Нині гість нашої постійної сторінки — народний депутат восьмого скликання Геннадій Григорович КРИВОШЕЯ, обраний за списками «Народного фронту». Він — із молодих політиків, йому 40. За фахом — учитель історії та правознавства. А ще він — багатодітний тато, тож має нагоду поділитися власними секретами виховання нового покоління українців.
— Мене виховували, мабуть, так само, як у кожній радянській родині, — розпочинає свою розповідь Геннадій Григорович. — Звісно, були певні правила, до яких батьки привчали змалечку. Передовсім — не брати чужого (тобто не красти) і нести повну відповідальність за свої проступки.
— А хто ваші батьки?
— Мама моя Галина — звичайна працівниця, швачка, нині вона на пенсії. Тата Григорія, на жаль, уже немає. Він був простим лісником.
Я ріс у родині сам. А тепер у моїй власній родині нас вже п’ятеро: я, дружина моя Наталія і троє дітей. Першою народилася двійня — Андрійко та Софійка. Їм уже по вісім років. Меншенькій Марійці тільки три.
Дружина нині у декретній відпустці, але паралельно ще займається підприємницькою діяльністю. Проте родина, безперечно, на першому плані. Жінка багато часу приділяє нашій дітлашні. А обов’язок тата, як правило, обмежується тим, що я завожу дітей до школи, забираю звідти і приділяю їм час у суботу-неділю.
— І скільки ж ви часу виділяєте у вихідні дітям?
— Практично весь, якщо не потрібно кудись там їхати. Але основне завдання батьків — якнайбільше часу бути з дітьми, причому не просто перебувати в одній кімнаті, а займатися з ними якимись спільними справами, що їх цікавлять. Я з ними, приміром, малюю, дружина любить зі старшою донькою займатися бісером. Ми часто купуємо набори для дитячої творчості і працюємо з ними. Дівчата у нас творчі, люблять робити зачіски — усім, починаючи від мами і закінчуючи татом.
— А син ваш чим цікавиться?
— Той полюбляє автомобілі, з нетерпінням чекає, коли тато посадить його за кермо і... потроху опановує навички управління авто. А ще ми з ним граємо у футбол... У нас чимало спільних інтересів, але знов-таки — коли у тата є на це час.
— На сімейний відпочинок у народного депутата вистачає часу?
— Менше, ніж хотілося б. Улітку, приміром, відпочити вдалося. Ми їздили на сім днів на море під Одесу, в Затоку. Додам, що відпочиваємо тільки в Україні, за кордон не їздимо. Добре це чи погано, поки що не можу сказати. Можливо, через декілька років заплануємо подорож і за кордон. Діти опановують німецьку мову в школі з поглибленим вивченням іноземної. Я мрію, аби вони мали нагоду поспілкуватися з носіями мови і отримали додаткову практику...
— Хобі маєте?
— Моє хобі — це сім’я. Ми можемо разом і пограти на гітарі, і поспівати. Старші діти вчаться гри на фортепіано. А ще мої діти люблять розповідати якісь кумедні гуморески. Знаєте, на кшталт: «Відірвало одразу шість». — «Шість зубів?» — «Ні, шість вагонів, зуби вибив машиніст...» Десь із цієї серії...
— Спортом займаєтесь?
— Намагаюся хоч іноді ходити в спортзал, бо цього потребує стан здоров’я...
— Домашні улюбленці є?
— Є котик. Наш племінник підібрав, коли його ледь не переїхав вантажний автомобіль. Приніс до нас зовсім маленького. Відтоді ми за ним доглядаємо.
— У вас слухняні діти? Доводилося карати їх за неслух?
— Карати ні, а от отримувати певні зауваження їм доводилося. І навіть із підвищенням голосу. Нині, мабуть, більше від мами, бо тато весь час на роботі. Крім покарання, зазначу, є різні методи виховання, і ми намагаємося їх застосовувати, але щоб у жодному разі не постраждала психіка маленького громадянина. При цьому батьки для дитини повинні залишатися беззаперечним авторитетом...
— Основні життєві принципи, які б ви хотіли, щоб діти засвоїли від вас як від батька?
— Мені хотілося, аби вони дотримувалися в житті певних правил. Для прикладу розповім історію. Одного разу мій Андрій побачив, як чоловік викинув цигарку з вікна автомобіля. Ми також їхали в машині, зупиняємось, я відкриваю обидва вікна — заднє і своє переднє — та й кажу до порушника: «Вам дитина зробила зауваження, що ви викинули недопалок у недозволеному місці». Чоловік вибачився, зупинився, вийшов із автомобіля і підняв його.
А все почалося з минулого навчального року. Вчителька у школі провела серйозний урок щодо забруднення довкілля, розповіла про сортування сміття. Мушу зазначити, що ми й до цього дотримувалися правил екології, але той урок мав певні наслідки: після нього діти зробили мені зауваження, звернувши мою увагу на те, що у сміттєвому баку разом — і пластик, і картон, і інші відходи. Відтоді ми намагаємося сортувати сміття, хоча комунальні служби не забезпечують належної його утилізації та переробки. Однак ми все одно дотримуємося правил. Дітям було легко звикнути (вони вже інше покоління), а нас іноді гальмують старі звички, трохи важче адаптуємося до нових правил.
Буквально нещодавно їхав на роботу і на Печерську спостерігав картину: людині упхнули рекламну листівку в ручку дверцят машини. Чоловік підійшов і ту рекламу просто жбурнув на землю. Я все бачив, зафіксував, зробив зауваження: підніміть. А він мені: це не моє. Я змушений був перекрити виїзд на дорогу. Йому довелося повернутися назад, підняти той папірець і вибачитися... Звісно, він може завтра зробити так само. Та я не втомлюся робити зауваження. Бо вважаю, що тільки власним втручанням та власним прикладом зможемо перевиховати своїх співвітчизників. Ви ж тільки погляньте, що коїться на наших узбіччях! Невже усім байдуже до того? Виховувати потрібно і дітей, і дорослих.
— А проблеми через такі зауваження бувають? Особисто у вас, у дітей?
— У мене проблем не буває. А от у дітей... До мене якось підійшла шкільна вчителька і каже: ваша Софія мені допомагає всім робити зауваження. А дочка потім скаржиться, що через це з нею мало хто дружить. Довелося пояснити, що той, хто розуміє її зауваження, той і є справжній друг, а щодо решти не потрібно перейматися...
Розмовляла Ірина ЛЬВОВА.
Фото з сімейного архіву депутата.
