Забезпечити розвиток вітчизняного оборонно-промислового комплексу цілком можливо. Якщо буде бажання. Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) разом із іншими інституціями та об’єднаннями вивчав цю тему досить прискіпливо. Є питання очевидні, є і привід для дискусії.

Із очевидного. ОПК України потребує інвестицій, технологій та професійного менеджменту. Наприклад, для зняття проблем щодо створення спільних із зарубіжними партнерами підприємств (а саме це забезпечить входження на український ринок потужних інвесторів) необхідно надати підприємствам усіх форм власності право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність під наглядом держави, але без обов’язкового звернення до спеціальних експортерів із запровадженням державної сертифікації виробництв. Це не тільки зменшить фактичні витрати (орієнтовно на 5—7 %), які відраховуються у вигляді комісійних спецекспортеру, а й зробить для інвестора можливою реалізацію продукції третім країнам (разом із українськими партнерами та виробництвом на території України). Удару по «Укрспецекспорту» не буде — його обійдуть лише 10—20 потужних компаній, решта 100—150 скористаються його послугами.
Якщо брати питання розвитку внутрішнього ринку, то необхідно законодавчо зафіксувати залучення приватних підприємців до реалізації завдань ОПК та розвитку державно-приватного партнерства. А також забезпечити фінансування державою підготовки серійного виробництва оборонної продукції на підприємствах усіх форм власності в разі включення її у замовлення. Варто врахувати і грошову винагороду при впровадженні розробок (роялті). А також удосконалити діяльність військових представництв щодо контролю якості продукції, а не погоджування розрахунково-калькуляційних матеріалів.
Але більш вагомим питанням є створення у структурі уряду органу виконавчої влади, який би формував та реалізовував воєнно-промислову політику держави. До останньої має належати й розробка Кабінетом Міністрів України принципів національної системи сертифікації зразків озброєння та військової техніки за стандартами НАТО й завдань щодо утворення мережі лабораторій з випробування ОВТ вітчизняного виробництва за стандартами Альянсу. На розв’язанні цього питання вже тривалий час наполягає найпотужніше об’єднання приватного сегменту ОПК — Ліга оборонних підприємств України. Зважаючи на наявність 16 замовників, цей орган покликаний також формувати загальну потребу всіх силових відомств, відповідати за впровадження нових технологій, створення спільних з іноземними партнерами виробництв, уніфікацію та стандартизацію ОВТ, включно зі створенням мережі випробувальних лабораторій.
Саме той урядовий орган має стежити, щоб підтримка імпорту не вдарила по вітчизняних виробниках. Як, наприклад, це нині відбувається у літакобудуванні. А саме — парламент підтримав пільги для завезення іноземних регіональних літаків в Україну (їх Верховна Рада продовжила до 2023 року — для повітряних машин вагою від 10 до 30 тонн і місткістю від 44 до 110 пасажирів, тобто прямих конкурентів Ан-140, Ан-148, Ан-158).
Ще більш болючими є ухвалення рішень на прямий імпорт. Так, експертні організації збентежені одноосібним ухваленням міністром МВС Арсеном Аваковим рішення закупити у Франції величезну партію з 55 гвинтокрилів виробництва компанії Airbus Helicopters. За такі кошти можна побудувати майже десяток різних літаків Антонова — для Міноборони, ДПСУ. Йдеться передусім про машини родини Ан-148/158/178 і Ан-132. На тлі передбачуваного імпорту на підтримку вітчизняного авіабудування на наступні п’ять років влада запланувала 7,5 бюджетних мільярда, чого, за оцінками ЦДАКР, явно не достатньо за умов необхідних закупівель іноземних комплектуючих. Вважаємо, що в режимі виведення галузі з кризи на прямі замовлення має йти не менш як 2,5—3 млрд грн щороку.
У ЦДАКР переконані, що на найвищому рівні має бути вирішено питання кредитування авіапрому під адекватні річні процентні ставки, зокрема й через іноземні банки під державні гарантії уряду України. Скажімо, Бразилія для розвитку Embraer для кредитування встановила кредитну ставку
3—3,5%. У нас, на жаль, поки що по-іншому. Так, згадана ліга звернулася до керівництва Нацбанку з пропозицією розглянути можливість введення для ОПК спеціального режиму кредитування в умовах війни. Проте в НБУ заявили про відсутність важелів впливу на ініційований ОПК перегляд політики кредитування оборонної промисловості у воєнний час. І запропонували для вирішення цих проблем звернутися до Верховної Ради з проханням прийняти низку законів про особливості управління державними банками, відновлення кредитування, а також підвищення ефективності процедур банкрутства.
Ще одна хвороба ОПК — непрофесійний менеджмент. На прикладі найбільшого високотехнологічного підприємства літакобудування — ДП «Антонов» — стало зрозуміло, що потрібна цілковита ревізія кадрової політики в галузі. Експерти наполягають: через непрофесійність менеджменту лише з червня 2015 р. по березень 2018 р. відбулися такі жахливі події в житті ДП «Антонов», що з рівня світового партнера підприємство скотилося до рівня фірми другого гатунку. Отже, годі призначати на головні посади в ОПК людей, які не мають жодного стосунку до галузі, до профілю діяльності. Тож для розвитку потрібні рішення державника, формування замовлень за підтримки вітчизняного виробника та певна політична воля, якої у цій сфері часто бракує.

Валентин БАДРАК,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР).