Народний Герой України, військовий лікар з позивним «Ксю» з другого батальйону 93-ї механізованої бригади Тетяна Новикова і заступник командира 308-го окремого інженерно-технічного батальйону Костянтин Васюк з Вінниччини у Новорічну ніч піднімуть келихи з шампанським за тих, хто нині в окопах на Донбасі. Згадають побратимів — з радістю про живих і смутком про тих, які не повернулися додому. Як вони відзначали новорічне свято у зоні АТО, пам’ятають до найменших подробиць. 2016-й обоє зустрічали на Донеччині. У різних місцях. Однаковими були тільки зорі над головою і багато снігу під ногами.

 

Костянтин Васюк (крайній ліворуч) і його син Костя (поруч) разом із побратимами.

Фото надано автором.

Найдорожчою з п’яти нагород Тетяна Новикова вважає орден «Народний Герой України».

Фото автора.

— Незадовго до настання Нового року мене викликав комбат, — згадує пані Тетяна. — Сказав, що виїжджаємо на завдання. Запитав, скільки у нас в запасі протизастудних препаратів. Їх мали вдосталь — від болю в горлі, від кашлю, від температури... Треба було сформувати з них невеликі пакуночки, додавши до кожного вітаміни. Часу на це відводилося небагато. Впоратися допомогли колеги з нашого медичного підрозділу.
Під час роботи медики здогадалися, що саме задумав командир. «Такі незвичні новорічні подарунки готувала вперше в житті, — каже пані Тетяна. — Дарувати під ялинку медикаменти?!. За такий гостинець на мирній території назвали б диваком, а там... Мороз уночі дужчав до 10—15 градусів. І вдень пощипував».
Під’їхала «беха», так співрозмовниця назвала бойову машину піхоти (БМП). Крім механіка-водія, у ній перебував комбат і начальник штабу. Лікарю «Ксю» дали маскувальний халат. «Їдемо вітати бійців, на першу лінію, — сказав комбат. — Ви будете у ролі Снігуроньки. Маскхалат гарно доповнить образ...»
Майже двадцять постів об’їхала у той морозний вечір БМП. «Зустрічайте Снігуроньку». Такими словами комбат починав розмову на кожному з них, — розповідає Тетяна Новикова. — Я після тих слів додавала свою фразу: «І двох Дідів Морозів». Медичними пакунками командир не обмежився. Мав свої гостинці — мандарини, апельсини, печиво, цукерки, цигарки.
Як стверджує медик, дорожчою для солдатів була увага, потиск руки командира і його особисте привітання зі святом. Він не покликав їх у штаб, щоб там вручити подарунки. Сам приїхав на позицію. На жодній із них не чекали такого візиту. «А я думав, ви там у штабі вже стіл накрили! — з усмішкою мовив один із бійців. — А тут комбат у ролі Діда Мороза. Від душі спасибі. Зігріли словом і потиском руки».
У розташування підрозділу повернулися незадовго до 12-ї ночі. У медпункті на лікаря з нетерпінням чекали. У приміщенні смачно пахло картоплею у мундирах. Удень приїжджали волонтери, привезли гостинці і салат «Олів’є». Були на столі також квашені капуста, огірки та помідори, з м’ясного — ковбаска, на десерт — цукерки. Не обійшлося і без шампанського.
Лікар-педіатр Тетяна Новикова в АТО поїхала добровольцем. Найстрашнішою сторінкою стали бої під донецьким аеропортом, де рятувала «кіборгів». Неспроста отримала п’ять бойових нагород. Найдорожчою із них вважає орден «Народний Герой України». На війні зустріла свою долю. Про вагітність не казала нікому, доки її можливо було приховати. Бронежилет зняла трохи більше як за місяць до пологів. 7 квітня 2016-го у неї народилася дівчинка, яку назвали Даринка.
Колядники приходили
