Ключовою проблемою сьогодні є різке погіршення соціально-економічного стану східних регіонів України. Її загострення спричинене такими негативними явищами, як руйнування житлового фонду, соціальної інфраструктури та систем життєзабезпечення. Внутрішньо переміщені особи потребують всілякої допомоги держави, у тому числі грошової — для покриття витрат на проживання.

Конституція України гарантує захист прав та основних свобод громадян у державі за будь-яких зовнішньополітичних, соціально-економічних та інших обставин.
Сьогодні змушений констатувати, що завдання з реалізації державної політики у сфері відновлення та розбудови миру на постраждалих територіях та реінтеграції тимчасово окупованих територій України не реалізується та не виконується цією владою належним чином, бо вони не хочуть вирішувати проблеми внутрішнього переміщення громадян України, проблеми родичів осіб, зниклих безвісти, створювати ефективні інструменти державного управління з метою забезпечення нагальних та постійних потреб постраждалих осіб.
Залишаються невирішеними проблеми, які виникають у більшості внутрішньо переміщених осіб, — відсутність достатніх засобів до існування та невизначеність житлових перспектив. У результаті переміщення люди зіштовхуються з труднощами в реалізації своїх прав щодо реєстрації як переселенця, відновлення втрачених документів, що посвідчують особу, доступу до житла, придатного для проживання, захисту прав власності, відновлення засобів до існування, реалізації виборчих прав, доступу до інформації тощо.
У 2017-му та І півріччі 2018 року на надання грошової допомоги 181,2 та 169,6 тис. сімей внутрішньо переміщених осіб відповідно використано 2,7 і 1,4 млрд грн державного бюджету. Проте, незважаючи на повне і своєчасне надходження коштів державного бюджету на цю мету, Мінсоцполітики як головним розпорядником бюджетних коштів не забезпечено у повному обсязі належного контролю, використання коштів на надання грошової допомоги зазначеній категорії населення відбувалося за відсутності єдиної інтегрованої інформаційної системи щодо соціального захисту ВПО і, як наслідок, без актуальних даних щодо загальної кількості таких осіб та одержувачів грошової допомоги, що призвело до необґрунтованого планування видатків на її виплату.
Але ще більше вражає те, що бюджетні асигнування, виділені на цю мету в 2017-му в обсязі 465,5 млн грн, залишилися невикористаними: 449,2 млн грн з них перерозподілено Мінсоцполітики на інші бюджетні програми, 15,6 млн грн узагалі не розподілено за призначенням і 0,7 млн грн повернено у кінці року до державного бюджету. Станом на 01.07.2018 р. залишалися нерозподіленими на всіх рівнях 145,1 млн грн.
Мінсоцполітики впродовж чотирьох років не вжито дієвих заходів із забезпечення повноцінного функціонування Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (далі — Єдина база). Створення цієї бази за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги (0,3 млн євро), попри неодноразові спроби міністерства, не завершено.
Незважаючи на те, що в Єдиній базі зберігається інформація з обмеженим доступом, усупереч ст. 8 Закону України від 05.07.1994 р. № 80 «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» ця база не має комплексної системи захисту інформації, підтвердженої відповідності.
Як наслідок, відомості Єдиної бази для прийняття управлінських рішень Мінсоцполітики не використовує. Користувачами є уповноважені органи, які застосовують Єдину базу для обліку ВПО. Так, аудитори Рахункової палати констатували, що станом на 05.07.2018 р. розходження у загальній кількості ВПО, які перебували на обліку, становило 188,8 тис. осіб, або 14,3%. У розрізі регіонів рівень викривлення даних обліку ВПО коливався від 0,9 до 31,9 відсотка.
Контроль за наданням уповноваженими органами грошової допомоги ВПО у 2017-му та І півріччі 2018 року через недостатню координацію Мінсоцполітики дій на всіх рівнях був неналежним, що зумовило порушення при призначенні, перерахунках і виплатах грошової допомоги, які призводили до переплат, а також відтерміновували надання грошової допомоги ВПО.
Так, наприклад, право на отримання довідки про взяття на облік як ВПО громадяни, житло яких зруйноване або стало непридатним внаслідок проведення АТО, що підтверджено актом обстеження технічного стану житлового приміщення, набули лише через рік з дати надання їм як ВПО права на призначення грошової допомоги, що унеможливило отримання такої допомоги.
Право на грошову допомогу дітям, які не переміщувалися та народилися у ВПО після початку проведення АТО і тимчасової окупації, надано через два роки після надання їм права на отримання довідки про взяття на облік як ВПО.
Основною вимогою є вжиття невідкладних заходів для завершення створення єдиної інформаційної системи щодо соціального захисту ВПО, посилення контролю за наданням грошової допомоги на всіх рівнях та забезпечення координації роботи уповноважених органів з цього питання. Комплексна державна цільова програма щодо підтримки і соціальної адаптації ВПО не розроблена і не реалізується владою.
Також, крім категорії ВПО, на сьогодні категорії осіб, зниклих безвісти внаслідок збройного конфлікту (і військовослужбовців, і цивільних), а також членам їхніх сімей приділяється недостатньо уваги.
Відсутність координації та супровід кожним відомством свого окремого Реєстру безвісти зниклих осіб призвели до розбіжності відомостей у реєстрах, дані за якими є закритою, конфіденційною інформацією. Також є певна кількість неідентифікованих тіл.
У структурі Національної поліції України існує спеціальний підрозділ, який здійснює розшук безвісти зниклих осіб в Україні шляхом оперативно-розшукової діяльності в рамках порушених слідством оперативно-розшукових справ. Враховуючи особливі обставини розшуку безвісти зниклих під час проведення АТО в Донецькій та Луганській областях України, при Службі безпеки України функціонує Об’єднаний центр з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, заручників та встановлення місцезнаходження безвісти зниклих у районі проведення антитерористичної операції. Схожий підрозділ функціонує і в структурі Міністерства оборони України.
Правовий статус таких осіб є важливим для сім’ї, оскільки члени родини живуть у стані невизначеності, не мають жодних даних, що створює для них психологічні проблеми.
Родичі особи, зниклої безвісти, котрі перебували на повному її утриманні (зокрема, діти), є соціально вразливою категорією громадян і потребують додаткового соціального захисту.
12 липня 2018 року було прийнято Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» № 2505-VIII (далі — закон).
Згідно з частиною 1 ст. 12 закону, «Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, створюється з метою збирання, накопичення та централізації відомостей про таких осіб, а також обліку інформації, необхідної для їх ефективного розшуку».
Хоча досить сумнівною є пропозиція про визнання комісії держателем реєстру, а також те, що саме комісія має вести розшук особи, яка зникла безвісти, як це випливає зі змісту статті 19 закону, все ж таки держава зобов’язана вжити всіх можливих заходів для розшуку особи, зниклої безвісти.
У кінцевому підсумку саме органи державної влади відповідають за з’ясування долі особи, зниклої безвісти, встановлення її місцезнаходження і надання цієї інформації її родичам.
Відповідно до статті 3 прикінцевих та перехідних положень закону Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності законом мав створити комісію з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, забезпечити створення Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та затвердити положення про порядок його ведення. Три місяці минуло, в мене запитання: де Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти?

Ігор ШУРМА, народний депутат України.
Фото надано прес-службою народного депутата.