Власники корів виходять на акції протесту.
Робити ставки щодо того, хто кого переможе, наразі навіть зайве. Відповідь очевидна: хоча б скільки переробники казали, що вони нічого не варті без сировини, власники корів перебувають у повній фінансовій залежності від заготовачів. Мова не про те, щоб диктувати свою ціну, а хоча б сповна отримати обіцяну — ось головне завдання здавачів молока. І якщо великим фермам хоч якось вдається стояти на своєму, селяни, котрі фактично і формують цей сировинний ринок, у повному безправ’ї.
Ще й літо додає проблем у вигляді сезонного падіння вартостей. Молоко дешевшає і... зростає в ціні. Все це відбувається одночасно. Щоправда, на різних прилавках.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
Ціну за літр вже давно ніхто не називає — все вимірюється в пляшках. На хмельницьких ринках так звана «півторачка» коштує 13 — 15 гривень. Зате у магазині пляшка у 800 — 900 грамів обійдеться у 22 — 28 гривень. І це означає, що літр вартує удвічі, а то й утричі дорожче.
Оптово-відпускні ціни підприємств, середні ціни на ринках Києва та в супермаркетах на основні види молочної продукції, грн/кг
Секрети такого ціноутворення вже багато років поспіль залишаються за сімома замками таємничості, які пильнує великий молочний бізнес. Складається враження, що навіть офіційна статистика починає плутатись у цих цифрах.
Приміром, хмельницьке облстатуправління наводить дані, що за минулий місяць зменшились в ціні кисломолочна продукція, молоко і масло. І водночас подорожчали сметана і сири.
Дивно. Хоча б тому, що сметана — це та сама «кисломолочка». А все разом робиться практично на одних і тих же підприємствах і з однієї сировини. Тобто чинники, які впливають на зміну вартостей, мали б бути однаковими і спрямованими в одному векторі, але...
Об’єднати зусилля наважуються не всі
Хто вже тільки не брався регулювати таку цінову ситуацію, нічого не вдавалось. І от останнім часом з’явилась нова модна ідея: молочні кооперативи. Мовляв, саме вони повинні допомогти, з одного боку, налагодити заготівлю якісної сировини, з іншого — захистити інтереси селян.
У Старосинявському районі місцева влада в ці заклики повірила і взялась за практичну роботу. Для початку відрядили делегацію в село Білогородка, що в Ізяславському районі, бо почули, що там кооператив успішно діє вже понад рік.
На місці побачили, як майже три десятки господарів об’єднались в обслуговуючий кооператив «Відроджені традиції». Причому зробили все неформально, п’ятеро людей знайшли в кооперативі роботу, решта згуртувалися заради спільної вигоди. Доволі швидко вдалось налагодити заготівлю молока. Потім купили охолоджувач і аналізатор — все для того, щоб підтверджувати високу якість сировини і просити відповідну ціну за неї.
Від кооперативу вже надходять гроші і в скарбницю сільради — на облаштування дороги, проведення ремонту будівель, на покупки для школи та дитячого садка. Водночас і самі кооператори скористались програмою Хмельницької обласної ради щодо часткового відшкодування витрат за придбане обладнання. А це — половина його вартості.
Коли гості побачили обнадійливі результати, одразу надихнулись на роботу і в своєму районі. Адже в Старосинявській ОТГ уже утворено дві сімейні ферми — у селах Буглаї та Пилявка. За таку ж взялась родина із села Іванківці. Тож агітатори роз’їхались по селах, розповідаючи про новий перспективний бізнес. Селяни слухають, цікавляться... Та консолідувати зусилля не надто поспішають.
І подібна ситуація не тільки в цьому, а практично в усіх районах. Тому й виникає закономірне запитання: чому?
Страйк наробив чимало галасу
У відповідь можна почути різні причини, але практично в усіх є одна — недовіра. Селян стільки разів дурили, тож тепер віри немає нікому. І кооперативам також.
Свого часу в області було чимало сказано про переваги для тих, хто стане учасником Першого національного аграрного та виробничого кооперативу. Вони мали об’єднати здавачів молока. Від їхнього імені кооператив укладав договори на постачання сировини переробникам.
Як розповідали його члени, такий договір було підписано і зі Старокостянтинівським молочним заводом. Туди звозили молоко більш як з двох десятків районів Хмельницької, Рівненської, Тернопільської та Житомирської областей. До цієї справи було залучено до десяти тисяч селян. За минулий рік вони поставили на підприємство молока майже на сто мільйонів гривень. Але гроші за нього отримали не всі й не одразу.
Борги перед здавачами потроху зростали, і коли навесні сягнули 23 мільйонів гривень, людям увірвався терпець — вони вийшли на акцію протесту під заводську прохідну.
Молочний страйк наробив чимало галасу в області. Це, а ще позиція активістів кооперативу таки допомогли «розрулити» боргову проблему.
