Сьогодні виповнюється 157-ма річниця перепоховання Тараса Шевченка з холодної чужини у рідну землю. Виконуючи заповіт Кобзаря, українська громада 22 травня 1861 року на руках перенесла тіло поета з петербурзького цвинтаря «в Україну милу».

Наймасштабніші заходи, присвячені цій даті, відбуваються у Каневі. Зранку дзвони 800-річного Свято-Успенського собору сповістили про початок молебню за праведну душу українського генія і пророка. Саме тут, від стін древнього храму, розпочався 157 літ тому останній шлях Тараса Шевченка до місця вічного спочинку — на Чернечу гору. І цього дня учасники урочистої ходи «Останнім шляхом Кобзаря» здолають семикілометровий перехід від храму до найвищої духовної вершини України — до могили батька української нації.

«Травень квіти зібрав зі всієї України і сльозою скропив, і вірою повив, та встелив Кобзареві останню путь з Петербурга до його вічного тихого дому — на Чернечу гору, що стала Тарасовою», — написала у своєму творі учасниця всеукраїнського конкурсу учнівської творчості Вікторія Пінчук. Талановиті діти з усіх областей, переможці щорічного конкурсу, присвяченого пам’яті Тараса Шевченка, зберуться 22 травня у Каневі, щоб отримати свої нагороди біля святого для кожного українця місця.

Музей Кобзаря на Чернечій горі зустрічає гостей у ці травневі дні виставкою мистецьких творів «З Україною у серці» лауреата Шевченківської премії Феодосія Гуменюка. Розгорнуто також книжково-ілюстративну виставку «Пророчий заповіт генія», епіграфом до якої обрано слова ще одного Шевченківського лауреата Яреми Гояна: «Станемо перед Шевченком серцем до серця, станемо як перед власною совістю, і нехай нам з небосяжного чола жертовною любов’ю до України освітить наше воскресіння і прийдешні многія літа...».

Лідія ЛІСОВА.
Фото з архіву Євгена Бруслиновського.