У Міністерстві діаспори Вірменії 30 травня — 1 червня відбувся 9-й Загальновірменський форум журналістів, у якому цього року взяли участь представники Вірменії, Арцаха й 70 країн, де працюють журналісти з вірменської діаспори. Діапазон питань, що їх обговорювали, дуже великий: від преси часів Першої республіки — до відгуків ЗМІ на внутрішньополітичні події у Вірменії.
Заступник міністра діаспори Вірменії Бабкен Тер-Григорян передав вітання від імені міністра діаспори Мхітара Айрапетяна, в якому зокрема, сказано: «З любов’ю вітаю вас у новій Вірменії і висловлюю глибоку вдячність із приводу вашої присутності та тієї підтримки, яку ви висловили під час оксамитової революції, котра перемогла завдяки волі всього вірменського народу, позначаючи початок національного пробудження, зміцнення вірменської державності та підвищення реноме країни».

На запрошення Міністерства діаспори Вірменії та за підтримки голови Київської вірменської громади Норіка Геворкяна мала можливість взяти участь у форумі й автор цієї статті Женя Церунян (на знімку).

Багато років по тому...

Літак українських авіаліній Київ—Єреван ще не приземлився в аеропорту «Звартноц», а в ілюмінаторі — просто посередині неба — з’явилися величний сивий Арарат і чотиривершинний Арагац...
Від «Звартноца» до Єревана веде Ечміадзінська траса. Праворуч від дороги, на височині, встановлено три дугоподібні колони на п’єдесталі з різнокольорового туфу; на найвищій — розгорнув на всю широчінь потужні крила бронзовий орел, за плечима якого сонце: вічне, могутнє, променисте. Це — стародавня військова емблема Вірменії, яка є оберегом західних рубежів Єревана. Звідси починається місто.
Ліворуч від дороги встановлено пам’ятник вірменському богу вогню Ваагну. Ще далі, на пагорбі — комплекс коньячного заводу. Виробництво коньяку у Вірменії розпочалося 1887 року.
Шлях від «Звартноца» до Єревана долаємо за 20 хвилин. Стояла спека, яку не в змозі були охолодити навіть фонтани Урядової площі.
Намагаюся подивитися на Єреван, який щодень стає дедалі красивішим, очима гостей. Навколо — приємні, солодкі пахощі, на вулицях і у дворах обпадає стигла шовковиця. Але найсолодше — це, повернувшись у рідну домівку на світанку, почути: «Доброго ранку, Вірменіє».

Єреванські дні

Літо, спекотний день. Біля підніжжя біблійної гори гордо та велично височіє рожевостінний стародавній і новий Єреван — столиця Республіки Вірменія.
Єреван не обмежений суто квадратними кілометрами та статистичними даними. Він сягає кожного куточка світу, де б’ється серце вірменина.
Протягом багатовікової історії Вірменія мала багато столиць. Останньою з них став Єреван, одне із найстаріших міст світу, який цього року відзначить своє 2800-річчя.
Вірменський народ зводив його з вірою та любов’ю. Свій дух і талант вклав він у майбутні покоління. Він пишається цим містом. Це місто — його життя.
Так, сонце — складова частина Єревана, як і рожевий туф, аеропорт «Звартноц», Цицернакаберд, площа Республіки, проспект Маштоца, безтурботні усміхнені діти, красиві юнаки та дівчата, життєрадісні та стомлені бабусі, здивовані та вражені гості. Це вічне місто світосяйних мрій зачарує кожного, хто його відвідає.
Тут минуло моє дитинство... Тут почалося моє становлення... Довгі роки розлуки були для мене, немов біль... Тому так нетерпляче й трепетно зустрічаю друзів, рідних і колег, спрагло розмовляю з людьми різної долі. І немов доповнюю биття свого серця биттям сердець цих простих і добрих людей, биттям серця мого народу, який будує свою державність, биттям сердець тих відважних бійців, які віддали свої життя, захищаючи рідну землю. Глибока повага й вічна пам’ять усім полеглим. У пантеоні Ераблур cхиляю голову у хвилині мовчання, кладу квіти і запалюю ладанку біля їхніх могил, що ведуть у безсмертя.
Вірмени — нечисленний народ, тому не мають права забувати рідну мову, тим більше що й так у світі вірменською розмовляє дуже мало людей. Не треба штучно зменшувати їхнє число. Думаю, сповнена вірменського духу газета «Арагац», яка виходить у Києві понад двадцять п’ять років, — це той чинник, який має згуртувати вірменів в Україні та стати для них підтримкою.

