоги. Тож ресурси використовуються максимально ефективно й оптимально. Під них буде відкореговано і штатний розпис. Адже не секрет, що ми й досі орієнтуємося на норми, що були ще за Радянського Союзу, і на ті накази, які було скасовано, але зберігався їх рекомендаційний характер. Приміром, щодо кількості ліжок. Нині, слава Богу, нормативної прив’язки до них уже немає — тримайте їх, скільки вважаєте за потрібне. Головне, щоб кошти використовувались ефективно, щоб пацієнт довго не чекав до операції, а після неї якомога швидше йшов на доліковування в реабілітаційний заклад.

— Цей механізм уже відпрацьовано?

— А ось тут у нас, на жаль, дуже великі проблеми. Ми можемо інтенсифікувати роботу, оперувати вдвічі більше хворих, але ж доліковувати їх, по суті, ніде, бо реабілітаційних клінік, де можна було б це робити і які є у всьому світі, у нас в Україні немає. Навіть у Києві кількість їх обмежена. Цю проблему, до речі, наш інститут також розв’язуватиме. Нам удалося завершити реконструкцію одного з хірургічних корпусів, де на найвищому рівні надаватиметься тепер медична допомога хворим із цереброваскулярними захворюваннями, інсультами і спинальною патологією, в тому числі з травмами. Цей корпус стояв з 2007 року. Але завдяки зусиллям адміністрації інституту та підтримці і уряду, і парламенту видатки на реконструкцію було внесено в закон про держбюджет, і вона здійснювалась як державний інвестиційний проект. Тобто ми довели, що, інвестуючи в цей інститутський корпус, держава отримає вже в найближчі один—три роки набагато більше. Бо наші хворі тепер не змушені їхати за кордон, а лікуються тут. І, наприклад, ті кошти, які потрібно було б витрачати на зарубіжні клініки, набагато ефективніше використовувати в нас.

— Але ж корпус хірургічний, а не реабілітаційний...

— Наступний крок, який планується, — створити сучасний центр нейротравми і нейрореабілітації. Нині це надзвичайно актуальна проблема, бо, тільки за нашими підрахунками, щорічно реабілітації потребуватиме майже 10 тисяч населення. Питання в тому, де? Кількість таких центрів в Україні можна полічити на пальцях однієї руки. Вони завжди перевантажені. Ми вже подали свій проект. Об’єкт стоїть заморожений з 90-х років минулого століття. Тепер його реконструюватимуть, бо він потребує, до всього, ретельного перепланування під застосування новітніх технологій. Роботу набагато полегшує та обставина, що в інституті є сучасна діагностична база. Отже, ми вийдемо в підсумку на замкнутий цикл: діагностика—хірургічне лікування—реабілітація. У тому числі й тих, хто переніс політравму, з урахуванням, хоч як це прикро, і бойових поранень. А ще маємо неоголошену війну на дорогах: щодня внаслідок ДТП наших співвітчизників гине більше, ніж на фронті. Вважаю, що держава з добрими лікувальними традиціями здатна впоратися з медичними проблемами. Тому ми з оптимізмом дивимося на перспективу попри те, що запущені реформи в суспільстві не завжди схвалюються. Спеціалістами та експертами.

— На ваш погляд, чому?

— Бо не практикується їх публічне обговорення. Те, що реформи потрібні, сумнівів ні в кого немає. Вони потрібні, до того ж постійні, як це робиться у провідних країнах, де показники здоров’я населення високі. Вважаю, що обговорення і з громадянами, і з медичною спільнотою надважливе. Лише після цього реформи можна виносити на політичний рівень з тим, щоб і парламентарії їх глибоко пізнали. Такий підхід має бути обов’язковий в роботі профільних міністерств. Сьогодні, якщо навіть мене запитати про певний урядовий документ, де було б чітко концептуально розписано всі дії від початку реформи до її завершення, відповіді я не дам. На жаль, стосовно охорони здоров’я такого документа досі немає. Як на мене, це одна з таких вад, через яку є певне нерозуміння сутності реформування медичної галузі

— Чи не свідчить це про те, що й самі реформатори не бачать шляхів, як це робити? А звідси здебільшого суцільні декларування намірів.

— Погоджуся з вами. Адже це велика системна робота. У нас є фахівці, потужне громадянське суспільство в охороні здоров’я, які працюють через громадські організації. Я сам, приміром, очолюю Громадську організацію «Асоціація Медиків Революції Гідності». Ми працюємо з київським відділенням ГО «Українська Асоціація Сприяння Охороні Здоров’я Населення», як і з профспілками, так і з Федерацією роботодавців України. І є чітке розуміння, що окремі етапи реформи поки що не мають відповіді на поставлені запитання, а отже, вони чітко не уявляються. Наприклад, дуже просте питання. Ми завжди починаємо з фінансування. До речі, його концепція була прийнята урядом. Але ж це лише один із шести основних блоків системи охорони здоров’я.

