Перед митним постом у Раві-Руській на Львівщині по зебрі прогулювалися зо три десятки протестувальників. У гарному взутті, добре вдягнуті, усміхнені — вони зовсім не нагадували згорьованих безробітних, яким важко зводити кінці з кінцями. Весело махали руками митникам і прикордонникам, як старим знайомим. Час від часу пропускали по кілька машин до кордону і знову змикали ряди.

Перед митними постами двічі перекривали дороги, протестуючи проти запровадження змін правил ввезення товарів в Україну, що почали діяти з нового року. Вимагали скасувати норму закону про 24 години і дозволити безмитне ввезення товарів на суму 500 євро протягом доби, як донедавна.

Мета цих змін всім була очевидною — унеможливити «човниковий бізнес», джерело доходів не лише жителів прикордонних районів, а контрабандної піраміди, що процвітає на Львівщині та в інших прикордонних областях західної України.

«Мурахи» з пішохідного переходу

У селі Шегині Мостиського району діє єдиний пішохідний перехід на західному кордоні. Збудували його з єдиною метою — спростити контакти між родичами, які проживають по обидві сторони і були штучно розділені кордонами. Але цей перехід отримав інше призначення — став Клондайком для човників, і не тільки для них.

Усе починалося з малого «бізнесу». Селяни з навколишніх районів брали по дві пляшки горілки і кілька пачок цигарок, переходили кордон, продавали свій крам і купляли дешеві продукти.

Згодом перехід окупували «човники». Добиралися зі Львова електричкою, скуповувались і поверталися додому. Наступного дня приходили на ринок і розпродували польські товари, які за якістю кращі за турецькі чи китайські.

Далі — більше. Підприємливі бізнесмени почали їхати автомобілями. І придумали унікальний спосіб, як не платити мито. Навантажені машини зупинялися біля пішохідного переходу. І «мурахам» пропонували трохи підзаробити. Перенести через кордон ящик з товаром. Скільки того кордону? 100 метрів! Взяв ящик, переніс і отримав 50—100 грн. Два рази перетнув митницю і заробив денну зарплату кваліфікованого робітника. І не треба гарувати.

Порожня машина перетинала кордон, і на нашій стороні «мурахи» знову завантажували її товаром. Все ніби законно і до нічого не підкопаєшся.

Із нового контрабандного бізнесу годувалися всі. Митники, бо закривали очі, як партії товару переносили через пішохідний перехід. Поліція на дорогах, бо з кожного зупиненого автомобіля платили данину. «Бізнесмени», бо польський товар на львівських ринках перепродували на 25—40 відсотків дорожче.

Тільки пересічні галичани дивувалися і запитували: чому при наших мізерних зарплатах у Польщі товари дешевші, ніж в Україні?

Малий прикордонний рух розширили аж до тридцятикілометрової зони. Деякі популісти пропонували мало не до Львова. На човниковому бізнесі піарилися навіть депутати та відомі політики.

Крапля камінь точить

Минуло майже два десятки років успішного процвітання човникового бізнесу — і не тільки човникового. Контрабанда на кордоні породила нових українських доларових мільйонерів. Повз «мурах» через митницю їхали перевантажені фури і не платили митних зборів. Це все люди бачили і кивали головами. Що з нас візьмеш: ми сумками возимо товар, а вони автомобілями?

Контрабандні потоки давали швидкі гроші й спустошували людські душі. Можна ж нічого не робити і заробляти казкові капітали. На цьому «бізнесі» виросло ціле покоління молодих людей, які вже не будуть працювати. Вони лише думатимуть про те, як би створити чергову схему й отримати надприбутки. Це не бізнесмени, це творці схем, які хочуть далі робити гроші з повітря.

Саме на кордоні народилися перші схеми. Шукаєш знайомих митників, створюєш собі віконце — і вези скільки заманеться.

