На хвилях інтернет-радіо ALEX FM 91.0, що виходить в ефір у столиці Німеччини, відтепер можна слухати передачі українського радіо «ТрембітсФМ». Хоч ефірного часу небагато — по одній годині раз на місяць, однак організатори сподіваються робити цілодобові інтернет-випуски. Вони розраховують передусім на українську аудиторію.

Власне, сказати, що «ТрембітсФМ» — заслуга організаторів, не зовсім правильно, оскільки всі вони в одній особі українки, колишньої киянки Євгенії Козменко (на знімку), котра переїхала до ФРН 14 років тому. В Лейпцигу вона закінчила факультет журналістики. Кореспондент «Голосу України» зустрілася з Євгенією після першого випуску програми «ТрембітсФМ».

Про народження ідеї

— Створити українське радіо в іншій країні — річ непроста. Чому ви взялися за цю справу?

— А хто, якщо не я? Коли три роки тому переїхала до Берліна, то була здивована, що досі тут не створено україномовний засіб масової інформації, зокрема радіо. Тим часом у столиці ФРН мешкає майже 12 тисяч вихідців із України. До того ж за фахом я

— журналіст і займаюсь професійною журналістикою. Але, так, самій робити це непросто, тому я знайшла однодумців. Серед них Кирило Коломієць, котрий відтепер і є нашим ведучим.
Ідея щодо радіо з’явилася торік у квітні: я завжди кажу, що це моя дитина, яка народилася рік тому. Коли я переїхала до Берліна, то почала працювати в фірмі, де були російськомовні колеги. Кожного дня у нас лунали передачі російського радіо, і я змушена була їх слухати. Я постійно думала, чому в них є  радіо «Русский Берлин», є своя хвиля, яку вони одержали дуже давно, а ми, українці, нічого цього не маємо?

У Лейпцигу, де я раніше мешкала, розмежування між росіянами і українцями загалом не помічала, а в Берліні це дуже відчутно. Тут є Російський дім, є російські кафе, кінотеатр, радіо. А українського нічого такого не було. Тому щойно я приїхала до Берліна, то стала координатором своєрідних українських «посиденьок», на які приходять поспілкуватися. Я почала багато спілкуватися з людьми і побачила, хто має таку ідею — створити Український дім, книгарню тощо. А що можу я? Як медійник я можу робити радіо. З огляду на це, ідея почала втілюватися у життя.

Про реалізацію проекту

— Як створювалася ваша команда?

— У нас нині працює чотири особи: двоє ведучих, я, а також музичний редактор. Люди знайшлися не одразу. Я оголосила у Фейсбуку, що шукаю тих, хто має бажання співпрацювати. Прийшло 50 охочих. На першій зустрічі я розповіла про свою ідею, а також про те, що радіо існуватиме винятково на волонтерських засадах, тобто ми працюватимемо без зарплатні. На повторну зустріч прийшли двоє. Це зрозуміло, адже роботи багато, вона безплатна, та й необхідних знань ні в кого не було. Тобто всім ще й треба було вчитися. Але з нами залишилися Катерина Ріц-Ракул та Сергій Ніколайчук. Завдяки Сергію ми знайшли багато людей, які нам допомагали безплатно. Ще один ведучий — Кирило Коломієць, а також Марко Нойбауер — німець із Гайдельберга.

— Як ви будуєте свої програми?

— У нас є дві складові: політико-аналітична та культурно-музична частини. Оскільки ми маємо всього 59,30 секунди на місяць, то перші три програми побудовані так, що спочатку говоримо з гостями про Україну, її імідж. Також робитимемо вуличне опитування, де йтиметься про те, що саме люди асоціюють з назвою Україна? Після цього наші гості аналізують опитування разом із ведучими. Це розбавляється музикою.

— Важко дався перший ефір?

— До першого ефіру ми йшли приблизно рік, бо важко було знаходити час, оскільки на студію «Алекс-. Берлін», де ми записуємося, можна запросити гостей лише за два тижні і в одну якусь певну годину. Це нечасто буває увечері чи в інший зручний час.