Крім фінансування, це ще й доступ до основних медичних засобів, надання медичних послуг (доставка послуг); персонал системи охорони здоров’я; інформаційні системи охорони здоров’я (згідно з посібником ВООЗ «Моніторинг основних блоків систем охорони здоров’я: настанова з показників і стратегій їх вимірювання», 2010), а також питання громадського здоров’я, щодо якого, до слова, також уже є концепція. Якщо ми говоримо про те, що в державі не вистачає грошей, то це не означає, що їх немає.

Адже знайшли можливість виділити чотири мільярди гривень окремо на сільську медицину. Знайшли резерв для збільшення фінансування Національної академії медичних наук. І це правильно. Бо наука — це те саме, що й армія: якщо ми не фінансуємо свою — фінансуватимемо чужу. Так і з наукою. І добре, що є розуміння. Звичайно, грошей не вистачатиме завжди. Але... Тим паче що нині має місце жорсткий технологічний момент. Що таке медицина майбутнього? Це зменшення питомої ваги людського чинника, це наукові розробки, на які корпорації сьогодні витрачають шалені кошти для того, щоб мінімізувати можливість негативного впливу людини на діагностику і лікування. Уже є діагностичні апарати, які роблять висновки без участі лікаря.

— Тобто об’єктивність цілковита?

— Авжеж. У пам’яті такої техніки є будь-яка патологія, яка тільки може бути в людини. Тому, не вкладаючи кошти в наукові дослідження, не можна очікувати якогось прориву від медицини. Візьмемо, приміром, нейрохірургію. Це справжнє рукоділля, бо в ній багато що залежить від самого хірурга. І це одна з небагатьох галузей в Україні, що перебуває на світовому рівні, і не лише ми їздимо вчитися за кордон, але й наші зарубіжні колеги приїздять переймати знання і вміння до нас. І не тільки вчаться, а й пропонують нам співпрацю. Ми маємо сьогодні зовсім мізерну кількість тих хірургічних втручань, якими ми не володіємо. У нас уже щонайменше десяток договорів з великими науково-дослідними центрами і клініками всесвітнього визнання, з якими ми намагаємося, використовуючи в тому числі можливості грантових програм, інтегруватися в сучасну науку. Без цього, вважаю, ми не можемо бути на рівні навіть тієї України, що була ще десять років тому, коли були справді обмежені можливості. Тепер ці можливості кращі. Плюс зменшення візового бар’єра, перспективи співпраці в рамках Асоціації з ЄС. Отож усе залежить насамперед від керівників закладів охорони здоров’я. А тому ми підтримуємо закон про автономізацію лікувальних закладів, з нетерпінням чекаємо від Кабінету Міністрів підзаконних актів, щоб він запрацював.

— Інститут готовий до роботи на умовах госпрозрахунку?

— Так. І для цього є всі підстави. Про інтенсифікацію нашої праці я вже казав. База перейти на нього також дає змогу. Крім усього, до нас готові їхати на лікування і з близького, і з далекого зарубіжжя. Така само затребуваність і в інститутах Амосова,

Шалімова, інституті серця, з якими ми співпрацюємо в рамках НАМНУ. Очікуємо, що найближчим часом, коли повною мірою запрацює закон про автономізацію, з’являться більші можливості залучати приватний капітал на взаємовигідних умовах для розвитку технологій. І, врешті-решт, сподіваємося на поліпшення в Україні інвестиційного клімату. Очікуємо, що за детінізації економіки і за стабільного її зростання нарешті буде ухвалено закон про обов’язкове медичне страхування. І це дасть черговий поштовх розвитку вітчизняної медичної науки і практики.

Київ.

ДОВІДКОВО

Щорічно в стаціонарах Інституту нейрохірургії лікуються шість тисяч хворих і понад 30 тисяч роблять це амбулаторно. Дуже істотна допомога надається постраждалим у зоні АТО — і військовим, і цивільним громадянам. В інтенсивному режимі працює 18 інститутських клінік і дві виокремлені групи — болю та ендоскопічної нейрохірургії, які запроваджують найновіші малоінвазійні методики. Щорічно в установі проводять майже п’ять тисяч операцій.

 

Всі статті рубрики На головну