«Як Леся Українка — це соловей над співучими птахами. Так Христя Алчевська — це жайворонок, що відлітає до самого сонця, співаючи гімн усій природі», — писав проф. Колеса.
Молодша дочка в родині Алчевських Христина народилася 16 березня 1882 р. у Харкові. В улюбленому місті прожила життя. Її батько Олексій — підприємець — побудував приміщення школи для дорослих й упродовж 50 років утримував заклад, видавав власним коштом підручники. Олексій Алчевський першим замовив бюст Т. Шевченка та встановив його біля власної школи. Мати Христі була вчителькою.
Усе дитинство Христя та брат Іван провели в селі. Писати дівчинка почала рано:
Тобі квіти і сонце милі,
Ти, серцем люблячи красу,
До степу ранком припадаєш
І степ цілуєш і кохаєш...
Христя Алчевська співала й малювала, мала акторські здібності. Здобувала освіту в 1-й Маріїнській Харківській жіночій гімназії (нині школа № 6) по вулиці Римарській, відвідувала художню школу. Десятирічною Христя разом із подругами видавала дитячий рукописний журнал «Товарищ» російською, у якому впродовж двох років поміщала також свої вірші та оповідання. Збереглися листи Христі до батька, писані французькою.
Після трагічної смерті батька родину утримував брат Христини — відомий співак Іван Алчевський. Він допоміг дівчині пройти підготовку на вищих педагогічних курсах у Сорбонні (Франція, 1902-й).
Її перші літературні твори побачили світ у 1903-му. Того ж року вона побувала на урочистому відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, де познайомилася з М. Коцюбинським, Лесею Українкою, В. Стефаником, М. Старицьким. Наступного року вона познайомилася з Ольгою Кобилянською, і та побачила «милу, гарну й граціозну істоту з поетичною душею», «людину з сонцем на вустах». Вони листувалися. Христя нагадувала Кобилянській політ меви (чайки) над безкрайнім морем. Поетеса писала, що на її світогляд вплинули Микола Міхновський та Ольга Кобилянська.
Христина Олексіївна викладала українську та французьку мови у тій гімназії, яку сама ж закінчила. Щоліта родина відпочивала в Алушті на дачі Бекетових (у чоловіка рідної сестри Ганни, художниці). Христині Олексіївні навіть було видане посвідчення із дозволом малювати етюди в межах Ялтинського Градоначальства. Вона щедро ілюструвала свої пейзажні поезії сонячними акварелями.
На події 1905 року поетеса відгукнулася віршами «Гей, на бій!», музику до яких склав старший брат Григорій: «Гей, на бій! За нами встаньте, всі зневоленії люди...» Твір надіслала до редакції київської газети «Боротьба». Рукопис потрапив до жандармерії. До харківської квартири Алчевських прийшли з трусом. Однак нічого не знайшли.
До 1917-го вийшло чотири великі та сім маленьких книжок віршів письменниці. Її першу збірку «Туга за сонцем» (1907-й) позитивно оцінив І. Франко, з яким Алчевська познайомилася у Львові 1906 року. «Від усієї збірки пахне молодістю», — написав про дебют юної Христини Іван Якович. Він відзначав трохи «салонову мову», загалом говорив про «веселу й артистичну» натуру поетки: «Її тягне до себе всяка краса й усе поетичне...»
Вона пробувала свої сили і в прозі, літературній критиці, публіцистиці, написала дві драматичні поеми, багато перекладала з української мови на російську, французьку і навпаки. Перекладала українською Беранже, Вольтера, Гюго, Жуля Верна, Л. Толстого. Поезії Т. Шевченка та П. Тичини — французькою.
Після жовтневого перевороту Алчевська пережила чорну смугу: у 1917-му просто на сцені помер брат Іван; більшовики виселили родину з власного будинку, доводилося блукати у пошуках ночівлі; голод; у 1920-му смерть матері і брата Григорія...
Кілька років Христина мовчала. І тільки у 1929 р. видала спогади про брата Івана «Співак з душею геттінгенською». Написала лібрето опери «Кочубеївна». Остання її праця — драматична поема «Луїза Мішель» — вийшла окремою книжкою в 1930 р.
Померла 49-річна Христина Олексіївна 27 жовтня 1931 р. у рідному Харкові.
Запоріжжя.
