Незвичний урожай
У селі Копачинцях Городенківського району початок жовтня означився збором особливого врожаю. Тут у звичайній на вигляд теплиці дозріли равлики. Вдень вони скупчуються під щитами (на знімку), тож їх просто струшують до відер. Роблять це вибірково: спочатку — статево зрілих молюсків. Їх відрізняють від інших за так званою губою на панцирі-черепашці та горбику на шиї.
Таких слимаків залишать зимувати у спеціальних холодильниках. Равлики там спатимуть при температурі +5 градусів до лютого. Опісля холодильні камери перетворяться на інкубатори, де молюски кидатимуть ікру, і при температурі +20 градусів через два тижні з неї вилупиться потомство. Мальок перемістять до парників, де його триматимуть у теплі до травня-червня, як минуть нічні заморозки. Аж тоді випустять у поле, під відкрите небо. Холодів равлики бояться. У вересні якось було вночі -2 градуси. То в теплиці палили вогонь у відрах, щоб молюски не замерзли.
Спочатку була ідея
Рік тому, викидаючи стару картоплю з підвалу, мешканець Копачинців Іван Паламарчук (на знімку) із друзями задумалися: що б то вирощувати, аби не пропадала важка праця? Спробували часник. Ніби непогано. Та якось випадково, шукаючи геть інше, натрапили на равликову ферму. Захопилися, вирішили й собі запровадити такий бізнес. Засновники фірми «Покутський равлик» живуть на одній вулиці. Чотири сім’ї — 11 чоловік віком від 17 до 32 років. Хтось їздив на заробітки за кордон, десь батьки підсобили — так склали стартовий капітал.
Що це таке — равликова ферма? На вигляд — каркасна теплиця, тільки не обтягнута плівкою. Крапельне зрошування, бо равлики люблять вологу. По периметру десь 40-сантиметрової висоти дерев’яна огорожа. Борти обмазані сумішшю солі із солідолом, щоб слимаки не розповзлися поза межі теплиці. 350 щитів, під якими 200 тисяч равликів. Закупили їх навесні кількаденними, завбільшки з гречані зерна, на одній із ферм сусідньої Львівщини. Це середземноморський вид Максіма. Вони дозрівають за сезон. Садові виноградні равлики, скажімо, стають статевозрілими аж на третій рік.
Удень равлики сплять під цими щитами, ввечері їх зволожують, а слимачки вилазять у пошуку поживи. Для цього теплиця засіяна травою перко, що дає багато зеленої маси. Додатково розсипають спеціальний корм.
До незвичної равликової ферми постійна увага. Іван Паламарчук із друзями водили екскурсії. Піднімали щити, під якими скупчилися молюски різного розміру — як звичайний виноградний равлик, і менші.
Можна взяти молюска на руку. Особливо ця атракція подобається дітям. Хоч і жінки не цураються. Начулися, що в Японії практикують омолоджувальні маски зі слизу равликів.
Над теплицею кружляють дрібні пташки, поїдають рештки корму. Лелеки влітку також залітали, але якоїсь шкоди не чинили.
На смак — наче білий гриб
На фермі можна спробувати страви з равликів. Спочатку то були закуплені дорослі особини, тепер уже є свої, ті, що залишилися після відбракування. Тут навчилися самі готувати молюсків, є спеціальна технологія. На смак — як варене серце чи білий гриб. Хоч що там того равлика — як наперсток. Подається зі шматком підсушеного домашнього хліба та бокалом білого сухого вина, в черепашці з різними соусами. Тут спробували гарбузовий, із кропивою та гірчичний. Дерев’яні підставки з отворами виготовили самі.
У селі по-різному ставляться до новацій. Хтось на початку характерно крутив пальцем біля скроні, інші остерігалися, щоб равлики не розповзлися городами. До осені «равликові» пристрасті вщухли, бо слимаки поводяться смирно. Селяни помалу звикають до напливу туристів. Були навіть зі США.
Сільська очільниця Копачинець Марія Кость розповідає, що їхнє село колись славилося городництвом, тваринництвом, а зокрема вівчарством. Бо населений пункт розташований неподалік Дністра, на території заповідного Дністровського каньйону, є де пасти. Згодом усе розпалося. Землі небагато, від оренди не розживешся. Молодь виїздить. А тут — новий бізнес. «Може, хоч равлики дадуть поштовх для розвитку», — не то жартома, не то всерйоз каже голова.
Почин має продовження
А молоді фермери стверджують, що результатом задоволені. Мають замовлення від рестораторів Прикарпаття. Внутрішній ринок потенційно цікавий, тут тільки вчаться культури споживання равлика. Можна спробувати продавати вареники з цією начинкою. Дуже цінна ікра. 150-грамова баночка коштує до 2,5 тис. гривень. Щоб реалізувати продукцію за кордон, треба великі партії. Тому «Покутський равлик» планує наступного року відвести під теплиці вже півгектара землі. Інші підприємці району також мають намір відкривати такі ферми. Разом легше просувати продукт, обмінюватися досвідом.
Близькість Дністра вимальовує й інше: можна збувати вже приготовлених равликів туристам, що сплавляються річкою. Обдумують і цей варіант, хоч то цілком інший підхід. Готовий делікатес підігрівали на відкритому вогні у фользі.
Тим часом Іван Паламарчук із проектом «Покутського равлика» виграв грант від «Миронівського хлібопродукту» на 50 тисяч гривень як один із переможців конкурсу «Село. Кроки для розвитку». Відомий агрохолдинг має тут свої сільгосппідприємства, тож пропагує розвиток малого підприємництва у громадах. На отримані кошти копачинські фермери закупили маточник та інкубатор. На перспективу мають намір продавати равликів-репродукторів і мальок.
А ще Іван Паламарчук бере участь у реаліті-шоу з підтримки малого підприємництва «Будуй своє». 12 учасників із Сум, Києва, Рівного, Запоріжжя і Копачинець мають навчальні сесії. Один із банків надає кредит на розвиток бізнесу.
«Життя — це можливості», — підсумовує Іван Паламарчук. — Тому не треба скиглити. Не чекати, поки хтось прийде і щось зробить. А закочувати рукави й працювати».
Івано-Франківська область.
Фото автора.