Матенадаран

Перед фасадом визначної пам’ятки височіють базальтові скульптури стародавніх діячів освіти та науки; у центрі їх — творець вірменського алфавіту Месроп Маштоц. Матенадаран — науково-дослідний інститут, знамените й унікальне сховище рукописів, багатьом із яких уже десятки століть.
Тут зберігається понад 16 тисяч рукописів, що відтворюють багатовікову історію вірменського народу, його культуру, літературу, досягнення в області природничих наук, мистецтва перекладу. 14 тисяч із них написані вірменською мовою, решта — іноземними. Це праці вірменських істориків V—XVIII ст.
Екскурсовод із задоволенням знайомить із раритетами та їх історією. Цікава доля рукопису «Проповіді» м. Муша. В 1204 році сельджуки схопили її власника й викрали «Проповіді». Вірмени всіх країв зібрали чотири тисячі срібних драмів і викупили, звільнили з полону рукопис і понад сім століть зберігали його в Муському апостольському монастирі. В 1915 році вірмени, рятуючись від геноциду, забрали із собою цей скарб. Щоб легше було нести двопудовий рукопис, його розділили на дві частини, одну з яких принесли в Ечміадзін, а другу, яку не змогли нести далі, сховали у дворі церкви в Ерзерумі. Цю другу половину потім випадково виявили під руїнами і пізніше відправили в Ечміадзін, щоб з’єднати з першою.

На мальовничому березі Севану

Якщо ти у Вірменії — неодмінно побуваєш на високогірному реліктовому озері Севан, прагнучи помилуватися чистими водами синьоокого красеня та хоч годинку відпочити на його узбережжі.
Наша машина з Єревана їде на північ, долає гори й ущелини, проїжджає поля та степи, спекотну смугу нагір’я і опиняється на березі Севану, розташованого на висоті майже дві тисячі метрів над рівнем моря. Його протилежний берег начебто зливається із блакитною млою неба. Важко повірити, що поруч із пустелею, де крапля води — на вагу золота, гори зібрали й затримали стільки щедрої води. Об скелясті береги тихенько плескається чисте, немов кришталь, солодке на смак озеро — справжнє диво природи. А гори, що оточують його, схожі на велетнів, які — пліч-о-пліч — пустилися в танок і саме в цю мить скам’яніли.
Після єреванської спеки та дорожньої втоми погляд вабить смарагд і блакитна скатертина прекрасного Севану, що розстелився на обрії. На верховині розташований Національний парк «Севан» із заповідником; найвищу точку півострова вінчає севанський храм — церква Святої Богородиці (IX ст.), здіймаються навкруги тут і численні хачкари. Трохи нижче — севанська Вазгеновська духовна академія.

З вірою в життя

У Вірменії найпримітнішим є те, що народ, нелегкою ціною долаючи труднощі, усвідомлює: країні належить пройти довгий шлях, щоб знайти розв’язання численних проблем. І той, хто перебуває за її межами, так само відповідальний за Вірменію та державу. Насамперед важливий для народу встановлений мир, запорука завтрашнього дня, якому потрібно буде опиратися на національну економіку. А передумови для цього є. Завдяки закордонним інвестиціям спільні підприємства сьогодні отримують прибуток. Потрібно відверто зазначити, що в цьому напрямі відчутний значний прогрес. А ще для вірменів важливо, долаючи труднощі, не втрачати духовних якостей, працьовитості, культурних цінностей, національної самобутності, щоб розуміти, хто ми й звідки йдемо. Особливо за межами батьківщини.
P. S. Щирі слова глибокої подяки хочу висловити Київській вірменській громаді, її голові Норіку Тиграновичу Геворкяну за підтримку, за розуміння та надану допомогу в цій поїздці.

 

Учасники форуму біля Міністерства діаспори.

Женя ЦЕРУНЯН.
Фото надано автором.

Київ — Єреван — Київ.