Чи можна відомій людині вплинути на долю країни? І не однієї. Приміром, Джон Леннон антивоєнними акціями під свою пісню «Дамо миру шанс» мотивував багатьох молодих американців порвати повістки, внаслідок чого вони не поїхали воювати у В’єтнам. Не поїхали... вбивати... в чужу... країну. Чи багатьох росіян зупинила пісня Юрія Шевчука «Війна буває дитяча, до першого вбитого», чи змусили задуматися рядки Андрія Макаревича «Моя країна збожеволіла», чи реприза актора Михайла Єфремова «Нелегка це робота — руський мір діставать із болота!». Сподіваюся, багатьох ще зупинить!
Андрій РЄДКІЙ (Москва, будівельник):
— У дні святкування Дня Незалежності дуже хотілося сказати добрі слова й багато чого побажати людям в Україні!.. Але раптом подумав, а чи потрібно це їм? Чи повірять жителі України словам громадянина країни-агресора, країни, яка вкрала в них не тільки частину рідної землі, а й просто мирне, спокійне життя?.. Тому — ПРОБАЧТЕ! ПРОБАЧТЕ, що не зміг запобігти й не можу тепер усе виправити. ПРОБАЧТЕ, якщо це взагалі можливо!
Слава Україні!
Станіслав РУДКОВСЬКИЙ (Красноярськ, філософ):
— Нещодавно у Красноярську, в самому центрі Росії, відбулись одиночні пікети на підтримку українського кінорежисера Олега Сенцова, обвинуваченого в тероризмі (про ступінь «серйозності» злодіяння можна судити, зокрема, з того, що останнє містило в собі підпал дверей офісу партії «Єдіная Росія» у Криму, який на той момент уже «возз’єднався» з Росією) і засудженого до 20 років колонії суворого режиму. Перебуваючи в колонії «Білий ведмідь» у м. Лабитнангі в Ямало-Ненецькому автономному окрузі, 14 травня цього року Сенцов оголосив про те, що розпочинає безстрокову голодовку, висунувши як вимогу її припинення звільнення 64 українських політв’язнів, котрі також відбувають покарання в російських колоніях (не внісши при цьому в цей список власне ім’я).
У стоденний «ювілей» сенцовської голодовки, 21 серпня, громадські активісти Віталій Соломатін і Ксенія Пічугіна вийшли із плакатами, на яких зображений український діяч культури і політичний в’язень, а також стоять хештеги #SaveOlegSentsov і «#свободуполитзаключенным». Своєю акцією молоді люди хотіли продемонструвати незгоду з позицією путінського режиму, який вважає, що має право оголосити «терористом» громадянина сусідньої держави (попередньо надавши тому паспорт громадянина РФ без його згоди), що ставить знак рівності між ворогами режиму й ворогами Росії. Солідарність з Україною та її народом, що став об’єктом експансіоністських планів Москви, в яких доля Олега Сенцова лише одна з безлічі трагічних доль, що спіткала народи України й Росії з моменту початку конфлікту між нашими країнами.
Становище Сенцова водночас відрізняє від багатьох не тільки його статус як відомого в усьому світі кінорежисера, але також і його моральна позиція, готовність принести своє життя в жертву за свободу інших. Саме тому його постать і стала свого роду консолідуючою для громадянського суспільства як в Україні, так і в Росії, в його закликах до російської влади звільнити політичних ув’язнених.
Я вважаю, що необхідною умовою миру є визнання за іншим права самому вирішувати свою долю, чи то у стосунках між людьми, чи у відносинах між народами. Коли ми в Росії усвідомимо й визнаємо, що українці є окремим народом, відмінним від нас, із правом самим вирішувати свою долю й будувати свою країну, тоді ми станемо відкриті для діалогу. Визнання розбіжностей — перший крок дорогою миру.
Владимир ІВАНОВ (Москва, інженер):
— Вітаю українців із Днем Незалежності. Друзі, успіхів Вам, щастя й миру.
У мене багато друзів в Україні і я вважаю, що війна — це абсурд. Далеко не всі росіяни в захваті від «Кримнаша». У більшості це пропагандистська обробка, прийнята через великоімперське минуле плюс ще факти спотворюються емоціями й амбіціями. Я завжди аналізую інформацію з різних джерел, та, на жаль, не всі можуть порівнювати дані від нейтральних сторін. У росіян заморочені голови великодержавністю, а взагалі в Росії багато українців, в Україні багато росіян.
Ще за СРСР був тривалий час у Донецьку. Потім у Незалежній Україні двічі відпочивав з родиною в Євпаторії. Мені подобається українська мова. Вона, мабуть, наймелодійніша. А українська музика асоціюється з кобзарями. Люблю Лесю Українку, Тараса Шевченка і, звичайно, найулюбленіший — Микола Васильович Гоголь. Я, як православний, хотів би хоч раз побувати в Києво-Печерській лаврі.
Війна закінчиться обов’язково, для цього необхідний прихід нових політиків у владу.
Андрій НАТАЛЕНКО (Новосибірськ, заступник голови правління Фонду «Спілка Українців Сибіру»):
— Я просто гордий, що українець, дід мій з Полтавщини. З 1990 року ми працюємо, щоб зберегти ідентичність українців в Сибіру. Щоб українці, народжені в Сибіру, пам’ятали, хто вони є. У нас були фестивалі «Українське кіно», випускаємо календарі рідною мовою. Дуже багато працюємо з молоддю, бо вона — наше майбутнє. Проводимо творчі зустрічі з нашими українськими поетами Міняйлом Анатолієм, Панасюком Петром. На жаль, наш фестиваль закрили. ФСБ усе робить, щоб ускладнити нам життя. Уже кілька разів хотіли закрити наш фонд «Спілка Українців Сибіру». Але Сергій Іващенко нас відстояв. Щоправда, це йому дісталося дорого, у нього був інсульт.
