Окрім того, що вітчизняні профспілки виступають виразником інтересів кожної працюючої людини в її відносинах з державою і роботодавцями, відстоюють її права, вони ще й є законними власниками величезної індустрії туризму, відпочинку та санаторно-курортного лікування наших співвітчизників. Чи точніше — були донедавна, бо протягом останніх років десятки санаторіїв, турбаз та інше майно в них просто забрали. Начебто законним шляхом, але присмак несправедливості зостається.
Про складні перипетії, які розгорнулися останнім часом довкола майна профспілок, наша газета вже писала («Законодавче врегулювання правового режиму майна профспілок — ключова умова їх незалежності» — 
12 червня ц. р. та «Від історії виникнення майна профспілок до реального захисту їхніх прав» — 18 липня ц. р.). Сьогодні знову повертаємося до цієї гострої теми. Наш співрозмовник — голова Федерації профспілок України Григорій Осовий (на знімку).

За гроші спілчан і доходів від господарської діяльності товариств

— Григорію Васильовичу, давайте передусім нагадаємо читачам, як Федерація профспілок України стала власником багатьох санаторіїв, турбаз, готелів, адміністративних приміщень... Не впало вам усе це з неба. Що цьому передувало?

— Усе це багатство, призначене передусім для потреб працюючої людини, нагромаджувалось протягом десятиліть, починаючи із 20-х років минулого століття. Щось передала нам держава, а ще більше збудовано за профспілкові кошти.

А в 1961 році Основами цивільного законодавства визнано власність професійних спілок та інших громадських об’єднань. До цього такого поняття, як «власність», не було — воно з’явилося в законодавстві, що стосувалося профспілок, лише 1961-го.

Таким чином на державному рівні було визнано, що майно, яким володіють профспілки, є неподільним і належить єдиному власнику — ВЦРПС. В Україні ним опікувалась Українська республіканська рада профспілок, в її структурі були Республіканська рада профспілок по управлінню курортами, Рада по управлінню туризмом, Рада по кіно тощо.

Під юрисдикцію нашої федерації це майно перейшло у жовтні 1990 року. Тоді, на першому Установчому з’їзді незалежних профспілок України, була створена наша федерація. Декларація з цього приводу, схвалена з’їздом, проголосила незалежність профспілок України від державних та господарських органів республіки та СРСР. У пункті 26 цього документа чітко сказано, що Рада Федерації є правонаступником Укрпрофради, і все майно профспілок є її власністю. Тоді ж, восени дев’яностого, ХІХ всесоюзний  з’їзд профспілок прийняв постанову «Про власність профспілок СРСР». Згідно з цим документом профспілкові об’єкти є єдиною власністю профспілок СРСР, правонаступником власності якої стала Всезагальна конфедерація профспілок Союзу, котру утворили на заміну ВЦРПС.

У ті часи профспілки зупинилися на так званому «нульовому варіанті». Як наслідок, усе належне профспілкам майно на території нашої республіки перейшло у власність Федерації незалежних профспілок України. Незалежно від її внеску в спорудження того чи іншого об’єкта. То було непросте рішення. Адже Україна мала свої оздоровниці в Мінеральних Водах у Росії, а наші сусіди-молдовани — в Одесі й Трускавці...

— Наскільки я знаю, профспілки за радянських часів були доволі багатою структурою. Чи не так?

— Супербагатою як на ті часи. То була своєрідна держава в державі. До нас ішли тисячі людей за порадою, за підтримкою. Соціальне страхування, пенсійне забезпечення, розподіл житла, путівок на лікування, дитяче оздоровлення, забезпечення належних умов праці та здоров’я на виробництві, оплати праці та матеріального стимулювання — це та ключова низка питань та проблем, які вирішували профспілки.