Найчастіше це денні години, тому важко, приміром, відпроситися з роботи. Треба також скоординувати всіх ведучих та гостей. Якби в нас була власна студія, то такі питання вирішувалися б набагато швидше і простіше. Загалом не скажу, що зробити перший ефір було важко, адже несподівано чи плановано з’явилися люди, які нам допомагали безплатно. Приміром, запис джинглів. Не видаватиму таємницю, хто це був, але запис музичних заставок — дорога послуга. Наші колеги це робили лише тому, бо самі раді, що існуватиме ось таке українське радіо в іншій країні. Також співачка записала заставки «ТрембітсФМ». Інша знайома підготувала логотип. Коли люди працюють безплатно, то й підганяти їх чи вимагати дотримання плану не виходить. Не можна, приміром, сказати: «За два тижні зроби, будь ласка, логотип!» Тому чекати на нього довелося упродовж… п’яти місяців. Без нього не зробиш сторінку в Інтернеті, а без сторінки не можна подавати якісь важливі заявки...

У першому ефірі, звичайно, сталося чимало накладок, але кажуть, що ніхто їх не помітив, крім нас. Зрештою я задоволена навіть більше, ніж сподівалась. Адже були моменти, коли все хотілося закинути й зачинити в шухляді…

— У назви «ТрембітсФМ» вочевидь є автор?

— Нині вже й не згадаю, хто саме її придумав. Щоправда, над нею довго викручували мізки. Хтось навіть запропонував назву… «Борщ». Були й інші пропозиції. Але хтось сказав: «Трембіта»! Я подивилася в Інтернеті: така назва вже є в українського радіо у Канаді. Мені це не дуже сподобалось, і тому зрештою зійшлися на «ТрембітсФМ»….

Про фінансування

— Я зрозуміла, що ви працюєте здебільшого безплатно…

— Я називаю цей спосіб так: «Давати, а потім приймати». Або навпаки: «Приймати, а потім давати». Звичайно, перед усіма, хто нам допомагав, ми в боргу. Колись, я сподіваюся, і ми зможемо допомагати. На-
справді проект не фінансується. Досі нам безплатно допомагали фахівці, приміром, у написанні музичних заставок, створенні логотипа. Поки що витрачаємо на існування радіо власні кошти. «Ми» — це я та Марко Нойбауер...

Я дуже сподіваюся на підтримку посольства України в ФРН. Саме його представники запропонували нам подавати заявку на фінансування на наступний рік. Дуже сподіваюся, що з цього щось вийде.

— Яким ви бачите майбутнє українського радіо в Берліні?

— Як інтернет-радіо на 24 години. Це те, що, можливо, не найдорожче, але вимагає фінансування щомісяця. За нашими розрахунками, не така вже й захмарна сума: 250 євро на місяць, щоб оплатити авторські права, підтримати радіо-хостинг на сторінці.

В решті — сподіваємося на власні сили. Технічні потреби мають оплачуватися щомісяця. Це ми могли б робити навіть власним коштом. Але тоді ми б сплачували за технічні складові й не заповнювали ефір змістовно. Щоб записати інтерв’ю треба взяти в оренду мікрофони, диктофони, студію — і дуже важливо отримати її саме в той час, який нам потрібний. Звичайно, хотілося б платити за роботу ведучим, авторам програм. А також людям, у яких є цікаві ідеї.

Тобто нині ми не можемо робити повноцінну передачу більш, ніж на одну годину. Бо впродовж 24 годин ми в змозі були б подавати лише музику. І це будуть марно витрачені гроші.

— І як ви намагатиметеся реалізувати такі плани?

— Дуже сподіваюся на підтримку українського посольства та передусім міністерства інформаційної політики. Ми беремо участь у конкурсі на фінансування українського радіо. Мене запитували: «Чому я хочу отримати фінансування від українського відомства?» Вважаю, що перед тим, як іти до німецьких фондів, наша держава могла б фінансувати такий важливий проект. Це важливо не лише для українців, які переїхали до ФРН, а й також для українців, які мешкають в Україні. Вони бачать, що люди виїхали,однак залишаються патріотами і продовжують думати про Україну.

Інтерв’ю взяла Наталія ПИСАНСЬКА.

Берлін.

Фото автора.