Але вона була не першою і не останньою. Уже за кілька тижнів «молочні» протести спалахнули в Шепетівському районі. За словами організаторів акції, тільки селянам із Ленківців, які, до речі, також були членами згаданого кооперативу, останній заборгував за здане молоко майже двісті тисяч гривень. Пояснення, що затримки з виплатами виникли через недобросовісність молокопереробних підприємств, не надто втішали. Адже люди довірились саме кооперативу, який обіцяв обстоювати їхні інтереси.
Тільки вдавалось загасити вогонь в одному місці, як він одразу спалахував в іншому.
Заводи різні — тільки платять однаково
Поборотись за свої гроші виходили і люди поблизу села Самчики, що в Старокостянтинівському районі. Їм збирачі молока не боргували, зате платили всього по чотири гривні за літр. З такою ціною не те що заробити на молоці, навіть утримувати корову вже практично неможливо.
Цікаво, що мітингувальники, які зібрались із кількох сіл, працювали з різними заводами з Хмельницької та Вінницької областей. Але заготовачі диктували одні й ті самі розцінки. І ніякі розмови із представниками, прохання, листи на підприємства вплинути на них не можуть. «А що зміниться, якщо ми зробимо кооператив? Хто нас слухатиме? Як платили, так і платитимуть», — переконані страйкарі. Адже тільки-но з’являється у селі новий представник переробника, обіцяє таку вигідну і порядну співпрацю. А потім все знову зводиться до чотирьох гривень за літр.
Тож люди вкотре поговорили-поговорили і... розійшлись.
Час від часу вплинути на молочних монополістів пробує Антимонопольний комітет. Не так давно обласне територіальне відділення оштрафувало ТОВ «Укрмолпродукт» із Рівненської області та ТОВ «Кременецьке молоко» з Тернопільщини за антиконкурентні узгоджені дії на ринку заготівлі молока для промислової переробки.
Антимонопольники встановили, що в трьох селах Білогірського району заготівельники без об’єктивних причин одночасно знизили ціни. Хоча два заводи мають різну спеціалізацію, технологічні умови, обсяги закупівлі сировини і в результаті — різну собівартість виробництва, проте закупівельні ціни все одно встановили однакові. Виходить, заводи між собою домовились: ніхто ні з ким не конкурує, просто розділили території. Поза цією домовленістю залишились лише власники худоби, котрим нікуди подітись і обирати немає з кого.
Висновки антимонопольників були однозначними: товариства диктували умови закупівлі, отримуючи однобічну користь за рахунок ущемлення інтересів здавачів молока. За це мають сплатити штраф.
Вони і сплатили по 38 тисяч гривень. Але кого злякала така сума? І що було потім?
Здогадайтесь самі, купуючи на базарі літр молока за 9 — 10 гривень. Хоч як тяжко перти те молоко на своєму горбу, витримувати рейди правоохоронців, котрі з завидною наполегливістю розганяють стихійні місця продажу, нашвидкуруч і майже за безцінь все розпродавати, щоб встигнути на електричку, проте селяни охочіше йдуть на це, ніж на співпрацю з кооперативами, збирачами молока і заводами-переробниками. Бо там все ще гірше.
Ірина КОЗАК.
Фото надано автором.
Хмельницька область.
ДО РЕЧІ
На базарах не торгують, бо треба віддати гроші ще й за місце
Того дня, коли ми відвідали продовольчий ринок Хмельницького, жінки, в яких вгадувались сільські жителі, віддавали півтора літра молока за 12 гривень. Не просто віддавали — ледь не прохали кожного потенційного покупця забрати, бо «свіженьке, ранішнє, і дуже дешево». Чимало таких продавчинь до базарних прилавків навіть не дійшли. І на це свої причини. Насамперед та, що за місце за стійкою треба платити, але хто хоче віддавати навіть ті кілька гривень, якщо у двох важких сумках товару ледве на сотню набереться. Пару кілограмів огірків, кабачків, трохи кукурудзи, квасоля — як важко тягнути все це по електричках та маршрутках. А потім все йде за вісім-десять гривень. Домашній сир та сметана трохи дорожчі, але ж на цей продукт ще потрібно знайти покупця. Бо туди, де продають із землі, не приходять грошовиті. Тут найдешевші продукти шукають найбідніші, котрим і такі ціни не завжди підходять.
Друга причина, чому продавці не поспішають до прилавків — треба бути першому, стояти на видноті, щоб перехопити покупця. І це головне.
А ще — притулитись так, щоб і контролер не побачив, і перевіряючі не чіплялись, і поліція не розганяла...
До таких маркетингових хитрощів доводиться вдаватися не кому-небудь, а головним виробникам молока. Адже із 132 тисяч корів, які фіксує в області офіційна статистика, майже вісімдесят відсотків утримують селяни у своїх господарствах. Тож частка домашнього молока у валових показниках надзвичайно вагома. Але водночас заробітки від нього мінімальні.
