Секрет лікувальних… рогів, або Чому китайці в Україні антилоп вирощувати взялися

 

Директор заповідника «Асканія-Нова» Віктор Гавриленко демонструє «рекордні» роги сайгака.

 

Молоді сайгаки звикли до людей.

Фото Сергія ЯНОВСЬКОГО.

Корів замінили сайгаки

Село Комиш, що входить до складу ОТГ Асканія-Нова на Херсонщині, тепер заледве і до хутора дотягує. Після того, як тут «пішов у небуття» великий тваринницький комплекс на три тисячі корів, роботи не стало. В пошуках заробітків люди роз’їхалися по всіх усюдах, хати порозвалювалися. А в тих, що вціліли, животіють старі та малеча. Та нині загублений у таврійських степах Комиш має усі шанси прославитися не тільки в межах нашої держави, а й навіть у світі. Тут відкрили перший в Україні недержавний розплідник сайгаків. Причому створили його китайські бізнесмени за допомогою науковців заповідника «Асканія-Нова».
І вийшло так, що саме через свої негаразди Комиш «витягнув щасливий квиток». Адже після того, як тут закрили тваринницький комплекс, непотрібним залишилося і величезне пасовище з багатющою рослинністю. Для степових антилоп це те, що треба. Тому інвестори з фармацевтичної (!) компанії «Шичжень тан» орендували в об’єднаної громади 97 гектарів цього пасовища і вклали понад десять мільйонів гривень в будівництво розплідника. Десять гектарів його території вже захистили капітальною металевою огорожею із «електричним пастухом» для відлякування хижаків та системою відеоспостереження. Все це обладнання живить електроенергією власна сонячна електростанція. За огорожею бігають перші новосели — 23 сайгаки, придбані в заповіднику «Асканія-Нова».
Плани на розплідник грандіозні не тільки у власників. Недарма на його відкриття завітала делегація науковців, бізнесменів та екологів із КНР. «З тих мільйонів сайгаків, котрі гуляли степовими просторами, залишилося небагато. Їх світова популяція вже в 2005 році скоротилася на 95 відсотків. А 2015-го сталося нове лихо — епізоотія, внаслідок якої загинули ще майже двісті тисяч цих красивих тварин, — наголосив на зустрічі у заповіднику віце-президент Китайського фонду охорони дикої природи пан Хуао Дефа. — Зберегти сайгаків, котрі опинилися на межі вимирання, — наше спільне складне завдання. Тож сподіваємося, наші країни зможуть налагодити обмін корисним досвідом, а українські та китайські підприємці вибудують систему ефективного співробітництва у цій сфері».

Черепи за долари купують

Утім, розплідник у степах Таврії інвестори звели не тільки для того, щоб згодом поповнювати популяцію живих сайгаків. Є і суто комерційна мета: з’ясовується, на шкури та роги цих антилоп (вони, до речі, мешкали на півдні України аж до другої половини дев’ятнадцятого сторіччя, доки не були винищені остаточно) в КНР зберігається просто скажений попит. Адже роги сайгака є надзвичайно цінним інгредієнтом для виготовлення препаратів традиційної медицини для лікування багатьох захворювань, починаючи від зміцнення чоловічої сили і закінчуючи зниженням температури в дітлахів, котрі занедужали. Причому ці ліки не мають побічних ефектів, а їх ефективність підтверджують і серйозні наукові дослідження. Шкури ж сайгаків використовують для створення опудал для шкільних кабінетів біології, вишів та музеїв тощо.
А «голод» на екзотичну сировину в КНР такий, що тамтешні компанії не чекають, доки в розпліднику побільшає степових антилоп. Вони вже зараз купують у заповіднику черепи та шкури сайгаків, померлих природною смертю, які довгі роки лежали в сховищі. Науковці ж тільки раді: бюджетного фінансування заповіднику навіть на основні потреби не вистачає, а тут з’явилася можливість отримати в еквіваленті по чотириста доларів США за пару ріжок, і по двісті доларів — за кожну шкуру.
— Ніде правди діти — роги в наших сайгаків таки рідкісні. Їх довжина сягає тридцяти сантиметрів, а в дикій природі вони значно коротші. Там тварини просто гинуть раніше, ніж роги встигають вирости до таких розмірів, — пояснює директор заповідника «Асканія-Нова» Віктор Гавриленко, демонструючи чергові «рекордні» роги. — Такий матеріал іноземним партнерам охоче продаємо. Китайці вже отримали від нас першу партію з тридцяти черепів та десяти шкур і сповна за них заплатили. Тепер готуємо другу партію із 130 черепів. За перший транш коштів придбали корми для тварин, за другий хочемо купити трактор, прес та навантажувач для господарських потреб та боротьби з пожежами.