«У Новорічну ніч з 2015-го на 2016-й ми чи не вперше зібралися разом майже всім батальйоном, — розповідає колишній заступник комбата 308-го окремого інженерно-технічного батальйону Костянтин Васюк. — Структурні підрозділи постійно перебували на завданні. Будували укріплення, захисні споруди. Під час робіт нас добре було видно з ворожої сторони. Неодноразово потрапляли під обстріли. На завдання виходили частіше, ніж штурмові батальйони. Пройшли Попасну, авдіївську промзону, шахту «Бутовка», Світлодарську дугу. Перед Новорічним святом порадилися і вирішили хоча б на одну ніч зібрати всіх разом. Комбат дав команду — і до вечора всі прибули на місце дислокації».
Розташовувалися бійці у старих приміщеннях покинутого автотранспортного підприємства у Бахмутському районі Донеччини. Більшу частину споруд переобладнали під казарму. Одну з будівель пристосували під їдальню. Саме тут зібралися гуртом. Була ялинка. Військові кухарі доповнили меню продуктами, що їх привезли волонтери. На декількох картонних ящиках великими літерами значилося «Васюк Костянтин». Це земляки з Калинівки заїжджали вдень 31 грудня. Співрозмовник жалкує, що не вдалося зустрітися. Подякувати, руку потиснути за такий гостинець. Каже, вдень він був на завданні. Про посилки від земляків йому сказали, щойно повернувся у розташування батальйону. Згадує, що підприємці — брати Сергій і Володимир Павлюки передали навіть велику морозильну камеру для зберігання продуктів. Були харчові продукти від підприємства «Солодка хата» з Калинівки. Не довше, як дві години після 12-ї провели за столом у дружніх розмовах бійці. А тоді пішли відпочивати, бо наступного дня знову виїхали на завдання. Колядники з місцевих хлопчаків, які вранці навідалися до солдатів, ще встигли застати частину з них. Отримали гостинці.
Не обійшлося без «салюту». Навіть у таку ніч бойовики обстрілювали наші позиції. Заступник комбата тоді ще не знав, що ті постріли згодом відгукнуться болем у його серці. Троє дітей залишилося у нього вдома. Найстарший син, із таким само ім’ям, як у батька, — вже студент. Навчається у Ягелонському університеті у Кракові. Приїхав влітку на канікули і пішов слідом за татом захищати країну. Хлопець мав друзів у батальйоні «Карпатська Січ». До них і подався. Костянтин-старший навідувався до сина. Каже, відпроситися було нескладно. Діти комбата і старшини також зі зброєю в руках виконували завдання. Восени 2015-го Костянтин-молодший повернувся до Кракова. Але ненадовго. Оформив академічну відпустку і знову поїхав на Донбас. Тоді «Карпатська Січ» влилася у 93-ю окрему механізовану бригаду. Поки хлопці воювали, дружина Костянтина-старшого залишалася з двома донечками — маленькою Яринкою, вона з’явилася на світ у дні Революції Гідності, її батько тоді був на Майдані, а Марійка — першокласниця. Про перше поранення сина мамі не стали повідомляти. Дістав його у грудні 2015-го. Після лікування повернувся у підрозділ. Потім у хлопця влучив снайпер. Сталося це у червні 2016-го. Куля пройшла на виліт за міліметри від серця, але пробила легені. Так говорили лікарі. То були чорні дні для батька. Каже, Всевишній змилостивився над сином і ними всіма.
— Костю оперували у наметі, — розповідає батько. — Констатували клінічну смерть. Врятували земляки — бригада лікарів із Вінницького військово-медичного центру. Операцію робив хірург Костянтин Гуменчук. Асистентом була лікар із Калинівки Тетяна Дика. На ноги поставили у Харківському шпиталі.
... Під час спілкування Костянтин Васюк повідомив, що чекають сина на Новорічно-різдвяні канікули. 2017-й зустрічатимуть уже у родинному колі. Наступного дня прийматимуть гостей. У Васюків багато друзів. Костянтин-старший працював головою Калинівської райдержадміністрації, дуже активна людина. До речі, заяву на звільнення з посади подав добровільно. Того вимагала політична ситуація. Його проводжали тривалими оплесками. У році, що минає, його удостоїли відзнаки «За заслуги перед Вінниччиною».

Віктор СКРИПНИК.

Вінницька область