Тільки Українська республіканська організація мала у своїх лавах 25 мільйонів осіб, які щомісяця справно сплачували членські внески. Ми якось підрахували, що ті внески сягали до 500 мільйонів американських доларів щороку. Можете собі уявити, що за такі шалені гроші можна було тоді побудувати? І будували. Оздоровниці, турбази, спортивні комплекси, адміністративні приміщення... А тепер кажуть: «Віддайте!» — бо то належить державі. Та абсолютна більшість профспілкової нерухомості споруджена, доведена до ладу за гроші спілчан та доходів від господарської діяльності товариств, створених за участю ФПУ. І вона має належати народу, а не якомусь міністерству, прокуратурі, суду чи іншому відомству.

Санаторій — міністерству, офісну будівлю — прокуратурі...

— Суди, розглядаючи майнові позови проти Федерації профспілок, не беруть до уваги історичний аспект формування цієї власності протягом десятків років. Як, власне, не зважають і на створення незалежних професійних спілок України. І це не просто дивує, а й насторожує. Адже в рішенні Вищого господарського суду України від 19 лютого 2015 року рекомендовано відповідним судам звернути увагу на потребу ретроспективного дослідження питань реорганізації профспілкових організацій СРСР та утворення Федерації незалежних профспілок України.

— Власне, без такого підходу неможливо прийняти справедливе рішення. У процесі розгляду кожної справи в суді дуже важливо відтворити фактичні обставини набуття профспілками та їхніми органами права власності. Йдеться про події, які об’єктивно треба враховувати сьогодні, приймаючи ті чи інші рішення задля розв’язання цієї проблеми. За рахунок кого і для яких потреб було надбано те чи інше майно? Як воно тепер слугує нашим співвітчизникам? Саме такого дослідження з боку судів ми і не бачимо.

Показовий приклад. Цього року Будинок профспілок Закарпатської обласної ради профспілок обласний господарський суд віддав... Державній судовій адміністрації. Документальні докази профспілковців, що цю будівлю було передано профоргану в безстрокове користування ще 1954-го, суд проігнорував. До того ж на цей об’єкт ніяк не можуть поширюватися постанови Верховної Ради від 1992 та 1994 років, бо він не належав до майна загальносоюзних громадських організацій. Подібним чином Генеральна прокуратура отримала будівлю офісно-навчального центру Полтавської обласної ради профспілок, яка, достеменно відомо, була збудована на кошти профспілок.

— Такий натиск чиниться тільки на профцентри чи й на інші профспілкові об’єкти?

— У 2011—2013 роках було ініційовано понад 200 судових позовів, внаслідок чого більш як 40 профспілкових об’єктів стали державною власністю, а з 2015-го відійшло ще 30. Серед них — санаторії «Лермонтовський» та «Зелений мис» в Одесі, які рішенням уряду передано Міністерству юстиції та МВС України. Два санаторії у Вінницькій області: «Сокілець» та «Авангард». До цієї боротьби за профспілкове майно активно долучилися органи місцевої влади і самоврядування. У Хмельницькому міська рада судиться з обласним профспілковим об’єднанням за належну йому їдальню 10 років. Програла всі суди, проте шляхом маніпуляцій зареєструвала об’єкт як свою власність. Справді, якщо верхам дозволено, то чому б низам не скористатися нагодою.

На Волині, у Дніпрі, Запоріжжі, Черкасах, Чернігові пішли в хід профспілкові туристичні готелі.

Як поставили під сумнів рішення колегії Верховного Суду України

— Невже нічого не можна протиставити навалі держави на профспілкове майно?

— Чому? Можна і потрібно, Федерація профспілок та її членські організації це роблять повсякденно і досягли певного успіху.

Наприкінці 90-х років минулого століття з профспілками судилися Генеральна прокуратура і Фонд державного майна України, тоді йшлося про відчуження наших відомих структур — «Укрпрофтуру» і «Укр-профоздоровниці».

Але їм не вдалося це зробити. У 1996—1997 роках ми пройшли всі суддівські інстанції: від первинної ланки до Вищого арбітражного суду України, який визнав законність створення цих двох профспілкових акціонерних товариств на базі майна, що належало профспілкам. Ще одну атаку — тепер уже Генеральної прокуратури — 2007-го було відбито колегією суддів Верховного Суду України, яка відмовила ГПУ в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого арбітражного суду від 17 червня 1997 року.