Схеми починалися з товарів, а згодом перекинулися на перевезення повітря. На кордоні в документах фіксували, що українська фірма ніби вивезла товар за кордон. А через півроку цій фірмі повернули податок на додану вартість — вона ж товар експортує.

Зараз важко сказати, скількох мільйонерів наплодили контрабандні схеми. Але їх було майже порівно як серед бізнесменів, так і серед митників. Деякі з них навіть намагалися прорватися у велику політику. Але далі обласної ради не просунулися. Там вони сиділи поряд — контрабандисти і митники.

У невеликих містечках поблизу кордону виросли сучасні «царські села», збудовані на контрабандні гроші. Це нагадування про золотий вік процвітання контрабандних схем. Але так вічно тривати не могло.

Що цікаво, ніхто з акул, які здобули легкі гроші з повітря, не закріпився ні на своїй посаді, ні в бізнесі. У кращому випадку вони перетворилися в рантьє, які досі живуть з вкладених у прибуткові сегменти економіки грошей. Їх тепер ніде не видно, хіба що в прикуплених ресторанах і готелях.

А тепер про човників, які повертаються з-за кордону і розхвалюють тамтешні дороги і високі зарплати. Ці ще не втрачені, вони можуть швидко перебудуватися і знайти інші джерела доходів.

Запровадження нових митних правил ввезення товарів — це шок для човників. Економічна ситуація на Львівщині змінюється. Відкриваються нові підприємства, які пропонують до 8 тис. грн зарплати і ще довозять робітників з сіл на виробництво.

Представники одного з таких заводів приїхали в Раву-Руську на пікетування кордону — і запропонували людям роботу. Але жодного учасника пікету не зацікавила можливість мати постійне місце праці. Натомість вони пообіцяли знову перекрити дорогу до кордону, якщо не змінять правила ввезення товарів в Україну.

Пошуки компромісу

Після кількох акцій, не відчувши підтримки жителів прикордонних районів, човники пішли на компроміс.

З учасниками пікету поспілкувався народний депутат України Андрій Антонищак від БПП. Вони вже не були такими категоричними.

— Ми не човники, — говорили вони. — Їздимо до Польщі раз на місяць за покупками. Це несправедливо, що нас змушують ночувати в готелі або платити мито.

— Це звичайні люди, які погоджуються навіть на те, щоб безмитно ввозити товари від трьох до п’яти діб, — поділився враженнями від діалогу Андрій Антонищак.

Голова ОДА Олег Синютка був більш категоричним: «Жодних протестів мешканців прикордонних територій не було — відбувалася спроба контрабандистів та хабарників повернути назад безмитні потоки. Насправді вони крали у людей. Адже ті, що працювали на підприємствах, не отримували зарплати, бо їх конкурент завозив товар на територію України без мита та акцизу».

На думку очільника області, так звані човники та «мурахи» — вершина айсбергу. Контрабандисти у сусідній державі подрібнюють великі партії товарів, перевозять через кордон, а потім знову складають. Як з ними може конкурувати український виробник?

Ці схеми діють не тільки на Львівщині — на всій лінії кордону.

Начальник Львівської митниці Левко Прокіпчук запропонував компромісний варіант: внести зміни до законодавства і дозволити раз на місяць придбати товари для особистих потреб без перебування за кордоном 24 години вартістю до 500 євро і вагою до 50 кг. Як ви думаєте, скільки осіб підписалися під цією петицією? Один!

Черг поменшало

Окрім шоку для човників, вже маємо один позитив: після запровадження нових правил, вантажні потоки на кордоні зменшилися, хоч раніше щороку приріст становив 7—8 відсотків. Уперше за чотири роки.

Температура на кордоні понизилась. Масових акцій не вийшло. Очевидно, що ми стали свідками, як шляхом «шокової терапії» прощаються зі старим минулим. Очевидно й те, що, як у старі добрі часи, запізнюємося і запроваджуємо нововведення вчорашнім днем.

Львівська область.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.