Пілотний проект — тільки початок

Появою незвичайного інвестиційного проекту в об’єднаній територіальній громаді задоволені. Принципової різниці для простого люду немає — сайгаки там чи, скажімо, крокодили, та хоч динозаври. Головне, що з’явився свіжий туристичний об’єкт (їх багато взагалі не буває). А з ним — додаткові робочі місця і надходження до скарбнички громади. Голова ОТГ Асканія-Нова Віталій Свінціцький каже: «Занедбане пасовище біля села Комиш раніше жодного доходу не приносило, а тепер додаватиме в скарбничку по тринадцять тисяч гривень на рік. Тож буде чим «латати фінансові діри».
А от для науковців важливіша не виручка від торгівлі рогами і навіть не автомобіль «Форд рейнджер», подарований китайськими партнерами для патрулювання території, перехоплювання браконьєрів та організації екотуризму. Приватний розплідник степових антилоп вони сприймають як пілотний проект — спробу до дрібниць відпрацювати технологію вирощування сайгаків у обмеженому просторі, аби цей досвід могли використовувати інші. Причому починали не з розплідника: минулої весни безпосередньо в заповіднику відібрали вісімдесят молодих сайгачат і відгодовували їх у власному невеличкому вольєрі. Експеримент виявився успішним — антилопи звикли, що люди їх годують, і нічим не шкодять. Тож почали підпускати їх буквально впритул, перестали боятися техніки та гучних звуків механізмів, що працюють.
Отож, науковці знайшли розв’язання складної проблеми транспортування тварин. Адже дикі антилопи після відлову так бояться людей і зміни навколишнього середовища, що завдають собі травм і гинуть або від них, або від розриву серця. Причому кількість загиблих може доходити до половини відібраної партії. А за умов, коли дикі сайгаки вимирають, втрати носіїв унікального генофонду неприпустимі. Відтак сайгаки, вирощені в розплідниках, можуть істотно поповнювати популяцію у дикій природі. І тварини з вольєрів зможуть там адаптуватися. «Досвід показує, що за місяць після припинення контактів сайгак уже не підпускає людей до себе. А за два-три місяці його поведінка нічим не відрізнятиметься від поведінки тварин, що все життя паслися на волі», — стверджує науковий співробітник заповідника «Асканія-Нова» Вікторія Смаголь.
Створення таких оаз для антилоп цілком може бути вигідним. Землі, що для них придатні, не використовуються як рілля: подібні ділянки знайшлися не тільки в сусідніх Генічеському та Новотроїцькому районах Херсонщини, а й в інших регіонах вони можуть приваблювати туристів. До того ж роги та шкури, нагадаємо, можна продавати за вільно конвертовану валюту, як це вже роблять на Херсонщині. Тож якщо ми навчилися навіть африканських страусів і екзотичних лам у вольєрах вирощувати, то невже не «подужаємо» сайгаків? Адже наш клімат для них цілком підходить. Степи на півдні України колись були для таких антилоп (китайці поетично іменують їх уособленням самого духу степу) рідними. І може, знову такими стануть!

ФАКТ

Сайгаки — вид, чисельність якого ще п’ятдесят років тому налічувала до 3,3 мільйона особин. Вони були поширені в Казахстані, Поволжі, Калмикії та північно-східних провінціях Китаю. Нині популяція скоротилася до 170—180 тисяч особин. Сайгаків занесено до Червоної книги у низці країн.

Підготував Сергій ЯНОВСЬКИЙ.