У столичному театрі «Золоті ворота» в рамках проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ» відбулася прем’єра вистави «Детектор брехні» за п’єсою Василя Сигарєва. Режисер — Даяна Зима. Художній керівник постановки — Стас Жирков.

За словами самого Сигарєва, він задумав п’єсу, підглядаючи за якимось, очевидно, уявним сімейством Бизових. Вони — пересічні обивателі, котрі мешкають у типовій квартирі, серед типових побутових речей. Вони, на думку автора, цілком могли вплутатися у вигадану ним історію.
Драма, комедія чи лірична мелодрама? Вирішуйте самі. Парадоксально актуальна ситуація: п’яний чоловік заховав від дружини зарплату, а на ранок не зміг ті гроші знайти. Дружина хоче знати правду й запрошує до хати гіпнотизера, візит якого приніс багато інтриг і відкрив кілька сімейних таємниць.
Отож, квартира Бизових. Тут мешкає проста сім’я, яку з’їдають сірі будні, невдоволення одне одним і, звісно, побут. Сценографія точно цитує локацію однієї із пошарпаних середньостатистичних квартир. Єдине, що справді жахає, це розвішана по кімнаті запрана білизна в бридких жовтих плямах.
Перед нами троє неоднозначних персонажів: Борис, Надя і Микола Миколайович. Актори показали своїх героїв у всьому колориті й багатогранності. Вони наче оголюють на сцені повсякденну реальність. Може, часом гіперболізовану, але до болю правдиву.
Обклавшись пляшками з-під горілки, кволий Борис (Богдан Буйлук) сидить, скуйовджений, перед телевізором і вислуховує чергові докори та образи дружини. Він надто безсилий, щоб протистояти чи заперечувати жінці, яка неприховано домінує над ним. Борису все остогидло. П’є, щоб утекти від реалій та життєвих проблем.
Надя (Христина Федорак) втілює в собі образ жінки-хабалки. Навіть червона обтягуюча сукня не додає їй шарму та жіночності. В цій парі саме вона мужчина! У актриси досить промовиста пластика й манера розмовляти. Вона з матюками ганяє по хаті чоловіка, в рази меншого від неї за комплекцією. Всіляко намагається його принизити. А на піку агресії душить Бориса тим самим матрацом із підозріло-жовтими плямами.
Микола Миколайович (Владислав Онищенко) виступив у ролі живого «детектора брехні». Трохи невпевнений, звичайнісінький собі професор в окулярах і з дивним кейсом в руках. Завдяки його гіпнозу подружжя дізналося не тільки про сховані гроші, а й про зраду та про те, скільки в кого статевих партнерів. Також Надя дізнається, що сукня, в якій вона зараз і яку одягає на всі свята, насправді коштувала 91 гривню, а не 450, як казав їй чоловік. А та сукня для Наді була чи не єдиним символом любові.
Борис — на межі інфаркту, у Наді — паніка. В розпачі вона вирішила спокусити гостя, наїжджаючи на нього всім тілом. Але на цю провокацію гіпнотизер не піддався. Він, як виявилося, любить тварин, а не людей.
Але театр не ставить крапку на гумористичній ноті. Фінал вистави переносить героїв і глядачів у ліричне середовище, де люди мають прощати один одному слабкості й гріхи. Режисер і автор закликають не розмінюватися на дрібниці й цінувати тих, хто поруч із тобою.
«Любіть один одного вічно. Адже життя дається людині тільки один раз, і буде страшенно прикро, якщо витратити його на якусь марну брехню і жалюгідну ненависть. Любіть один одного, благаю вас. І будьте щасливі. Завжди». Ці банально-повчальні слова належать самому авторові.

Ярослава ГОРЯЧЕВА.