Ми тоді наївно подумали, що всі наші майнові митарства зосталися позаду. Бо хто може поставити під сумнів рішення Верховного Суду України? З’ясувалося, що можуть. Бо в 2011 році два синочки високопоставлених батьків — Януковича і Пшонки — активно зацікавилися профспілковим майном і почали діяти за певною схемою дерибану.

І знову знаряддям досягнення поставленої мети стала Генеральна прокуратура. Таким чином було ініційовано понад двісті судових справ, щоб обібрати профспілки, як липку. Основний посил робили на постанови Верховної Ради 1992 і 1994 років, де сказано, що майно до законодавчо визначеного суб’єкта права власності є державним.

Отож цей «тандем» вигравав суди і скидав забрані об’єкти в «накопичувач» Фонду держмайна.

А яка думка в нас превалює? Ну, звісно, держава — неефективний власник, і все майно треба продати, приватизувати... Отож цілком зрозуміло, у чиї руки все це добро мало потрапити. Але цього, на щастя, не сталося — завадила Революція Гідності, яку, до речі, ми активно підтримували, за що влада нас одразу покарала.

Тільки ФПУ надала притулок мітингувальникам у листопаді 2013 року, буквально за тиждень потому через суди було забрано у профспілок 14 з 17 кримських оздоровниць. І кому вони тепер дісталися на окупованій території Криму — звісно Росії. А були б вони були власністю профспілок — шансів на їхній захист було б набагато більше. Отакою є ціна «державного» рішення.

— Отже, жодне судове рішення, винесене за поданням «пшонківської» прокуратури, так і не скасовано досі?

— Уявіть собі, що ні. Деякі з них уже набрали чинності, інші — ще в процесі оскарження. Але 70 майнових об’єктів, що належали профспілкам, уже потрапили в «накопичувач» Фонду держмайна й тепер уряд роздає їх різним структурам.

Однак несправедливим, неконституційним рішенням влади ми протиставили наш профспілковий народний спротив, організувавши в тому числі фізичний захист об’єктів. До прикладу, трудовий колектив санаторію «Лермонтовський» за підтримки одеситів захищає його від захоплення мін’юстівськими чиновниками понад два роки.

Також готуються скарги до Верховного комісара ООН з прав людини, Міжнародної організації праці, в Європейському суді справи щодо окремих об’єктів уже в процесі розгляду. Прикро, бо влада, з одного боку, завзято агітує міжнародну спільноту і бізнес скеровувати інвестиції в Україну, а з другого, таким брутальним ставленням до права власності громадських організацій фактично руйнує довіру інвесторів.

У схожій з нашою ситуації свого часу опинилися й вітчизняні кооператори. Конституційний Суд розглянув їхнє подання і виніс у 2004 році остаточний вердикт: надбане ними протягом десятиліть майно належить Укркоопспілці. І тільки їй.

В інший спосіб вирішили свої майнові права творчі спілки України: літераторів, художників, архітекторів тощо. Верховна Рада внесла 1997-го у відповідний профільний закон необхідні доповнення.

Тепер зосталися проблемними профспілки і ДТСААФ. Щоправда, є ще інші структури, але вони здрібнілі, розсіяні — і нікого їхнє майно не цікавлять. Бо там уже нічого взяти.

Як вийти із замкненого кола?

— То чому ви не скористалися прикладом кооператорів чи творчих спілок?

— Ми також пішли таким шляхом — звернулися з конституційним зверненням. Метою якого було надання офіційного тлумачення окремого положення статті 1 Закону України від 10 вересня 1991 року № 1540-XII, а саме: «Майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України» щодо поширення чи непоширення його на майно підприємств, установ, організацій колективної форми власності. Адже цей закон також досить часто фігурував у прокурорських позовах. Але не так сталося, як гадалося.

