І принесла редакційна пошта чергового листа. А у ньому — скарга на кричущо-волаючу несправедливість з боку місцевої влади і монополістів-перевізників та цілковите порушення прав, навіть свобод, жителів цілої низки населених пунктів одного з районів Полтавщини. Утім, процитуємо.
«...Ми проживаємо в селі Приліпка Козельщинського району Полтавської області. Віднедавна жителі сіл Хорішки, Костівка, Михайлики, Лутовинівка залишилися без автобуса. Ще кілька місяців тому у нас був сякий-такий бусик на 13 місць. Але водій попався несерйозний: дуже любив гроші і до Козельщини нікому квитків не давав, а тих, хто їхав на Кременчук, видресирував не брати квитки у касі, а підсідати на виїзді з автовокзалу і платити дещо менше, але йому особисто. Звісно, всю виручку забирав собі. Господар маршруту теж виявився якимсь некмітливим, не посадив свою людину перевірити... от і зняли наш автобус як нерентабельний...»
Бачите, яка халепа. Водій — несерйозний та ще й любив гроші. Господар маршруту — некмітливий. Один одного дурять, а чесні люди страждають. Хоча і пасажири, будемо відвертими, виявилися не такими вже й порядними. Зовсім нечесними і безсовісними. За їхніми ж таки словами, щоб зекономити гривню-другу, унадилися підсідати не на автовокзалі, як належить, а на виїзді з нього, обманюючи і державу, і хазяїна маршруту, а у підсумку, як виявилося, і самих себе! А на що вони розраховували? Не дивно, що за таких обставин маршрут виявився нерентабельним!
З чого платити податки у державну скарбницю, зарплату водієві, адже він не скаже, мовляв, мені не треба, я своє вже взяв. За що експлуатувати: заправляти-ремонтувати-доглядати той сякий-такий бусик, хай хоч і на 13 місць! Але такі дурниці авторів листа не обходять. Вони обурюються! І кипить їх праведний гнів, і виливається у скупі рядки на папері: «...чому тепер ми — більшість пенсіонерів — повинні страждати?! Ми вже 2 місяці відрізані від світу: ні у Кременчук, ні у Козельщину поїхати не можемо. Але ж нам треба до лікарні, до аптеки та в інших справах! До Прилипківської сільради зверталися, але нам відповіли, що жодного впливу на перевізника не мають... якщо будемо скаржитися, нам, мовляв, ще гірше буде. Тому просимо допомогти нам з транспортом. Дуже на це сподіваємося...»
Листи до редакції бувають різні. Одні просять. Інші, втративши всяку надію, волають про допомогу, а є й ось такі. Автори, наперед знаючи, що чинять неправильно, все ж вимагають «навести порядок», вважаючи чомусь, що їхня низька пенсія, мала зарплата і ще десяток інших причин дозволяють їм жити не по совісті до людей, до держави. Вони чомусь вважають себе центром Всесвіту і вимагають справедливості лише для себе. Інші, мовляв, і так проживуть.

Віктор БОНДАР.

Від редакції
Ми, звісно, не можемо вплинути на рішення перевізника та відповідних служб Козельщинської районної державної адміністрації, але просимо переглянути питання щодо скасування згаданого автобусного маршруту. Сподіваємося, що дуже хитрі пасажири вже самі себе покарали і тепер десятому закажуть...