Уже стало аксіомою, що еклектичне копіювання будь-яких систем зазвичай зумовлює стагнацію в певній галузі або й у загальнонаціональному масштабі. Зазначене, зокрема, стосується намагання Міністерства освіти і науки України форсованими адміністративними засобами вивести українську науку на міжнародний рівень. Йдеться про нещодавно розкритикований вченими Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України проект нормативного акту «Про затвердження змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 17 жовтня 2012 року № 1112 «Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук».

Продовжуючи обговорення вищезазначеного проекту, одразу зауважимо, що будь-яка реформа здатна досягти успіху лише за поважного ставлення до об’єкта реформування, тим більше коли маємо справу з надзвичайно вразливим середовищем, яке упродовж десятиліть незалежного існування України могло лише мріяти про належні умови свого існування. Що, скажімо, було зроблено державою для поглибленого опанування українськими вченими англійської та інших іноземних мов. Практично нічого. Йдеться не лише про поверхове знання, що означає можливість спілкування на міжнародних форумах (на які, до речі, фінансування у нас не передбачено), а про глибинне засвоєння терміносистеми, понятійного апарату, стилю викладення матеріалу в певній галузі знань. Та й взагалі, чи законно застосовувати адміністративні методи оцінки статусу наукового працівника через іншомовні наукометричні cистеми, якщо вся попередня система його освіти не забезпечувала глибоких знань з іноземних мов? Доречніше на базі університетів і академічних інститутів започаткувати надання працівникам можливостей цільового безплатного опанування іноземних мов із залученням на державному рівні відповідних вітчизняних і закордонних фахівців.
Загалом не заперечуючи проти запровадження рейтингування наукових видань, слід зазначити, що таке рейтингування має бути започатковане насамперед на національному рівні, зі створенням відповідної національної наукометрії. Слід зважати й на специфіку, насамперед соціально-гуманітарного знання. Далеко не все з того, що є предметом наукового дискурсу на внутрішньодержавному рівні, має бути предметом обговорення на міжнародному рівні. Важко уявити собі читача з Великої Британії чи США, який, не знаючи достеменно чинної в Україні нормативно-правової бази, буде розбиратися в перипетіях аграрного чи кримінального права. І який сенс цей дискурс здійснювати через треті руки, в іншомовному середовищі. Хіба що для того, щоб перекрити доступ для зацікавлених вітчизняних теоретиків і практиків.
Хороший фахівець у певній галузі знань може глибоко знати свою справу і приносити користь, послуговуючись не англійською (чи якоюсь іншою), а своєю рідною мовою. А якщо його ідеї заслуговують виходу на міжнародну арену, держава зобов’язана надати йому допомогу. Натомість у нас майже нічого не зроблено для популяризації у світі україномовних видань, рівень яких не викликає сумнівів ані у вітчизняних, ані в зарубіжних фахівців. Таким є, зокрема, реалізований на базі Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України масштабний науковий проект — шеститомна «Юридична енциклопедія», в якій систематизовано досягнення в галузі правової науки і практики за всю історію існування України. Аналогів подібного проекту не існує на всьому пострадянському просторі, в тому числі й у Російській Федерації з її значно більшими можливостями. Тож чому б не перекласти зазначене видання англійською мовою, що й посприяло б розумінню з боку зарубіжних фахівців змісту публікацій українських науковців у галузі права.
Ще не запровадивши пропоновані Міністерством науки і освіти зміни, ми вже маємо парадокс, коли українські наукові видання є такими лише за назвою. А статті, які в них друкуються, — переважно російською або англійською мовами. Є навіть випадки, коли українські журнали друкуються за кордоном і таким чином втрачають ідентифікацію з країною свого походження. І не треба бути пророком, щоб спрогнозувати, що нові видання, які увійдуть у Skopus чи Web of Science, підуть тим же шляхом. Вірогідно, для такої країни, як Росія, це не означає серйозної загрози національній безпеці. Однак в умовах України, яка ще не вийшла з постколоніальної депресії і не відновила прав української мови у повному обсязі, це становить неабияку небезпеку. Ще не позбувшись експансії однієї іноземної мови (російської) ми можемо отримати взамін іншу (англомовну) експансію. У разі масового переходу українських науковців на англійську, вони перестануть розробляти українську наукову термінологію. І це стане ще одним ударом по українській мові. Насторожує й те, що в поле зору реформаторів вітчизняної науки потрапили дві наукометричні бази, хоча у світі їх існує значно більше, й для різних галузей вони мають різне значення. Принаймні така підвищена увага наштовхує на думку про цілеспрямоване лобіювання чиїхось інтересів. До того ж і Skopus, і WoS більш поблажливо ставляться до журналів з фізики, математики, астрономії, хімії, медицини тощо. Тож просування соціально-гуманітарних видань у ці бази наштовхнеться на значні перепони.
З чого мало б починатися реформування української науки? На наше переконання, з переліку можливостей, які здатна надати вченому держава. А вже тоді можна формулювати вимоги до вченого, створювати рамки, в яких має відбуватися здорова конкуренція. Поки що всі реформи лише ускладнювали життя й можливості для нормального заняття наукою українським вченим, створювали для них штучні бар’єри, які лише підвищували затрати на заняття науковою діяльністю. Зважаючи на це, доцільно висловити деякі пропозиції для утвердження національної науки як рівноправної у світовому науковому просторі.
По-перше, слід розробити й поступово здійснювати державну програму з комплексної підтримки, розвитку і просування кращих вітчизняних наукових видань у провідні наукометричні бази. Зазначена програма має передбачити заохочення фізичних та юридичних осіб, які надають фінансову допомогу науковим установам, а також всебічну підтримку видавництв, які друкують наукову продукцію.
По-друге, доцільним є створення дорадчих органів при Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти та при Міністерстві освіти і науки України для опрацювання пропозицій та системного реформування науково-освітньої сфери.
По-третє, враховуючи специфіку наукових проектів у соціально-гуманітарній сфері, зміст яких значно важче, ніж природничих, піддається вимірюванню на ефективність, слід розробити чіткі критерії їх оцінювання.
По-четверте, необхідно передбачити фінансування з державного бюджету участі українських науковців у міжнародних наукових заходах та стажування за державні кошти за кордоном й відповідно гарантувати сприятливі умови науковцям для роботи після проходження такого стажування й повернення в Україну.

Володимир ГОРБАТЕНКО,
академік Української академії політичних наук.