Тут працює страшна кремлівська пропаганда. Якщо пропаганда, як казав Сергій, перетворила населення «країни Гете і Шиллера» на звірів, то тут непахане поле. Росіянам придумали ворога, щоб відвернути їхню увагу від внутрішніх проблем, красти під гаслом «кримнаш» і воювати з Україною.
Але в Сибіру теж війна, хоча вона й непомітна. Війна за людську гідність. Війна за національну гідність українців у Сибіру. Я дуже гордий, що саме ми, ті, хто народився в Сибіру, очолюємо її і в перших лавах. Що ми не продали душу, стоятимемо до кінця, до перемоги над ворогами України. Слава Україні!!!
Акрам МАХМУТОВ (Омськ, юрист)
— Росія колективно заразилася вірусом імперіалізму, агресії й окупації. І цей вірус проник у багатьох росіян. А може, вони на нього хворі генетично? Неважливо. Важливо, що живуть у країні невелика кількість розсудливих. Громадян, які виявилися несприйнятливі до цього вірусу, навіть навпаки — люто ненавидять цю імперську хворобу. Ось ці розумні люди і є моїми справжніми друзями. Сподіваюся, що і їм я теж друг.
Був у Києві. Щоправда, давно. Але Київ, гадаю, з того часу не став гірший, а тільки розцвів. У 1984 році в Інституті Патона навчався на підвищенні кваліфікації. «Неруйнівний контроль зварних з’єднань». Я тоді працював заст. нач. цеху металоконструкцій. Місяць прожив у чудовій столиці. Вражень — багато. Привіз додому знамениті київські торти — це тоді був дефіцит. З 6-ї ранку стояв у черзі.
До речі, в Омську є український ресторан. Дуже хороший. Офіціанти й обслуговуючий персонал — у вишиванках. Пісні українські. Оформлення — під українську хату. Меню, щоправда, російською. Їли борщ, ковбаски (не пам’ятаю назви). Пили горілку. Говорили всім працівникам ресторану: «Дякую» і «Будь ласка».
Дякую Україні, вона допомогла провести розділювальну межу в опозиційному русі, вона дала можливість виявити, хто є ху в російському суспільстві. Треба нарешті звільнятися від союзу з тими, хто на словах протестує проти нинішнього режиму, а насправді підтримує його військову окупаційну політику. Ті, хто ратує за окупацію України російськими найманцями, хто підтримує військову агресію російської армії в Україні, хто схвалює дії путінського режиму в Україні — з ними мені не по дорозі.
«Крим був завжди російський (або руський)» — ось єдине, що повторюють наші імперці в суперечці про Крим. Це примітивне гасло є їхнім єдиним аргументом, голослівним і бездоказовим. І марно їм викладати історію Криму, перераховувати міжнародно-правові угоди стосовно Криму, показувати динаміку правового статусу Криму. Вони навіть не слухають й одразу переривають на другій пропозиції. Що ж можна їхньому неуцтву протиставити?
Приміром, ось таке практикую:
«Крим був завжди російським? Добре. Давайте перелічу вам основні географічні місця Криму — Алушта, Алупка, Гурзуф, Ялта, Євпаторія, Саки, Судак, Форос, Бахчисарай, Балаклава, Севастополь, Сімферополь, Керч, Джанкой, Коктебель, Феодосія, Массандра, Чонгар, Сиваш, Місхор, Ай-Петрі, Сапун-гора, Аю-Даг, Артек. Який із цих топонімів походить з російської мови? ЖОДЕН!!! То з чого ви взяли, що Крим був завжди російським (руським)?».
Наступає ступор. Примітив нервово губиться й надовго замовкає, так і не знайшовши відповіді. Клин клином вибито.
«Великий» татарський народ Казані. Ти ж — «великий». Чому ти не підтримав боротьбу кримськотатарського народу проти російських окупантів, проти окупації Криму? Тому що ти, на жаль — не великий. Кримські татари ніколи не були рабами. Серед сибірських і кримських татар кріпаків не було. І тому я сьогодні — не сибірський татарин, не казанський татарин і не перс (такий мій етногенез). Я сьогодні — кримський татарин (за духом і менталітетом). Я сьогодні — за Україну. Слава Україні!
Лев АЛЄЙНІК (з Нижнього Новгорода, письменник, член Правозахисного центру Міжнародного культурно-історичного і просвітницького товариства «Меморіал» і Міжнародної співдружності — союзу журналістів, живе в Нью-Йорку):
— Усім серцем завжди з дитинства бажав Україні свободи від агресивної Комуністичної імперії. Від лагерника, підпільного рабина мого діда, знав про роздавлену Українську Республіку — уродженець Вашої країни, він втікав від більшовиків з Тульчина в Одесу, і все життя його переслідували, гнобили, саджали. То за «релігійний дурман», то за сіонізм, то за допомогу багатьом засланцям в їхньому прагненні добратися до землі обітованої, то просто за навчання єврейських букв... Україна стала на правильну сторону гуманізму, олюднення, поваги прав людини. Людожерського, що зазнає презирства усього цивілізованого світу, «старшого брата» — РФ — незабаром спіткає доля СРСР. І переконаний, що республіки колишньої РФ стануть у ряд не держав-ізгоїв, де було місце їхньої мачухи, а створять просто нормальне життя своїм народам. Слава Україні, що вирвалася на волю!
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