Бо в червні 2016 року Верховна Рада внесла поправку до Конституції України, якою забрано повноваження в Конституційного Суду щодо тлумачення Законів України. На цій підставі в жовтні 2016-го було припинено конституційне провадження.

Звичайно, можна було б розв’язати клубок правових колізій і шляхом прийняття законодавчих змін до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» за аналогією з творчими спілками. Таких законопроектів у Верховній Раді було чимало і навіть у лютому 2014 року відбулося голосування. Та знову невдача — через загострення політичного протистояння в сесійній залі не знайшлося голосів.

Тепер працюємо з урядовими структурами і юристами, щоб повторити внесення узгодженого законопроекту до парламенту.

Запропоноване ФПУ доповнення статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідними положеннями, з одного боку, узгоджується з чинними законодавчими актами України. А з другого — забезпечує в повному обсязі реалізацію положень уже згаданих постанов Верховної Ради України 1992 і 1994 років. Ухвалення цього законопроекту — це і розв’язання проблеми, і судових колізій. Чи вийде? Сподіваюся, що так, бо далі дискредитувати країну, яка стала на шлях інтеграції до Євросоюзу і верховенства права, неприпустимо. І громадяни цього вже не дозволять!

— Припустимо, що все так і станеться. А що зараз робите для збереження власності спілчан?

— Воюємо в судах господарських, адміністративних. Паралельно ведемо правові консультації з вітчизняними та зарубіжними експертами. Маємо потужну підтримку міжнародних профспілкових організацій, в Європейському соціально-економічному комітеті, Платформі громадянського суспільства. Цими питаннями зайнявся профільний комітет Верховної Ради України. Адже абсурдність домагань експропріювати законно набуте Федерацією профспілок майно є цілком очевидною і протиправною. Посадові особи державних органів за це теж понесуть відповідальність.

Адже суди і державні органи, які виносили рішення про відчуження профспілкового майна, не взяли до уваги того факту, що майно, яке належало загальносоюзним профспілковим організаціям, стало державною власністю на підставі постанов ВЕРХОВНОЇ РАДИ лише тимчасово — до остаточного законодавчого розв’язання проблеми його належного власника. І тимчасово відчужене майно мало потрапляти в «накопичувач» Фонду держмайна й чекати свого часу, свого власника. І ані уряд, ані фонд не можуть розпоряджатися цим майном до визначення суб’єкта на право власності. АДЖЕ ЗАКОН УКРАЇНИ З ЦЬОГО ПИТАННЯ ДОСІ НЕ ПРИЙНЯТО.

Тим часом уряд Яценюка у 2015 році, перевищивши свої повноваження, прийняв постанову № 817, щоб віддавати ці об’єкти тим, хто на них претендуватиме, а Фонд держмайна провадить розпродаж решти.

Нині в нашій системі залишилося понад 39 санаторіїв, в яких працює 120 реабілітаційних центрів, де пацієнтів позбавляють тяжких наслідків після перенесеного інфаркту або інсульту, лікують непрості хвороби хребта та суглобів. Це по-перше. А по-друге, членам профспілки, які своїми внесками інвестували (та й інвестують!) профспілкову нерухомість, надаємо суттєві знижки на путівки. Аж до 25%.

Отже, доповнення статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідними положеннями, з одного боку, узгоджується з чинними законодавчими актами України. А з другого — забезпечує в повному обсязі реалізацію положень уже згаданих постанов Верховної Ради України 1992 і 1994 років. Ухвалення цього законопроекту — це і розв’язання проблеми подальшого використання майна, що належало профспілкам та їх об’єднанням, але за рішенням судів визнано державною власністю.

Довідково

Станом на кінець минулого року ліжкова мережа підприємства ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» становила 25 718 ліжок максимального розгортання, у тому числі 11 073 ліжка цілорічного функціонування.
За першу половину 2018-го санаторно-курортні заклади «Укрпроф-оздоровниці» обслужили 15 496 осіб, що становить 128,2% до запланованого, та на півтори тисячі осіб більше, ніж позаторік.

Розмову вів Володимир КРАСНОДЕМСЬКИЙ.